Історії про перше кохання, перший поцілунок і перший секс відомих вінничан

19:38
Автор: Vежа
Become a Patron!

День святого Валентина хоч і не питомо українське свято, однак за кілька років вже досить міцно зайняло своє місце у святковому календарі українців. А сама країна стала частиною багатомільярдної індустрії любовних подарунків, валентинок і всього іншого, що оточує цей день. 

Як би до нього не ставився кожен з нас, завжди приємно отримати посилені знаки любові та уваги від своєї іншої половинки. А ще – це привід згадати любовні історії, які траплялися з нами ще з дитинства.

Тож у День всіх закоханих Vежа вирішили розпитати відомих людей Вінниці про їхні любовні історії, першу закоханість, перший поцілунок та перший секс. А ще ми вирішили дізнатися, які дурниці вчиняли вінницькі “селебрітіс” в момент закоханості та за що вони люблять Вінницю. Якщо люблять, звісно.

Нам погодилися відповісти понад два десятки відомих людей Вінниці! Серед них – спортсмени та активісти, депутати, чиновники, телеведучі, журналісти, ресторатори, історики, архітектори, урбаністи, поети, військові та співаки. Дехто соромився, дехто відповідав стисло, а хтось ділився неймовірними історіями. Відразу зазначимо, що відповіді на третє запитання ми оприлюднимо не персоналізовано. Про всяк випадок 🙂

 

Перше кохання

Більшість опитаних нами відомих вінничан уперше закохалися ще в дуже ніжному віці: в дитсадку чи перших класах школи.

Так, наприклад, керівник Муніципального центру інновацій Василь Гошовський закохався у свою однокласницю, так само як і відомий місцевий архітектор Віталій Плясовиця: першим коханням Віталія стала однокласниця, яка сиділа з ним за однією партою.

Аналогічно в однокласниць позакохувалися ресторатор Валерій Сиверчук, ведучий з телеканалу “Віта” Олексій Літвінов, член команди “Центру історії Вінниці” Сергій Гула та заступник міського голови Владислав Скальський. У свого однокласника, але “аж” в четвертому класі, закохалася організаторка культурних подій Олександра Тарас – хлопця звали Сергій. А ось відомий ветеран АТО Олександр Гром, так само як і новообраний президент футбольного клубу “Нива” Дмитро Рогозюк взагалі не пам’ятають своє перше кохання!

Ще раніше, в дитсадку, закохався в дівчинку на ім’я Іра тренер “Вінницьких вовків” Євген Хомин: “Здавалося тоді, що це кохання!”, – говорить сьогодні спортсмен.  Так само в садочку закохався активіст Максим Студілко і він пам’ятає всі подробиці: “Я ходив до садочку №13 і в групі була дівчинка яку звали Альона Дмухівська (от жеж запам’ятав) в яку був по-вуха закоханий. Нас в групі було 2-3 задиристих, і, зважаючи на то, що вона всім подобалась – ми постійно товклись. Літали кубики, різноманітні кеглі. Швабра була убер-зброєю. Все для того, щоб показати перед дівчиною – що ти найкрутіший. Весело було”, – розповідає Макс.

Так само до деталей запам’ятала своє перше кохання журналістка Валентина Кирильчук: 

– Перші симпатії були у таборі «Старт» у Коло-Михайлівці і моєму улюбленому санаторії «Авангард» у Немирові. Кожне літо з років п’яти і до 16 я проводила саме там. Коли тато запитував: «Обирай: море чи Немирів?» – я навіть не роздумувала. Що за питання?! Однозначно –  Немирів! Якщо з часом у вирі подій певні моменти життя та навіть люди губляться у пам’яті, то ці перші повільні танці на дискотеках, записки із зізнаннями від хлопців, трепетні побачення через рік – з тобою назавжди.

Втім, звісно, то були лише симпатії – така собі «підготовка серця» до справжнього кохання. На 100 відсотків вірю у те, що кожен із нас має лише одну свою справжню половинку. І те відчуття, коли її зустрічаєш, не сплутаєш ні з чим іншим: не те, що подих, весь світ зупиняється і все, що було «до» раз і назавжди перекреслюється. Так що вірю ще й у кохання з першого погляду: мій єдиний у моє життя увійшов саме так, – розповідає Валентина.

Водночас поет Богдан Куценко не настільки закарбував у пам’яті цю визначну подію: “Це, скоріше, якийсь складений образ. Бо обличчя згадав одне, обставини інші, а ім’я третє”. Директорка інституту розвитку міст Аліна Дяченко сказала лише, що її перше кохання звали “Льошка”, а архітектор Олександр Коротких закохався у Лєну з будинку навпроти.

Не в садочку, не в школі й навіть не у дворі, а в… стоматологічному кріслі уперше закохалася депутатка Світлана Ярова: “Це був мій стоматолог Пилип Анатолійович. Він був дорослий і у нього вже була молода сім’я, а у мене був карієс. Кохання наше вочевидь було не взаємним”. А ось організаторка фестивалів Ірина Френкель закохалася вперше взагалі не в людину, а.. в музику. І стверджує, що закохана в неї до цього часу.

Буває так, що перше кохання – це назавжди. Наприклад, власник “Артинова” Андрій Піжевський закохався в 13 років у свою майбутню дружину: вони досі разом і викохали прекрасних дітей.

Перше кохання активістки Лесі Найчук з “Подільської громади” тривало не все життя, але також довго – цілих три роки. Це вона називає і “найбільшою дурницею”. А ось організатор велоівентів Олександр Царевський, як і Андрій Піжевський, насолоджується своїм першим коханням і досі:

– На годиннику 22:30 тільки припхався з офісних галєр додому і поки гуляв сірість – на столі з’явилась вечеря…. Я буду наминати кашку з м’ясом і салатом, а вона питиме чай… І говоритимемо про те, як пройшов день під ненав’язливе трололо від хвостів.. Ні, ми не були разом із садочку/школи… В кожного був свій шлях, але я дякую богу і долі що вони дали нам ще один шанс… Її звати Оля, вона вчитель, тихий, не публічний але дуже дієвий організатор (в якого навіть мені є чому повчитись) моя любов і моя половинка”, – так описує “Царь” свою першу і єдину любов.

Багато розповів про своє перше кохання і лідер гурту “ТіК” Віктор Бронюк:

– Перші закоханості я, як і всі, випробував ще в садочку. Оскільки в мене є старша сестра, я ніколи не бентежився при спілкуванні з дівчатами, завжди легко знаходив з ними спільну мову. На щастя, щоб привернути увагу, нікого смикати за косички не доводилося (сміється). Свої почуття я завжди проявляв відкрито. Але це були «закоханості», а не любов.

Кохання – дуже сильне почуття і словами: «Кохаю!» – ніколи не слід розкидатися. У моєму житті справжня любов була і залишається одна – це моя дружина Таня. Після зустрічі з нею мої життєві пріоритети дійсно змінилися. Вже у перший вечір знайомства я зрозумів, що хочу, щоб саме вона була моєю супутницею по життю. Коли почуття щирі, справжні, не треба багато часу, щоб зрозуміти, що саме з цією людиною тобі комфортно, легко й добре. Це просто відчуваєш – відразу й назавжди.

На той момент мені було 28 років, і я вперше відчув, що дійсно готовий до створення родини. Оскільки Таня жила в Івано-Франківську, а я – у Вінниці, перший час наш роман розвивався по телефону. Могли по вісім годин говорити по мобільному! А коли з’являлася вільна хвилинка, я відразу мчав до неї. Через кілька місяців Таня переїхала до мене у Вінницю, а влітку 2008 року ми зіграли весілля й повінчалися. Зараз у нас є свій гарний будинок, двоє дітей і такий же сильний стан закоханості, як при першій зустрічі. Нам добре й цікаво разом, ми підтримуємо один одного у всіх починаннях і зараз із цікавістю спостерігаємо, як уже в дітей з’являються перші симпатії.

 

Перший поцілунок

Перший поцілунок також у багатьох лишає яскраві спогади навіть через багато років. Попри те, що у багатьох це відбувалося в літніх таборах і на дискотеках, є й більш оригінальні історії. Слово нашим респондентам:

Богдан Куценко: Якщо по-справжньому, то напевно в Криму, в “Артеку” – вона була росіянка. Старша за мене. Але я виглядав старше свого віку, тож в мої 15-16 це траплялося часто.

Євген Хомин: Познайомився з дівчиною на міських гуляннях 9-го травня і тоді стався перший справжній дорослий поцілунок.

Віталій Плясовиця: Після дискотеки, проводячи дівчину додому. Тремтіло тоді все тіло від переживань.

Олексій Літвінов: У дерев’яному будиночку-гірці, в літньому таборі.

Сергій Гула: На шкільному випускному.

Андрій Піжевський: Катаючись на гойдалках на острові Кемпа.

Валерій Сиверчук: Другий курс медінституту – до цього було перше кохання, яке все не міг забути.

Аліна Дяченко: Це було на вулиці, романтично, ніжно, з хлопцем з паралельного класу

Дмитро Рогозюк: Щось схоже на поцілунок було в літньому таборі років у 13.

Світлана Ярова: Якщо в дитинстві, то в садочку, це було не від симпатії , а більше від дитячого дослідництва. А так, по-дорослому, то це було на мій День народження вдома з одним із гостей. Це був такий собі альфа-самець нашої школи, ми взагалі дружили, але різне буває.

Владислав Скальський: На дискотеці, яку організували самі.

Олександр Гром: Стоячи і розтискаючи зціплені зуби жертви.

Максим Студілко: Діло було в селі у бабусі. Було мені 9 років. З такими ж дітьми, грались у фанти. Одній дівчині випало зі мною поцілуватись по-дорослому. Після того, як інші, на пару років старші, зрозуміли, що ні я, ні вона цілуватись не вміємо – для них стало місією нас навчити цій нехитрій справі. Так до вечора ми і процілувались під настанови інших. Потім ще з тиждень ходив несказано гордим за себе.

Олександра Тарас: Перший поцілунок я пам’ятаю. Це був хлопець Сергій, у нього був дуже довгий ніс, і коли він почав до мене наближатись носом, в мене сильно закрутилась голова, до млості. І це було вражаюче відчуття, я його фізично зараз пам’ятаю)

Олександр Царевський: Ой…. Якщо не брати дітсадівський період…. Знову ж таки – з коханою Олею… Вона лежала в лікарні, я прийшов провідати… Теревенели про щось коло вікна… Її губи все ближче…. Ось…. І тут “бемс” (отримав ляпаса) вона тікає, розсипаючи прокльони…. Кумедна вийшла ситуація…. Зараз вже без ляпасів і прокльонів.

Василь Гошовський: в 10 класі

Олександр Коротких: не дуже вміло, але дівчина то виправила.

Ірина Френкель: В дитячому садочку. Після виступу на дитячому ранку (я грала дитячу пісеньку), хлопчик мене поцілував.

Валентина Кирильчук: Очікувано, та все ж спонтанно) Після шкільної дискотеки грали у «пляшечку» – найпопулярніша колись була гра. От згадала і одразу стало цікаво, чи знає її сучасна молодь?

Які тоді відчуття були? По правді – дивні. Трепетний момент першого поцілунку у всіх на очах. Весело, але не дуже правильно. Так що не рекомендую) Інтимність моменту у цій справі все ж таки варто оберігати.

Віктор Бронюк: – Уперше поцілувався в дитячому садку. Чесно зізнаюся, докладно не пам’ятаю всі деталі цього знаменного моменту, але точно знаю: мені сподобалося (посміхається)! Поцілунок – це ніжність, тепло, найбільш трепетний фізичний прояв почуттів до іншої людини, яка змушує твоє серце прискорено битися. Цілувати хочеться лише ту людину, яка тобі дорога, яка викликає у тобі світлі почуття. І тому поцілунок – це завжди щось дуже приємне, особливе, те, що запам’ятовується. 

Перший секс

Перший секс напевно запам’ятовується більше, ніж поцілунок, адже до цього кроку багато з нас підходять відповідально. Хоча й не завжди. Адже якщо хтось уперше зайнявся коханням зі своєю майбутньою дружиною або чоловіком, то дехто з опитаних – не пам’ятає навіть імені свого першого партнера/партнерки.

Відповіді на це питання ми вирішили зробити анонімними, знову ж таки – про всяк випадок. 🙂 Найцікавіші з них – до вашої уваги: 

“Це сталося приблизно в 15 років. Про це можна написати книгу. Мене з братом, який на 7 років молодше, батьки відправили у табір в Євпаторію. В путівці не вказали, що саме табір для дітей. Але коли мене побачили на рецепції, то спитали – “вам куди?” Кажу, мовляв, двоє дітей, ось путівка на двох. Вони дивляться на мене і малого брата й питають – “то де ваша друга дитина?”. Довго сміялися після відповіді та відправили нас двох у дорослий корпус з окремою кімнатою, де ми жили як молодий батько з сином. На обід у столовій за столиками в основному були молоді мами з дітьми віку мого молодшого брата, а молодиця на роздачі глянула на мене і на все це навколо, та й доклала на тацю два стакана сметани з широкою посмішкою. Сексу було багато. Дуже багато. І все уперше з дорослими жінками, які добре знали чого їм треба”

 

“Типова банальна історія. 17 років, в одногрупника день народження. Пікнік в лісі з ночівлею. Дешевий сільський міцний алкоголь. Дівчина, яку вперше бачу. За пару годин всі парочками порозбрідались по лісу. Пам’ятаю, щось обіцяв про море та гори. Десь тоді, межи листя та гілок, шо впивались у спину, все і трапилось”.

 

“В 16 або в 18, я точно не пам’ятаю вік, але точно пам’ятаю хлопця і обставини. Він був хорошенький ))
Ну як … ми були в стосунках тривалий час. І я як би вже готувалась до цього серйозного кроку в дівчачому житті”.

 

“О-о-о, так одразу й не пригадаю, скільки тоді мені було років… Звичайно, можна зараз сісти заглиблюватися у спогади, але чи варто? Краще думати про те, що є зараз”.

 

“Це сталося у свідомому віці. І абсолютно переконана, що варто розповідати дітям про секс вже з першого класу. Звісно – у доступній формі, можна навіть привести у якості прикладу тваринок, щоб закцентувати на абсолютній природності цього прекрасного процесу. Але говорити точно треба якнайраніше, щоб попередити всі можливі комплекси та невдалі «перші рази».

Думаю, якби більшість батьків не тікали від запитань і не вважали, що колись/якось/потім дитина сама все дізнається, серед нас було би значно більше щасливих людей з адекватним сприйняттям себе, сексу і дійсності”.

Цікаво, що в середньому наші респонденти вперше зайнялися коханням у 16 років. Були такі, які спробували цю приємність ще, коли “минало 14”, а дехто беріг себе до 20 років, або ж “до свідомого віку”. 

 

Чи робили ви дурниці в момент закоханості? 

Леся Найчук: Моє перше кохання і було найбільшою дурницею!

Богдан Куценко: . Так, звісно – як же без дурниць? От вірші почав писати. Але хіба ж вважаєш дурницею, коли закоханий?

Олексій Літвінов: Вірив, що це назавжди.

Сергій Гула: Так. Писав пісні російською мовою.

Андрій Піжевський: Готувались до весілля таємно, бо ії батьки не пітдримали спочатку це рішення.

Валерій Сиверчук: Так. В другому класі на спір з коханою дівчинкою пройшов взимку через центр велетенської калюжі – метрів десять довжиною і на півколіна глибиною. Батько збирався висікти за це, але коли розказав чому – вирішив, що чоботи та форма шкільна того вартували доказу.

Аліна Дяченко: Думаю, що робила.

Дмитро Рогозюк: Особливого нічого не робив, так – дрібні крадіжки і бійки.

Світлана Ярова: Я? Я і не в закоханості робою багато дурниць.

Владислав Скальський: До вікон не лазив – мені завжди відчиняли двері.

Олександр Гром: . Обов’язково! Записки писав, влаштовував стеження.

Максим Студілко: Ліхтарів, як співається в пісні “Гадюкіних” не розбивав. Максимум в підлітковому віці напивався пивом. Так чомусь вважалось, що гасив глибоке душевне хвилювання від нерозділеного кохання. А от друга, який хотів іти топитись в свої 14, тримав та відмовляв.

Олександра Тарас: Так, дурниць в моєму житті вистачало. Наприклад, вийти вночі замість Львову у Рівному, подзвонити коханій людині, яка про це не відає і сказати, що мені немає де залишитись, взимку.

Олександр Царевський: В інститут поступив, наприклад…. Машину уганяв…. Влаштовував перегони на тракторі в offroad стилі з п’яним вхлам трактористом (бо спізнився на автобус). Лютий запій на два місяці (дякую друзям, витягнули), майже катався раз на тиждень в інше місто…. Поки вона не перебралась до Вінниці.

Василь Гошовський: Робив. Писав вірші (невисокої якості).

Олександр Коротких: Літав літаком, щоб подарувати перші весняні квіти. Але то вже була інша дівчина

Ірина Френкель: Танцюючи танго, пересувалися по центральному проспекту та весело співали. Купалися в місячній дорозі та рахували зірки.

Валентина Кирильчук:  У моєму житті було достатньо яскравих та пристрасних вчинків і романів: на захоплюючу книгу мемуарів з легкістю вистачить) Але дійсно дурниць не пам’ятаю. І пишаюся тим, що з майже усіма «колишніми» ми залишились друзями: у будь-який момент можу розраховувати і на підтримку, і на допомогу. Якщо ніхто нікому життя не зламав, цивілізоване спілкування має бути не лише у стосунках, а й після них.

Взагалі ж заради справжнього кохання не тільки можна, а й варто робити все! Це головне почуття у житті, без якого навіть з найкращою кар’єрою, достатком, власним самоствердженням і всією іншою життєвою мішурою, людина буде безмежно нещасною.

Тому всім щасливцям, які знайшли свою половинку, варто до останнього подиху берегти своє кохання. Воно дійсно найцінніше!

Віктор Бронюк: Бувало. Це ж давно доведено: коли людина закохана, вона здатна на вчинки, які, можливо, не зовсім адекватно оцінюю оточуючі. Але то зі сторони для інших дурниці, а для закоханого у той момент – єдино правильне рішення. Згодом, звісно, проаналізувавши на тверезу голову, коли перестали бити в голову гормони і різного роду почуття й відчуття, свої ж дії переоцінюєш. Але то таке – зі всіма буває! Головне у тому всьому – не втрачати здоровий глузд і все-таки зберігати морально-етичну сторону всіх процесів.

 

За що любити Вінницю?

Любов – настільки всеохоплююче поняття, що стосуватися воно може далеко не лише людей, але й, наприклад, міста. Ми запитали у відомих вінничан, чи люблять вони Вінницю і за що?

Леся Найчук: Любов до Вінниці була не перша – першою була любов до мого native town, Хмільника. Але сильнішою виявилась любов до Вінниці. Люблю її за прогресивність і людей. Саме тут зустріла найкращих людей, окрім родини, яка найкраща по-замовчуванню.

Богдан Куценко: У Вінницю закоханий з дитинства і юності. В той час, коли всі тільки й мріяли утекти, я завжди хотів повертатися і багато разів відмовлявся від пропозицій роботи. Повертався через Атлантику, з Європи, зі столиці. Мені добре тут. Це мій дім.

Євген Хомин: Якби не був закоханий у наше місто, то давно вже виїхав би звідси, можливості були і завжди. Люблю за те, що тут комфортно, ідеальне за розмірами місто + життя у ньому не швидке, як у мегаполісах, багато знайомих і ти їх завжди зустрічаєш. Люди класні, хоч і трохи консервативні та провінційні, але це наш плюс, а не мінус. В таких містах реально можна щось змінювати і впливати на життя оточуючих. Та і як можна не любити місто, в якому ти і твоя сім’я прожили все своє життя?!

Віталій Плясовиця: Моє улюблене місто – це місто, де я народився, виріс, працюю та народились мої діти – це Вінниця! Місто, в якому легко дихається, відчувається свобода, простір. Де привітні люди та відсутня бурна метушня. Місто, яке не старіє та завжди рухається вперед, розвивається та прагне здобути справжні європейські якості.

Олексій Літвінов: Де б мене не носила доля та вітряна голова – я знаю, що вона завжди чекає на мене! ) Я люблю Вінницю – Вінниця любить мене!

Сергій Гула. Я люблю її за все. За історію!)

Андрій Піжевський: Місто де я народився, найкомфортіше місто для життя, зручне розташування, перспективне, а ще воно подобається мої дітям 🙂

Валерій Сиверчук: За людей люблю перш за все – тут дуже класні люди. Не зустрічав таких ні на Сході, ні на Заході, ні на Півдні , хоча народився в Чернівцях, жив довго в Криму в Євпаторії (калюжа там і була), служив на Сході, а подорожувати люблю Західною Україною. Може тому і Україну дуже люблю – знову через людей. Є багато куточків на Землі де природа не гірша, але залишитись без спілкування – це для мене жах. На Вінниччині люди і добрі, і гарні, і інтелектуальні, а природа гарно доповнює їх.

Аліна Дяченко: Трішечки закохана. У її спокійний ритм життя людей довкола, малоповерховість, Південний Буг, бруківку, пагорбний рельєф, багато молоді.

Дмитро Рогозюк: У футбольних фанатів є вираз “One City, One Club, One Love” що несе значення про любов до рідного міста та ФК на все життя. Так і живемо.

Світлана Ярова: Вінницю люблю за те, що вона постійно розвивається. Не стоїть на місці. Щодня, щохвилини щось створюється, проектується або вже реконструюється. Вінниця дуже швидко і прогресивно рухається до міста-мрії. Маленького комфортного провінційного європейського містечка.

І приємно що це завдяки людям, які тут живуть, які працюють над цими змінами, і які ініціюють ці зміни. Приємно, що не тільки влада створює ці зміни для людей, але і люди стали громадсько свідомими та ініціативними. Тепер кожен в більшій мірі дбає про свій будинок, під’їзд, вулицю і місто загалом.

Скальський: Я два рази їхав з Вінниці. Кожного разу майже назавжди. Але життя повертало мене назад. Це не просто кохання. Це – доля.

Олександр Гром: Вінницю люблю. Це найкомфортніше місто в Україні. І люди тут позитивніші, ніж у будь-якому місті

Максим Студілко: Дуже люблю місто за комфорт і за те, що воно щодня робить мене кращим. Хочеться працювати для його добробуту. Думаю, що дещо вже встиг зробити і наше кохання взаємне.

Олександра Тарас: З Вінницею не любов з першого погляду, але це на краще. Розсмакувала її у процесі, люблю за природу, за настрої, за відкритих людей, і більше всього за те, що у маленькому місті може все тільки починатись. Вважаю Вінницю душевним і перспективним містом!

Олександр Царевський: Почнемо з того, що я з “понаєхавших”, але Вінниця для мене стала справжнім домом… Тут в мене з’явилось своє перше житло, яке стало рідним домом, куди забрав кохану, де живуть наші коти, куди приходять наші діти і де бавляться наші онуки…. За що я люблю Вінницю? За її лагідність і компактність, за справжніх друзів які допомагають втілювати здавалось абсолютно брєдові ідеї, але які роблять моє місто кращим…. За розкішний лісопарк, смачні кав’ярні, затишно-галасливе середмістя, дзенівське Замостя, лампову Вишеньку, зручний транспорт – список дуже довгий. Тут все на відстані витягнутої руки, але в той самий час ніщо не лізе в твій приватний простір… Вінниця місто яке допомагає осягнути дзен і почуватися в гармонії із собою… 

Василь Гошовський: Закоханий. Люблю Вінницю за світло та затишок, за привітних вінничан.

Олександр Коротких: За ландшафт із річкою і близьких людей в тому ландшафті.

Ірина Френкель: Вінниця – це моє улюблене місце на Землі. Чому? Напевно, енергетика співпадає. Люблю повертатися до дому.

Валентина Кирильчук: Закохана) Люблю Вінницю за компактність, атмосферу і її особливий шарм. Вона у нас – справжня магнетична красуня! Всім друзям з інших міст, розповідаючи про Вінницю, завжди переповідаю таку міні-легенду, яка для мене самої колись стала справжнім прозрінням: оточена унікальними гранітними родовищами, Вінниця – це місто-магніт. От ніби не має тієї вражаючої старовинної архітектури, сучасної помпезності чи свого фірмового колориту, як Львів, Одеса, Київ, Чернівці чи Ужгород, але всіх, хто хоч раз побував у Вінниці, вона завжди буде притягувати.

І то абсолютна правда – сюди хочеться повертатися! Є щось у нашій Вінниці таке магічно-особливе, що не одразу побачиш, але точно – відчуєш.

Віктор Бронюк: – Якщо я стільки років живу у цьому місті і не проміняв його на столицю чи будь-яке інше місто світу, значить – Вінниця для мене більше, ніж просто місто для проживання. За що її люблю? А хіба треба пояснювати, за що любиш? Просто люблю!

VежА від імені всієї нашої невеликої команди вітає всіх наших читачів з Днем закоханих і бажає, аби всі ви завжди любили та були коханими, любили людей та світ навколо, адже лише любов наповнює наше життя змістом. І любіть Вінницю!

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.