× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

“Ми інтегруємо будь-кого, хто хоче до нас приєднатися”: інтерв’ю з мером Вінниці Сергієм Моргуновим. ВІДЕО

10:01
Автор: Андрій Качор

Наприкінці року міський голова Вінниці Сергій Моргунов вирішив дати велике інтерв’ю трьом місцевим ЗМІ. 

Ми зустрілися в суботу, 21 грудня в ресторані “Нова Провінція”, що на проспекті Космонавтів. Ми – це запрошені на інтерв’ю головна редакторка видання “Вінниця.info” Анна Гаращук, заступник редактора газети “33 канал” Роман Ковальський та шеф-редактор Vежі Андрій Качор.

І звісно, головний учасник зустрічі, мер Вінниці Сергій Моргунов, а також представники прес-служби, оператори та операторки, фотографи та фотографині.

Кожен з нас міг поставити міському голові по п’ять запитань, і більшість з них, зрозуміло, стосувалися важливих і серйозних тем міського життя. Хоча інколи все ж не могли не поцікавитися більш персональними темами. Адже такого роду інтерв’ю Сергій Моргунов дає нечасто, а про певні речі під час прес-конференції не запитаєш.

 

Ми спілкувалися понад годину, тож поговорити встигли багато про що. Про вибори та корупцію, про аеропорт та центральний стадіон, про суди над волонтерами та зменшення бюджетів. Про те, чи коментує щось мер у фейсбуці, скільки заробляє та як до Вінниці з французького села потрапили “маленькі януковичі”.

 

Анна Гаращук: Сергію Анатолійовичу, доброго дня! Як настрій вже, святковий? 

 – Доброго дня. Думаю що ні. Він швидше робочий: зараз буквально з прийому громадян приїхав, тому трошки запізнився. Наступний тиждень достатньо напружений буде: в понеділок прийшла телефонограма, що Президент збирає Раду регіонів. Я думаю що, це буде серйозна зустріч у контексті подання нового законопроекту щодо місцевого самоврядування. У п’ятницю буде важлива сесія міської ради, бюджетна, ну і ряд інших заходів, пов’язаних в тому числі з проведення новорічних свят.

 

Про вибори та корупцію

Роман Ковальський: Сергій Анатолійович, чи плануєте Ви йти на вибори в 2020 році? Ми вже розуміємо, що вибори почалися з війни компроматів і зокрема проведення Антикорупційного форуму. 

– Я би не сказав, що вибори вже почалися, тому що відбуваються зміни до Конституції та виборчого законодавства. Тому на сьогоднішній день ми ще чітко не розуміємо,  коли розпочнуться вибори. Можемо хіба передбачати, що це буде жовтень 2020 року. 

Чи йде наша команда? Наша команда працює вже не одне скликання  і на сьогоднішній день ми можемо чітко говорити, що результати цієї роботи оцінюються в першу чергу вінничанам. Я маю на увазі те ж муніципальне Всеукраїнське опитування міжнародного республіканського інституту, в якому вінничани оцінюють місто Вінницю як найкомфортніше в Україні для життя. За 22 ключовими показникам. Я думаю, що команда, яка показала конкретні результати, має повне право претендувати на повторне отримання мандату довіри вінничан.  

Що стосується війни компроматів, то вона була завжди й в усі віки. Питання в іншому: одна справа, це коли під гаслом боротьби з корупцією вести нечесну політичну боротьбу, а інша – коли ми б сіли та обговорили, якщо є якась проблема. 

Адже ніхто не заперечує, що ця проблема є. Вона є на всіх рівнях влади, і в суспільстві, і в комерційних структурах. І це проблема не тільки українського суспільства, вона світова. Але одна справа сидіти в кабінеті й про неї говорити, а інша справа – системно працювати. 

Я думаю ви всі пам’ятаєте, як не було ще Центру надання адміністративних послуг і будь-хто міг зайти в міську раду. Ходити там по кабінетах і вирішувати питання за рахунок умовної шоколадки, чи шампанського, чи конверту. А коли ми створили ЦНАП, то максимально зменшили навіть можливості таких корупційних проявів. 

Якщо ми говоримо сьогодні про освіту, то я теж не можу стверджувати, що там цього немає: є різні вчителі, різні керівники. Але ми чітко даємо зрозуміти, що завдяки децентралізації ми маємо більше ресурсу, який спрямовуємо на проведення капітальних, поточних ремонтів, встановлення обладнання. І даємо розуміти, що будь-який керівник закладу освіти не має збирати додаткових коштів на проведення ремонтів якихось спортивних залів чи заміни вікон. 

Як показало муніципальне опитування, досить важлива проблема – це корупція в закладах охорони здоров’я. Але знову ж таки, такі питання треба системно відпрацьовувати. Якщо ми маємо на рівні первинної ланки збільшення зарплати лікаря до 18 тисяч, то мабуть це мінімізує корупційний прояв саме від цього лікаря. А наше завдання забезпечити належні умови, надати обладнання. Ну і належний контроль має бути. 

Хочу наголосити, що боротьба з корупцією цивілізованих країнах відбувається у першу чергу саме такими інституційними методами. 

Андрій Качор: Ви вже не перший рік працюєте мером і напевно могли вже переконатися, що це за робота. Її навряд чи можна назвати найкращою в світі. Яка Ваша особиста мотивація йти у мери? Навіщо Вам це? 

 – По-перше я вінничанин, я дуже люблю своє місто. Я свого часу прийняв рішення, що залишаюся жити і працювати у місті Вінниця, хоча у мене були можливості тоді переїхати в іншу країну. Це було ще в 90-х, коли я саме закінчив  університет. Тоді якраз був складний період і багато людей були в пошуку свого майбутнього, враховуючи той свій вік. 

Мені до речі не вистачило однієї довідки, яку я просто не взяв, для того щоб отримати право на проживання в одній з країн Європи. Але саме ось це спонукало мене вирішити, що я хочу працювати у Вінниці, мені це подобається. 

В 2002 році я балотувався в депутати Вінницької міської ради: мабуть, це був такий перший крок, що я міг зробити для цього міста. І до речі саме тоді багато представників нашої команди розпочинали свою діяльність, саме в 2002 році. Той же Гройсман Володимир Борисович, ми разом стали депутатами. Той же Степан Бессолов, Малінін Володимир.

Якраз в той період ми зрозуміли, що у міста є дуже багато проблем. І якщо ми не хочемо так жити далі, якщо ми не хочемо, щоб нам було соромно за наше місто – то мабуть для цього потрібно щось робити. 

І так ми згуртувалися навколо однієї ідеї, що треба зробити наше місто найкращим в Україні. На сьогоднішній день ми можемо з гордістю про це говорити. Бо згідно з муніципальним опитуванням, на запитання “що ви відчуваєте, коли чуєте слово Вінниця?”, 90%вінничан назвали слово “гордість”. Це дуже важливо. Це говорить про те, що вінничани люблять своє місто. І за великим рахунком воно комфортне саме завдяки вінничанам. 

Якщо говорити про мотивацію – я вже за себе сказав, але є і відповідальність. Звичайно, є багато незадоволених, є багато проблем, які не можна вирішити. Але в межах своїх повноважень я вважаю, що ми все повинні робити для того, щоб Вінниця була найкращим містом в Україні. І це не персонально там Моргунов-Петров-Сідоров, а команда і підтримка вінничан, які є патріотами свого міста, які люблять своє місто і які повинні берегти своє місто. 

 – В яку країну хотіли переїхати? 

 – Не скажу. 

 

Про обіцянки та спроби “порішати” в рейтингу найкомфортніших міст

Роман Ковальський: Які передвиборчі обіцянки ви вже виконали, які не виконали? Як це співвідноситься з тим, що Вінниця є найкомфортнішим містом? Бо чутки ходять вже такі, що ми забронювали це місце і нікому не віддамо. 

 – Про чутки розкажу. Тут треба сказати, що мої колеги дуже ревносно відносяться до цього рейтингу, і коли ми чотири рази вигравали, то вони закидали: “Ну, бо в тебе Гройсман прем’єр” і так далі. Хоч це  і незалежне опитування, яке підтримує канадський уряд, USAID, це міжнародний республіканський інститут робив це опитування. 

Цього року це був вже п’ятий раз, ми не знали, хто на якому місці, і я вже чув про намагання там деяких міст… 

 – Порішать? 

 – Ну, не те, що порішать… Але якось вплинути, я би так сказав. Не скажу, які міста, але цікава ситуація була. І коли вже дали нам ці документи, ми їх відкрили, а там знову Вінниці на першому місці. І колеги – “ну що, знову?”, а я кажу – ну бачите, прем’єра немає, але все рівно ми найкращі. 

Але питання щодо виконання обіцянок. Це ж не обіцянки, це стратегія. Ви знаєте, можна наобіцяти дуже багато, але його дійсно не виконати. Це я спостерігаю по багатьом моїх навіть колегам: я ж орієнтуюся, де хто що говорить і що обіцяє. Наша перевага в тому, що ми маємо стратегію. Ми чітко розуміємо, що ми можемо пообіцяти людям, які завдання ми можемо собі поставити і наскільки ми їх можемо виконати.

Може ми їх не виконуємо на ту дату, на яку хтось говорить… Бо я дивився, наприклад “Слово і діло” (аналітичне видання – ред.), вони пишуть: “він обіцяв відкрити садочок до кінця 2017 року і не відкрив”. А ми відкрили його в лютому 2018-го. По факту ми ж його відкрили? Але може ми на два місяці затрималися, тому що в нас система так працює, бюрократична особливо. Або людський фактор, що ти не можеш дедлайн чітко виставити, година в годину. 

Якщо ж говорити про великі проекти, то багато проектів ми зробили, які стосуються просторового розвитку. Ми достатньо серйозно провели транспортну реформу. Мало того, ми виготовляємо свій трамвай і свій тролейбус – це те, що ми обіцяли, ми зробили. Космонавтів, Замостянська, Ліверпуль, озеро на Максимовича – це те, що люди в нас просили і що ми обіцяли зробити. Звичайно, багато було зроблено в освіті, по фізкультурі, щоб люди активно і масово займалися фізкультурою. 

Багато ще є чим займатися, але знову ж таки, на нас тут багато впливає і зовнішніх чинників. Ми вже навчилися планувати, але в нас ще не достатньо ресурсу, аби вирішити всі важливі питання, які стосуються передусім інфраструктури, комунальної сфери, транспорту і соціальної сфери. 

 

Про Палац Спорту на Тяжилові, Центральний стадіон та аеропорт

Анна Гаращук: В продовження цієї теми. В нас зокрема анонсувалися великі проекти, такі як Палац Спорту на Тяжилові та реконструкція злітно-посадкової смуги аеропорту. Це те, що планувалося. Наприклад, обіцяли, що Палац спорту розпочне роботу в 2019 році, але він так і не розпочав. Прокоментуйте, будь ласка. 

 – Історія була така. Федерація баскетболу звернулася до уряду, що давайте зробимо таку програму, будівництво таких комплексів. По програмі 30 мільйонів має давати місто, 30 мільйонів область і 30 мільйонів – держава. Ми на це погодилися і виділили земельну ділянку під будівництво такого комплексу на Тяжилові біля Радіолампового заводу і почали займатися проектуванням. 

Але для того, аби зробити мультизал для баскетболу, гандболу, волейболу, міні футболу і боксу за європейськими стандартами, то коли порахували, вартість його вийшла не 90 мільйонів, а 395 мільйонів. Ми звернули увагу уряду на це, але нам ніхто не запропонував більше грошей. 

Логіка наша була наступна: що в першу чергу необхідно зробити? Ми маємо СКА – невирішене питання. Ми маємо Центральний стадіон – невирішене питання. І ми, маючи ці дві серйозні проблеми, будемо “натягувати” на себе зовсім іншу проблему розміром під 400 мільйонів гривень? Ну, мабуть це було би неправильно. 

Тому ми прийняли рішення направити ресурс на реконструкцію СКА (і на наступний рік ми її завершимо), далі ми будемо працювати над тим, що ж робити з центральним стадіоном. Тому що це дуже велика інвестиція, і ми вивчаємо зараз досвід нашого міста побратима Кельце щодо реконструкції. І для того, щоб зробити цю реконструкцію належним чином, треба не менше 15 мільйонів євро. 

Разом із тим ми для себе маємо ставити пріоритет: а що для міста найбільш необхідно зараз, щоб воно розвивалося? З точки зору економіки, з точки зору туристичної привабливості, комфортності доїзду чи доставки з іншого міста чи країни? А це якраз аеропорт. 

Я думаю, що саме важливе питання для міста і для всього регіону – це модернізація і реконструкція злітно-посадкової смуги і реконструкція аеровокзалу. Я переконаний в тому, що це є майбутнє економічного розвитку нашого регіону. Тому ми провели велику роботу по аеропорту: пройшли дуже складні питання щодо виготовлення проектно-кошторисної документації, експертизи. Ви навіть собі не уявляєте, як це було складно. Було кілька скарг в Антимонопольний комітет, потім переміг один учасник, який зробив гарантійний внесок в розмірі 27 мільйонів на рахунок комунального підприємства… 

Але тепер стало питання: а ресурс основний де? Уряд Гройсмана на 2019 рік передбачив 300 мільйонів гривень на початок цієї реконструкції. Перша черга по тендеру обійшлася в 890 мільйонів – сама злітно-посадкова смуга: два з половиною кілометра, 45 метрів шириною. Вона дозволяє збільшити клас і можливість прийому відповідного вантажу на цю смугу. Ми розширюємо діапазон самого авіапарку, який може сідати на цю смугу. 

Бо сьогодні RayanAir – він літає на 737-му 800-му. Наша смуга сьогодні “на межі” може приймати такий літак. Пройде ще два роки, вона вже не зможе приймати такий літак. Тому ми повинні зробити все для того, щоб максимальна кількість середньомагістральних літаків могла у нас сісти: це внутрішні перевезення, Європа, Туреччина, Єгипет. 

Якщо ми це все зробимо, тоді в нас розкривається діапазон потенційних учасників на цьому ринку: WizzAir, RyanAir, інші лоукостери. Це дуже важливо передусім для вінничан, які можуть подорожувати більше. 

Але якщо говорити про ресурс, то на сьогоднішній день у нас з цього приводу триває дискусія з урядом щодо фінансування цього проекту. Поки що в бюджеті немає такої статті витрат. Але я хочу наголосити, що ні один аеропорт в Україні не підготовлений з точки зору документів для проведення подібних реконструкції так, як Вінниця. Ні Дніпро, ні Очаків, ні Мукачево, ні Маріуполь. Вони мають спершу пройти той шлях, який ми проходили протягом трьох років. 

Будемо рухатися в цьому напрямку. Тут важлива і підтримка народних депутатів, але на жаль я в цьому зацікавленості з їхнього боку поки не бачу. Хоч це і не стосується лише Вінниці, а стосується всієї області. 

Андрій Качор: А чому вони не зацікавлені? В них політичний мотив? 

 – Не знаю, мені тяжко про це говорити. Відповідні листи ми направляли, відповідей ми не отримали. Була в мене розмова на цю тему з одним-двома депутатами – “да-да”. Але поки що якихось активностей в цьому плані я не бачу. 

 

Про школу на Поділлі та лікарню швидкої допомоги

Роман Ковальський: Чи не бачите Ви зараз згортання децентралізації та зменшення фінансування соціальних об’єктів? Я запитую конкретно про лікарню “швидкої допомоги” та школу на Поділлі. Чи будуть ці об’єкти закінчені? 

 – На жаль, сьогодні, думаю через економічні проблеми, які вже почали озвучуватися, згорнули фінансування по фонду соціально-економічному розвитку. Нам відмовлено у фінансуванні близько 54 мільйонів – це стосується лікарні “швидкої допомоги”: обладнання та будівництво. Хоча по обладнанню ми провели всі тендерні процедури, в нас заключені всі контракти. Доведеться тепер скасовувати ці контракти і цю роботу будемо проводити заново.

На жаль, у зв’язку з цим при формуванні бюджету Вінниці-2020 ми не зможемо лікарню завершити наступного року. Хоча ми подали заявку в ДФРР, але не знаємо, чи буде вона прийнята, я поки утримаюсь від коментарів. Але можу сказати точно: якщо нам не вдасться в 2020 році це зробити, то ми відтягнемо це щонайменше ще на один рік. 

По школі – ми все робимо для того, щоб її зробити в 2020 році, тому що вона дуже потрібна, особливо в тому мікрорайоні. Це буде школа 1-2 ступеню до восьмого класу. 

В нас ще є достатньо серйозний проект, що стосується стадіону 33-ої школи – там ще буде додаткова смуга перешкод для військової підготовки. Нам необхідно закінчити СКА і Данила Нечая, що ми почали в минулому році. 

Але ще в нас є важливіші питання, пов’язані з економікою. Нам необхідно продовжувати працювати на Вінницьким індустріальним парком і технопарком “Кристал”. 

 

Про скандал навколо заводу HEAD та нові інвестиції

Анна Гаращук: Завод Head, скандал з підключенням. Як врегулювали ситуацію? 

 – На сьогоднішній день ситуація не врегульована. Ми говоримо про повноваження Вінниці та державні регуляторні процедури. Ігор Гуменний озвучив цю ситуацію перший публічно, вона є. Коли ми підписували меморандум, підключення одного кіловата було 300 гривень згідно з постановою НКРЕКП. Інвестор знав, що так буде. Ми в цій угоді взяли на себе водопостачання, водовідведення, газ, дорогу, будівництво ліній та підстанцій на 16 мегаватт. На сьогоднішній день лінія побудована, підстанцю маємо будувати, водопостачання є, водовідведення є. Дороги почали будувати і газ – він там вже є. Ми туди вклали вже десь під два мільйони євро. 

Нам залишилося зробити точку підключення – це наші повноваження. Але для того щоб підключитися до обленерго, треба заплатити гроші, і гроші немалі. Згідно з цієї постанови – там 3972 за кВт. Звичайно, коли береш калькулятор і рахуєш, то загалом виходить під півтора мільйони (євро – ред.).

Я думаю, що обурення інвестора, тим більше закордонного – воно справедливе. Тому що в деяких країнах цей підхід зовсім інший: там ніхто не сплачує за отримання цієї потужності одноразово. Там іде два рахунки: ти оплачуєш за те, що спожив і за ту потужність, яку береш. І людина розуміє, що може ці кошти закласти в процесі того виробництва, в собівартість продукції. А не на старті заплатити більше мабуть грошей, ніж для початку будівельних робіт. 

Я вважаю, що це реально національна проблема. І якщо вона не буде врегульована на законодавчому рівні, то інвестор в Україну не зайде. Мало того – український інвестор розширюватися не буде, йому легше буде знайти ділянку в Словаччині, Румунії, Болгарії, Чехії та менше витратити на розвиток інфраструктури, ніж в Україні. А якщо ми говоримо про приклад Вінниці, маючи три індустріальні парки, то в нас сьогодні є мінімум потенційних п’ять інвесторів, учасників переговорів щодо розміщення виробництв в індустріальному парку.

Але якщо ми не вирішимо цю проблему – не буде цих інвесторів. Не буде цих робочих місць, не буде відповідної заробітної плати, і не буде іміджу Вінниці та країни в цілому.

 

Про суди над ветеранами, стосунки з Росією і перші кроки нової влади

Андрій Качор: Останнім часом в країні відбуваються досить резонансні події. Я маю на увазі і ветеранів та волонтерів, яких судять, загалом певне потепління стосунків з Росією, та ж сама нестача коштів у бюджеті. На Вашу думку, куди взагалі рухається держава і як ви оцінюєте ці перші місяці діяльності нової центральної влади? 

– По-перше, яка б влада не прийшла, вона буде відпрацьовувати свою стратегію. В будь-якій країні, це нормально. Якщо говорити про так зване потепління – я б не сказав, що це є потепління. Знаєте, я на це дивлюся з історичної точки зору. Ось буквально недавно закінчив читати Кіссінджера “Дипломатія”, як він описував події вирішення конфлікту Сполучених Штатів з Вєтнамом.

500 тисяч контингент, 17 років перебування у В’єтнамі, якщо я не помиляюсь. Вони близько трьох чи чотирьох років у Франції проводили з представниками В’єтнаму перемовини щодо виведення військ, щодо налагодження мирного процесу. А паралельно, всередині країні відбувалися масові заворушення. І в’єтнамська делегація каже: “про що ви нам тут розповідаєте, ви наведіть лад у себе вдома”. І зі слів того ж Кіссінджера, американцям досить складно було тримати жорстку переговорну позицію з в’єтнамцями, тому що вони були слабків всередині.

Тому я переконаний навіть на підставі цього прикладу, що ніколи не потрібно, коли відбуваються якісь важливі переговори – не дивлячись на персоналії – щоб ми були слабкі всередині. Тому що якщо зовнішній партнер або опонент буде бачити, що ми слабкі – ми ніколи ні про що не домовимося, щоб воно було вигідно нам.

Якщо говорити про потепління: санкції є, що в наш бік, що в бік Росії. Тому я думаю, що це реальна боротьба – хто сильніший. Ми повинні бути сильніше не лише духом, ми повинні бути мудрі. Ми маємо як нація не лише на словах бути патріотами, а чітко  розуміти, які виклики перед нами стоять з точки зору вирішення цього конфлікту. Нам буде непросто. Моя особиста думка, що не повинно бути однозначно ніяких втрат. Ніхто не повинен стріляти – мабуть це перший крок, який можна сьогодні вирішити. Але складніше те, як інтегрувати ці території. А це біда.

З людьми що робити? Які останні чотири роки там перебувають під жорсткою пропагандою. Я ж це знаю не просто по газетах, у мене є своя, сімейна історія. Там немає з ким говорити, розумієте? І це складно, це є проблема України. Я вже не говорю про Крим і так далі. Але знову ж таки, просто діставати шашку і махати нею – це одне. А крок за кроком досягати мети, щоб Україна була цілісна, щоб на її території не було іноземних військових – будь-яких – це важливо. Для цього необхідно укріплювати армію, працювати з волонтерами, завжди пам’ятати про демобілізованих.

Важливо те, що це не повинно перетворюватися на “полювання на відьом”. Ідеологічно ветеран – це та людина, яка зхищала кожного з нас і нашу землю. І сьогодні ми кращі в Україні – місто наше – тому що в нас тут ніхто не стріляв. Це при тому, що за 120 кілометрів у нас стоїть російський контингент.

З ветеранами треба працювати – з точки зору психологічної, реабілітаційної програми, цим має займатися держава. Що ми можемо робити у своїх повноваженнях – ми це робимо, думаю, що ви знаєте. Не все може в нас виходить, як потрібно, але принаймні ми не відмахуємося від цієї проблеми.

А що стосується економічної складової: ну, тут тяжко поки говорити. Давайте подивимося, як пройде хоча би 2020 рік з новим бюджетом і які зовнішні чинники будуть впливати на економіку. Я думаю ви теж спостерігаєте за тим, що багато сьогодні прогнозують світову фінансову кризу. А ми є в глобальному світі і вона теж на нас може повпливати.

 

Про розширення Вінниці

Роман Ковальський: Ще два населених пункти хочуть приєднатися до Вінницької ОТГ. Що Вінниця може гарантувати цим населеним пунктам? Бо люди говорять про транспорт, про медицину і загалом вони хочуть жити там, але так, як ми. 

– Це найцікавіша тема і дякую Вам за запитання, вона зараз найбільш актуальна для місцевих органів влади.

Дивіться, що виходить. Ось Вінниця: вона не ідеальна. Але дороги, в’їзди поробили, транспорт є, освітлення є, є де погуляти. Ну тобто в принципі місто живе і місто всім подобається. І ми виїжджаємо умовно 20-30 кілометрів і там зовсім інше. Звичайно, люди які проїжджають через Вінницю, в них є відчуття: “а чому в нас так, а в нас так?”

Але тут питання стоїть у тому, що не кожна громада спроможна вирішувати такі питання. Якщо в села Агрономічного 6 мільйонів бюджет – що він за ці 6 мільйонів може зробити? Тільки утримання цієї сільської ради буде 1,8 мільйони, і все. І яким би він патріотом не був – він не зможе цього зробити.

Тому я вважаю, що якщо сьогодні будь де є територіальна громада, яка сильніша – вона має об’єднатися з тією, що слабша. І цей процес об’єднання громад, які започаткував через реформу Гройсман, він вже довів ефективність такого підходу.

Та ж сама Вороновиця, наприклад: вона сьогодні розвивається. Візьміть ті ж самі Іллінці: є нормальні господарі, є нормальна команда, села самі бачать, що вони можуть хоч щось отримати позитивного з точки зору інфраструктури.

Тому ми говоримо наступне: якщо будь хто має бажання приєднатися до міста Вінниці, ми формуємо план. Я точно кажу, що за один рік всі ваші проблеми не вирішаться. Ми просто інтегруємо вас в нашу стратегію “Вінниця 2030” і поставимо завдання, які треба виконати.

Але перше, що ми робимо: однозначно будуть віддалені робочі місця адміністраторів адміністративних послуг. Однозначно питання, пов’язані з охороною здоров’я первинної ланки: амбулаторії приводяться до наших вінницьких стандартів, так само школи. Транспорт, але транспорт тяне за собою дорожню інфраструктуру. Тому що якщо там не буде дороги, ми туди транспорт пускати не будемо. Тоді треба дивитися, які є можливості відремонтувати те дорожнє покриття, щоб там проїжджав муніципальний транспорт. Ось такі прості умови наші для будь-якої громади, яка хоче приєднатися до міста Вінниця.

Роман Ковальський: Вінниця як може бути по населенню за 5 чи 10 років?

–  Я не думаю, що в нас в цьому великі перспективи. Я знаю, що там проводять якісь консультації Агрономічне – Бохоники, Вінницькі Хутори не виявляють жодної ініціативи, але прийняла вже рішення Писарівка. Цієї неділі мають бути вибори в новій ОТГ Гавришівка-Стадниця. А все решта – Стрижавка вона достатньо спроможна, може об’єднатися з Сосонкою та Медвідкою. Якушинці вже об’єдналися. Тому якогось великого очікування щодо об’єднання в рамках Вінниці я не бачу.

Про соціальні мережі

Андрій Качор: Що стосується наближеності до людей. Ви взагалі гуляєте на вулиці, до Вас підходять люди? З чим вони до Вас зазвичай звертаються? 

– Помісту гуляю. В мену субота – це чітко я сідаю в машину і їду куди потрібно. В мене в суботу деякі заступники департаментів, як би це правильно сказати…

 – Працюють насторожено? 

– Так, насторожено працюють. Тому що я завжди дзвоню і кажу “там те зробити, там те”. Ви знаєте, на мене навіть дружина ображається, що коли ми їдемо по місту, я на вулиці більше щось помічаю, ніж у домі. Умовно кажучи, можу побачити, що бордюр якось неправильно стоїть, а якщо вдома щось не так висить, то я на це можу не звернути увагу. Такі дні однозначно потрібні, тому що в кабінеті ти нічого не побачиш, це факт.

Що стосується людей, то люди підходять з різним. Щоб підходили з проблемами – ну може відсотків 10. А так десь дякують і це приємно. Десь з якимись конкретними питаннями, пропозиціями. Молодь підходить то часто каже “селфі давайте зробимо з вами”. Я не боюся спілкуватися з людьми.

Комунікація в мене є непогана і в електронних ЗМІ, через фейсбук. І через звернення громадян, які приходять мені на електронну пошту – я їх всі читаю.

 – А ви читаєте коментарі на фейсбуці?

– Коментарі? Ні, не читаю. Принципово не читаю.

 – Чому? 

– Тому що там багато зла є в коментарях і мені це не подобається. В мене немає навіть часу на це реагувати.

Але ось наприклад мені пишуть (сьогодні вже “получили” всі), що вісім днів немає води на Артинова. Зрозуміло, що то їхній водогін, що водоканал так ставиться до того, але мої отримали такого доброго стусана. Ось хтось пише з Можайки: “хочу у Вашу команду”. Написав, щоб залишив свій телефон, “з Вами зв’яжуться”.

 – А Ви самі не коментуєте? 

– Ні.

 – А чому? От мер Дніпра, наприклад… 

– Я ж знаю його! Ну він же постійно ось так сидить в телефоні. Він же професійний журналіст, ви ж не забувайте! Боря Філатов – він же просто не може без цього жити. Я йому інколи кажу: “Боря, та заспокойся! Посиди, поговори з нами!”. Кожному своє. Я думаю, що ми повинні через соцмережі а) інформувати людей про те, що ми робимо, б) реагувати на звернення людей. І це не тільки, коли до мене звертаються, а будь до кого. Тому що багато працівників міської ради є в соцмережах, і коли до них звертаються люди, вони повинні реагувати.

 

Головні проблеми Вінниці

Андрій Качор: Які на Вашу думку головні проблеми Вінниці та як їх можна вирішити? Це можуть бути не лише інфраструктурні питання, а аж до ментальних.

– Мабуть, байдужість. Якщо говорити про органи влади – байдужість це самий головних гріх. Але байдужість людей це теж погано. Тому що один в полі не воїн. Чому в нашій стратегії “сильна громада” на першому місці? Тому що маючи сильну громаду можна вирішувати дуже багато важливих питань і проблем.

Систему теплозабезпечення нам необхідно далі модернізувати, так, як ми працювали по швейцарскому проекту. Я думаю, це стратегія така важлива і вона передусім максимально закриває питання подачі гарячої води в літній період, міжопалювальний. Так, як це відбувається вже в мікрорайоні Тяжилів, де ми відкрили котельню. Зараз ми ведемо перемовини щодо реконструкції котельні та Матроса Кошки.

Разом з тим не секрет, що в нас є певні виклики по воді й по очисним. Ми проводимо перемовини щодо передачі водоканалу, мереж і структури до Вінницької міської ради, зараз створена відповідна комісія. Це важливе питання і не просте. Я точно можу сказати, що після того, як Водоканал перейди у власність міста, то наступного дня вода кращою не стане це точно. Або не вирішиться питання очисних на Сабарові. Це кропітка робота, робота не одного року, але ми для себе розуміємо, в якому напрямку треба рухатися. Я спеціально їхав переймати такий досвід у французький Діжон, ми працюємо по міжрегіональному співробітництву, щоб отримати відповідне фінансування на реконструкцію системи водовідведення та водозабезпечення.

Аеропорт однозначно, я вже про це говорив.. Проблеми завжди є, але я б не назвав це проблемами – це виклики. Над цим треба працювати, щоб ці виклики зменшувати.

Сьогодні місцеві органи влади наближені до людей. У себе ми розберемося: кого треба – звільнимо, кому треба – як то кажуть, різкість наведемо. Але громадянське суспільство у місті вже сформувалося, так чи ні? І ось ми всі разом повинні бути патріотами міста і доносити до людей, що тільки від нас залежить наше майбутнє: в рамках району і цілого міста. Ніхто не приде з Хмельницька чи з Києва і за нас наші проблеми вирішувати не буде.

 

Про зарплату та “маленьких януковичів”

Роман Ковальський: Сергій Анатолійович, запитання від читачів “33 каналу”. Запитують, як змінилися Ваші статки – збільшилися чи зменшилися? Як відпочиває мер і де буде зустрічати Новий рік? 

– Статки ви мої всі бачите. Ви ж знаєте, що моя дружина займається бізнесом. Я був у бізнесі свого часу, фактично, що в мене було – я їй передав. Зарплата збільшилася: зараз за листопад місяць 43 тисячі була. Це з усіма надбавками, вислугою років, доплатами за ранг, за секретність.Якщо говорити про відпочинок – відпочиваю по-різному, але терпіти не можу пляжів. Я не можу лежати ось так, десь на шезлонгу.

Я більше люблю подорожувати. Дуже люблю за кермом. Не завжди виходить, ще й компанію не завжди вдається зібрати, тому що я не люблю сам їздити, а так, щоб дві три машини. От буває, якщо якесь закордонне відрядження, то намагаюся на день, на два залишитися, щоб подивитися місто. Я багато з таких відряджень цікавих речей привожу до Вінниці.

Ну, наприклад, ось ці світлофори нижні (показує у вікно на вулицю – ред.), які для тих, хто в телефонах “залипає” – це я привіз з Більбао. Їздив туди на виставку і бачу – така гарна штука.

 – А “помаранчеві хлопчики” звідки привезли? 

– Це ми їхали зі Страсбургу. Заїхали реально в якесь село 14 століття, їдемо – і тут ці хлопчики. Я навіть спершу подумав що це справжня дитина, бо вже пізно було, темно. Я водія попросив стати, вийшов, сфотографував, у Вінниці сказав “такі хочу”. Але там була дівчинка, і був хлопчик. А вони мені тут поробили “маленьких януковичів”, як ми сміялись.

Піднятий пішохідний перехід я побачив в Карлових Варах. Ми їхали дорогою з Праги і саме через такий перехід переїжджали, це ще було в 2013 році.

 – Де будете зустрічати Новий рік? 

– Як завжди в сімейному колі. В нас велика сім’я і в нас традиція 7-го числа завжди збиратися разом.

Анна Гаращук: Про мерію. Сергію Анатолійовичу, її ремонтувати планують? Тому що в нас так гарно в центрі, кругом по-європейські, і водночас – така сіра пляма… 

– А давайте спитаємо у Вінничан, я вас попрошу? От що у нас виходить: ми рахували, в реновацію зовнішніх фасадів будівлі міськради потрібно вкласти десь під 25 мільйонів гривень. Це щоб змінити засклення, фасади, зробити якусь інтерактивну ілюмінацію, щоб це було справді сучасно.

І тут же стоїть питання утеплення школи – це 18 мільйонів. Будівництво стадіону – 19 мільйонів. От що вінничани зрозуміють в першу чергу? Чи ми будемо вкладати кошти в реконструкцію освітніх об’єктів чи житлових будинків, чи ми зробимо вінницьку міську раду?

 – Тобто міську раду не ремонтуватимуть, поки все не утеплять? 

– Давайте запитаємо у вінничан. З іншого боку я розумію, що виглядає воно неприглядно. Особливо гості нашого міста – вони дивляться на це і не розуміють, як це так. Але важливо, як це вінничани це сприймуть. Якщо вони підтримають цю ідею – давайте будемо розглядати. Ми можемо оголосити відкритий конкурс на якісь проектні пропозиції. Але оптимальний проект, щоб по мінімуму зробити – це не менше 25 мільйонів гривень.

До речі, щоб ви знали, тепло ми вмикаємо у Вінницькій міській раді, коли запускаємо його по всьому місту, не раніше. І це моя принципова позиція: що “поки ви не запустите тепло людям в хати, тут тепла у вас не буде”, і всі це знають. І всі стараються: бачите, і за тиждень “раз” – і тепло є по всьому місту. Тому завжди треба правильно розставляти пріоритети.

Фото Ольги Мірошниченко.

Відео – Микола Геркалюк та Марина Сербінович

 

 

Вгору

Дякуємо!

Тепер редактори знають.