Сьогодні, 2 жовтня, у рамках музичного фестивалю “Vinnytsia JazzFest” відбувся перший із двох “Джазових сніданків”. На ньому була кава, розмови про джаз і театр, сам джаз і навіть вправи, коли музиканти, студенти, організатори та всі присутні стрибали вперед-назад і плескали в такт долонями.
Такі “сніданки” влаштовують з 2018 року, щоб вінничани та гості фестивалю могли не лише послухати джаз на концертах, а й поспілкуватися за чашкою кави із самими музикантами. Сьогодні у концерт-холі “Моnt Blanc” таке спілкування відбулося із зірками джазу, зокрема – музикантками із “O.N.E. Quintet” (Польща), Олексієм Петуховим (Україна) і Реєм Брауном (США).
Але першим був Богдан Струтинський – генеральний директор і художній керівник Національної оперети України, яка учора феєрично відкрила “Vinnytsia JazzFest” мюзиклом про чудернацьку сімейку Адамсів. Як це було, читайте і дивіться за ЦИМ посиланням.
Сьогодні ж він розповів про співпрацю з відомим литовським режисером Кестутісом Стасисом Якштасом, який став постановником саме цього мюзиклу; про вистави, які хотів би поставити, але які не мають комерційної складової; про те, як авантюрно обирає проєкти для постановок, і про режисерську диктатуру. Та оскільки вінницький фестиваль – джазовий, багато розмов було саме про музику.
– Для мене джаз – це висока довіра, в першу чергу. І джазові музиканти – це люди, які дуже добре імпровізують, але це не є “атсєбятіна”, – зазначив Богдан Струтинський. – Це певна імпровізація добре підготовлених людей, які один одного відчувають, серед яких є якась невидима нитка, якесь павутиння пронизане однією ідеєю. А по-друге, для мене джаз – це свобода. І він так і зароджувався… в Америці. Починали його саме афроамериканці, які внутрішньо протестували проти расизму. І для них це була певна музика свободи.
Богдан Струтинський
– Я викладаю в Київському університеті імені Карпенка Карого Карпенка, і є така дуже хороша вправа, коли ти можеш зняти м’язовий затиск. Вона з одного боку дуже проста, але водночас складна, тому що ти вмикаєш дуже голосно музику, і починаєш своє тіло кидати, як це називається, у стилі джазу. Але такого… є, знаєте, “чорний джаз”, складний джаз. І ти просто не думаючи це робиш.
– Добре, коли є четверта стінка, і ніхто це не бачить. Але потім треба довести цю вправу так, що ти забираєш цю стінку, і можеш зробити перед людьми цю психоделіку. Це дуже сильно знімає м’язовий затиск. Цю вправу навіть роблять в школі Лі Страсберга в Америці – для дикторів, для всіх людей, які переходять на великий екран… Тому для мене джаз це, мабуть, ось ці три пункти, які я назвав, – розповів Богдан Струтинський.
Ще одним цікавим запитанням, яке прозвучало із залу, було – чи повинен музикант бути актором?
– Мені не потрібен музикант-актор, якщо в нього не складається з нотами, якщо він не чує диригента… Цікавий музикант – який дуже зосереджений. Як колись казав Рубінштейн, “можна грати ноти, а можна грати музику”… Тобто музикант, який пропускає цей твір, внутрішньо випускає свою енергетику… він буде зайнятий саме процесом творення музики, і йому не потрібно тоді нічого грати, – зазначив Богдан Струтинський.
– Коли виходиш на сцену… мимоволі вирівнюється спинка, внутрішня конституція постаті міняється… Ще “факт фотографа” працює… Але в першу чергу музикант – це музикант, а не людина, яка позує, людина, яка думає, як вона виглядає… Це не цікаво.
Наприкінці Богдана Струтинського попросили дати невеличкий театральний майстер-клас. Він погодився і з легкістю змусив і студентів, і організаторів, і слухачів – усіх, хто прийшов на “Джазовий сніданок” стрибати вперед-назад під його такт. А далі показав, як однаковий ритм (один-два, один-два-три) вибити оплесками з різним настроєм: робити його тривожним чи веселим.
– Це і є той джаз, коли ми один одного відчуваємо і тримаємо цю імпровізацію, – пояснив Богдан Струтинський.
– Якщо говоримо саме про імпровізацію, то дуже важливо молодим акторам, музикантам, через гру підготувати свій організм. Ось така проста вправа налаштовує людину на певний позитив, і дозволяє їй мобілізувати свій організм у серйозній роботі. Бо якщо ви думаєте, що до серйозної роботи треба підходити з серйозним обличчям, це помилка, і дуже велика, – підсумував художній керівник Національної оперети України.
Друга частину “Джазового сніданку” складалася із розмов з музикантами.
Їх розпитували про враження від України, про особисті секрети чи лайфхаки, про виступи під час пандемії… Присутні могли поставити будь-яке запитання, і отримати чесну на нього відповідь. Навіть “Звідки берете натхнення?”. Крім цього польські музикантки із “O.N.E. Quintet” порадували відвідувачів невеличкою джазовою імпровізацією на скрипці та ударних.
Це була чудова демонстрація того, як важливо музикантам відчувати один одного і підлаштовуватися. Адже музикантки часто перекидались між собою поглядами та словами, обмінювались жестами й показували, коли можна вступити, чи навпаки – грати соло. Наприкінці ведучий навіть сказав, що вже давно не чув такого “ніжного тендітного і вишуканого виконання, особливо на ударних”. І це насправді було так.
Також на сцені під акомпанемент молодих джазових музикантів виступив Рей Браун-молодший – єдиний син “королеви джазу” Елли Фіцджеральд та одного з найвидатніших контрабасистів світу Рея Брауна.
Переважну більшість відвідувачів заходу склали саме студенти-музиканти. І, наприклад, Ольга Іванова, яка навчається на третьому курсі Вінницького коледжу культури і мистецтв ім. Леонтовича, прийшла суди саме за “джазом на скрипці”.
– Я скрипалька, і загалом граю якусь класику, музику романтиків… Але мені цікаве щось більш вільне, от як джаз. І насправді було цікаво послухати, чи будуть щось говорити про джаз на скрипці, або можливо хтось буде грати… І це дуже добре для саморозвитку, – поділилася дівчина.
Також Ольга розповіла, що сьогодні ввечері вперше відвідає джазовий фестиваль, який ще й уперше відбудеться в аеропорту у Гавришівці. А наприклад, для вінничанки Оксани Лаврентій цей джазовий фестиваль – уже 10-й за рахунком.
Ольга Іванова
Оксана Лаврентій
– Я не працюю в театрі, не займаюся музикою. Просто я настільки це люблю, що завжди намагаюсь відвідувати такі заходи: джазфести, театральні вистави, оперети, балет… Навіть коли мандрую Україною, я обов’язково ввечері йду до театру. В театрі Лесі Українки я дивлюсь спектакль, у Львівському театрі опери ходила на балет, в Одеському ходила на оперу і на балет також… Ще з 6-7 років мама почала брати мене із собою до театру на вистави. І тепер цю любов до мистецтва я намагаюсь прищеплювати вже своїм дітям. Ми ходимо до театру Садовського, ходимо до філармонії, ходимо на рок-концерти…
– Учора я була на мюзиклі про “Сімейку Адамсів”, і не можу навіть словами передати, на скільки це було чудово. Дуже круті декорації, які змінювались буквально кожні 15 хвилин, шалені костюми, гра акторів – просто неймовірна, дуже красива музика…, – поділилась Оксана Лаврентій.
Крім цього жінка змогла особисто подякувати Богдану Струтинському, який привіз цей мюзикл до Вінниці.
– За кордон далеко не всі можуть дозволити собі поїхати (це дуже дорого). Тому я дуже вдячна, за те, що ви робите такого рівня мюзикли в Україні, і що привезли нам “Сімейку Адамсів” і таких акторів, – зазначила вінничанка.
Нагадаємо, що “Vinnytsia JazzFest” триватиме ще протягом двох днів – сьогодні й завтра, 3 жовтня. Детальніше з програмою фестивалю можна ознайомитися за ЦИМ посиланням.
Фото Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.