“В дитинстві, думаю, я мала все”, – так починає свою розповідь наша героїня, яка більше десяти років займається секс роботою.
Ми зустрілися з нею в кризовому центрі для секс працівниць, невеликій кімнатці в одному з районів Вінниці. Аліна (ім’я змінене) – невисока жінка з мигдалевидними очима, дивиться з легкою осторогою та говорить терпким голосом. Про таких говорять “тепла”. Вона розповідає про себе відверто та чесно – вчиться робити це з піднятою головою.
За величезною горою упереджень, моралізаторства та застарілих ярликів “наліплених” на секс-роботу, ховаються люди зі своїми унікальними історіями, дуже часто – з дитячими травмами, комплексами та різними життєвими ситуаціями. Але хто вирішив, що секс-робота – це щось брудне чи кримінальне? Якщо це злочин – то хто в ньому постраждалий, окрім примарної моралі?
Про вагітність в п’ятнадцять, секс під дулом пістолета, кохання з далекобійником, море та любов до себе – читайте у нашій розмові з секс-працівницею.
Про дитинство
В дитинстві, думаю, я мала все. У мене були чудові батьки, тато ніколи не шкодував ні грошей, ні сил. До дев’яти років я була звичайною дитиною, вчилася рибалити зі старшим братом. Потім так сталося, що однією рідною особою мене було… ну, я втратила цноту. Батьки мої про це не знали і не знають до цих пір. Це повторювалося, коли я росла.
В 12 років я зробила помилку всього свого життя – психологічно замкнулася і пішла з дому на рік. Потім повернулася, вибачилася, і було, здається, все нормально. Закінчила школу, як усі діти, здала екзамени. Так вийшло, що в юному віці завагітніла сином і вийшла заміж. Мені було 15 з половиною років. Я вийшла заміж, бо мені хотілося просто свободи від батьків. Мама намагалася контролювати кожен мій крок. Вона сама знайшла мені чоловіка, а собі – зятя. Я говорила, що дитину хочу залишити, але заміж я не хотіла. Все інше вирішили за мене батьки.
Пізніше я приїхала до Вінниці, як звичайна людина ходила на звичайну роботу. Потім так сталося, що моя дитина захворіла. Потрібно було лікуватися, а грошей катастрофічно не вистачало. Я працювала прибиральницею за 1200 гривень в місяць. Спочатку продавала техніку, яку мала – телевізори, ноутбуки, телефони. Потім дійшло до золотих прикрас. З чоловіком я вже не жила. Сину був потрібен дитячий психолог, щоб з ним займався постійно. В звичайних школах цього не було.
Якось сиділа в кафе зі своєю знайомою, плакала і говорила, що я готова заради своєї дитини навіть “вийти на дорогу”. Вона мені й показала місця, де це можна зробити. Тому в 20 років я була вимушена зайнятися секс-роботою.
Мій батько та рідні не знають, чим я займаюся. Я кажу, що працюю прибиральницею. Діти живуть з батьком.
Про “чуйку” на чоловіків та “робочі моменти”
– Чи боялися працювати спочатку?
– Я і зараз боюся. З роками вже з’явилася “чуйка” стосовно чоловіків, які під’їжджають. Я одразу звертаю увагу на поведінку – якщо чоловік починає “борзіти” з першої секунди, то я з ним не їду. Я кажу “вибачайте, я з вами працювати не хочу”. “Тобі хіба гроші не треба?”, відповідають. Гроші треба, але я хочу залишитися живою, не покаліченою вийти з машини, бо люди різні бувають.
Працюю як вночі, так і вдень – залежить від настрою. Але якщо я прокинулася зранку і у мене немає бажання туди йти – я просто не йду. Бо може щось трапитися – або на якогось дебіла попаду, чи ще щось. Більшість клієнтів – це одружені чоловіки. Є й неодружені, але їх дуже мало. В основному це сімейні люди, з дітьми. Інколи чоловіки, постійні клієнти, можуть подзвонити заздалегідь і ми можемо домовитися про зустріч на конкретний час.
– Скільки триває один “сеанс”?
– “Робочий момент” триває 15 хвилин. Буває таке, що 15 хвилин – це і з заїздом, і з виїздом (час, коли дівчина сідає і виходить з машини). А буває таке, що 15 хвилин ти тільки працюєш з клієнтом. Це залежить від чоловіка. Один може “прийти до кінця” за п’ять хвилин, інший – за 15. По різному.
Сума озвучується перед тим, як я сідаю в машину. Оплата, звичайно ж, береться наперед. Раніше брали в кінці, але клієнти нахабніли і просто не платили. Спочатку оплата, “а потом стулья”, як то кажуть.
Коштів не завжди вистачає на життя. Бо потрібно знімати житло, щось їсти, вдягнутися. Треба прийти на роботу вдягнутою не гірше інших, тому що клієнти дивляться, насамперед, як дівчина одягнена. Якщо вона одягнена гарно, то він її бере. В іншому випадку, дівчина може стояти кілька годин без роботи. Зовнішній “товарний” вигляд важливий в нашій роботі. Також важливо одягатися по погоді, бо зимою на дорозі і прогони, і вітер, а влітку треба одягатися так, щоб жарко не було.
Я від цієї роботи задоволення не отримую. Я приходжу туди, як на роботу, не відношуся до неї, як до захоплення.
Перші п’ять років я простояла на одному місці у Вінниці. Тоді захотілося щось змінити, подивитися на інші міста – я так і зробила. Фури ще ніхто не відміняв, добиралась автостопом. А для далекобійників за щастя з кимось проїхатися і поспілкуватися.
– Як би Ви описали те, чим ви займаєтеся?
– Я допомагаю людям.
Про одружених чоловіків та переваги роботи “на трасі”
– Що очікують від сексу чоловіки, які користуються послугами секс-працівниць?
– По різному. Хтось приїжджає до секс-працівниці, бо його дружина не може йому зробити мінет. Він не хоче змушувати її, тому йому легше приїхати, заплатити і отримати те, що він бажає. Не кожна жінка може задовольнити потреби свого чоловіка у всьому.
Є чоловіки, яким треба просто виговоритися. Коли посвариться вдома, настрій паскудний, то він приїжджає, знімає собі дівчину і весь час, годину наприклад, він просто сидить з нею і спілкується. Розказує те, що він не може розказати вдома дружині. Або жаліється на неї. Дійсно, кажуть, що ми як психологи.
– Чи були моменти, коли хотілося кинути цю роботу?
– І не раз. Я і кидала, кілька місяців працювала на іншій роботі. Там почали обманювати по зарплаті, і я повернулася сюди – тут я хоча б знаю, що я відстояла 5-6 годин, і що заробила – то моє. І ні перед ким не відчитуюся. Можу стояти і годину, і дванадцять годин – буває по різному.
– Чому Ви все-таки хотіли покинути цю роботу?
– Бо я не отримую від цього задоволення. І це, звичайно ж, небезпечна робота. Хочеться сім’ю мати, а з такою роботою про які відносини можна говорити? Є дівчата, які працюють на трасі, а їх чоловік чекає, поки вона принесе гроші і купить йому пива і цигарок. Я таких чоловіків називаю альфонсами. Тому що чоловік, який збирається завести сім’ю, повинен забезпечити цю сім’ю. Щоб дружина не ходила по трасах і не шукала, де заробити.
– Чи є речі, які подобаються в секс-роботі?
– Ну, хіба що вільний графік. А ще це робота на свіжому повітрі, багато сонця – на море можна й не їхати, в Єгипет ніякий, бо засмагаєш за лічені години. (сміється). Під час роботи я познайомилася з багатьма хорошими людьми, багато друзів далекобійників є. Вони мені всі кажуть: “Я не вірю, що ти працюєш в цій сфері, ти не схожа на секс працівницю. Ти звичайна проста людина, з якою можна просто посидіти і поспілкуватися”.
Про море, кохання та секс під дулом пістолета
– Ким Ви мріяли стати в дитинстві?
– Провідником. Я взагалі люблю подорожувати. В дитинстві ми не могли поїхати на море – не те що грошей не було, а часу. Батьки працювали важко. Тому моє “море” було в бабусі в селі. Там я засмагала, купалася в ставочку, і була цьому рада. З дитинства хотілося завжди кудись поїхати, побачити море. Його я змогла побачити коли працювала в цій сфері.
– Чи закохувалися в своїх клієнтів?
– Да, було. В далекобійника, мого клієнта. Ми почали спілкуватися, він возив мене на море ціле літо. Хоч і платив гроші за це все. Я дуже емоційно прив’язалася до нього. Якщо він їхав на кілька днів додому – я дуже за ним сумувала, чекала того моменту, коли він зателефонує. Потім так сталося що він вподобав мою подругу. Я дізналася і розірвала всі відносини.
Він знав, що я працюю в цій сфері, але він ніяк не принижував і не ображав мене. Розумів, що познайомився зі мною на дорозі, нормально до цього ставився. Інколи навіть ревнував. Коли інші далекобійники говорили “а це твоя дівчинка? можна нею скористатися?” він різко обертався, і говорив, що я його дружина. Він мене нікому не віддавав.
– Чого боїтеся, працюючи секс-працівницею?
– Хочу залишитися живою і не калікою. Я дійсно не знаю, до кого я сідаю в машину, не знаю, що мене очікує, що спаде на думку чоловіку.
Були ситуації, коли під час роботи забирали телефони, гроші. І стріляли. Якось я робила мінет, коли під головою був ствол. Потім коротка розмова, каже “рахую до десяти – “кто не успел, тот опаздал”. Тікала. Але чула постріл – не по мені, а в повітря. В цей момент було дуже страшно. Підставляли електрошокер, щоб даром все зробила. Я погоджувалася, бо просто хотіла вийти звідти живою. Хай він отримає все, що хоче.
Про любов до себе, туш та дороге взуття
Раніше, якщо я не могла відстояти своє, то зараз я його “не подарую”.
Лєна (жінка, яка працює в благодійній організації та допомагає секс-працівницям, – прим. ред.) нас постійно вчить любити себе. Якось після бесіди з нею я наважилася купити собі тональний крем за 350 гривень. Була щаслива, сказала, що якщо мені сказали б тиждень тому, що я витрачу 300 з лишнім гривень просто на тональний крем – я б тій людині просто плюнула в лице. Потім я купила туш за майже 500 гривень. Хто б сказав, що я на неї могла б витратити стільки грошей? Я собі завжди шкодувала купити дорогу туш, брала найдешевшу, яку тільки знаходила в магазині.
Коли я вперше прийшла на дорогу, ви не повірите, я була взута в галоші на босу ногу.
Для мене зараз будь-яка дорога покупка – це любов до себе. Я раніше купувала на літо гумові шльопанці за 30 гривень і не дивилася навіть на дорогі босоніжки, бо шкодувала на себе грошей. А зараз я можу спокійно купити чобітки за 500 гривень. Навіть якщо я в них відходжу одну зиму. Бо на роботі – сльота, сніг, дощі, тому взуття розлазиться за кілька тижнів.
Дякуючи Лєні. Вона навчила мене любити саму себе.
Ще рік назад я соромилася на своє тіло одягнути коротку сукню. Зараз я його одягаю абсолютно спокійно, це Лєнина заслуга. “А чого ти маєш думати, хто про тебе що думає? Головне що тобі подобається.”, – говорила вона. Зараз мені абсолютно байдужа думка інших жінок про те, що я на свої “ляжки” одягнула коротку сукню. Я вже не комплексую.
– Що б ви сказали тим, хто засуджує секс-роботу?
– Не треба засуджувати, тому що не всі туди виходять від хорошого життя. Дівчата виходять від різної біди. Хтось живе в селі, а там немає роботи, хтось має проблеми з дитиною. Хтось виходить для задоволення, комусь подобається. Всі ми люди і всі ми ходимо під богом. Ніхто не знає, хто де буде через день-два.
Якось я прийшла пообідати в кав’ярню – у мене були гроші, я тоді не прийшла просити кусок хліба. Коли підійшла моя черга, продавчиня мені сказала, що “дєвочок з траси ми не обслуговуємо”. Я дуже розізлилася і сказала, “а далекобійників з траси ви обслуговуєте? Питали їх, куди він може засунути свій поганий рот?”. В підсумку, коли я вийшла з кав’ярні, за мною пішли далекобійники, які стояли в черзі позаду мене. Дочка цієї продавчині через півроку опинилася на одній дорозі зі мною.
– Чи хочете Ви змінити роботу?
– Так. Швидше за все так і зроблю. В моєму житті нещодавно з’явилася одна людина, і я задумуюся про те, щоб через кілька років через неї змінити своє життя – почну працювати на звичайні роботі. Ця людина – це моя майбутня дитина, я зараз вагітна. В глибині душі боюся, що мої діти дізнаються, що я працювала в такій сфері. Після декрету, коли дитину віддам до садочку, буду шукати роботу – п’ятиденну, з восьми до п’яти і вчитися жити на одну місячну зарплату.
– Про що Ви зараз мрієте?
Аліна: Хочу щоб в житті була стабільність, щоб були нормальні робочі місця, а не те що в нас в державі твориться. Якщо будуть робочі місця, не думаю, що дівчата там би стояли. Благополучно народити хочу. Мрію про свій будинок, ну і ще мрію про машину.
Олена: Можна я твою мрію озвучу? Чого ти боїшся признатися, що ти хочеш біля себе мати людину, яка тебе буде любити, яка буде тобі допомагати. Перестань плакати! Людина, на яку ти можеш завжди покластися. Тому що ти того варта.
Аліна: Просто коли ти розчаровуєшся в чоловіках, то боїшся того, що немає такої людини, яку хотілося б бачити біля себе.
– Що для вас “любов”?
– Я люблю своїх дітей, свого тата. Я почала любити себе, дякуючи Лєні. Звичайно хочеться мати поруч людину, якій можна довіритися. До якої при кожній біді можна прийти і знати, що ця людина захистить. На даний час такої людини немає. Але я вірю в кохання, воно, мабуть, є. Просто я його ще не зустріла, напевно. Не прийшов мій час. Можливо, пощастить знайти людину, яка полюбить мене такою, яка я є.
Офіційного підрахунку секс працівниць не існує, адже дотепер це заняття в Україні вважається правопорушенням. 1860 – таку цифру називає благодійна організація, яка опікується секс-працівницями у Вінниці. Про позитивні зміни у відносинах з поліцією, про важливість декриміналізації, про секс, як табу, та чому “продажем тіла” можна також назвати будь-яку фізичну роботу – читайте згодом на Veжі у нашій розмові з Оленою Бубулич, директоркою Вінницької обласної філії всеукраїнської благодійної організації “Легалайф-Україна”.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.