Іншими очима: як іноземці живуть і працюють у Вінниці

16:43
Автор: Інна Сандюк
Become a Patron!

Нерідко ми не знаємо, як звати сусідів на поверсі нашого будинку, а про суміжну вулицю годі й казати. Виявляється згодом – поряд із нами живуть люди із неймовірними історіями, професійними здобутками,  цікавими думками та мріями.

«Vежа» вирішила подивитися на Вінницю іншими очима. Розглянути ж місто з іншого кута зору допоможуть відмінна культура та звичаї. Для цього вирішуємо поспілкуватися із іноземцями, які живуть та працюють у Вінниці. Зрештою, чи ж так легко молоді з далеких країн призвичаїтися до ритму життя та устроїв міста над Бугом? Чим вони є цікавими для міста? Наше видання розпочинає цикл матеріалів про життя по-вінницьки для іноземців: французів, американців та навіть еквадорійців. І сьогодні – представниця саме цієї далекої і теплої країни Латинської Америки.

gabr1

Ана Габріела Москера Вест

Громадянка Еквадору Ана Габріела Москера Вест проживає у Вінниці разом із чоловіком та маленьким сином вже 3 роки. Вона – студентка, майбутній стоматолог. Чоловік за два місяці завершує інтернатуру і повертається додому працювати урологом.

 – Я б хотіла жити у Вінниці постійно. Мені тут дуже подобається. Я прилетіла в Україну вже вагітною, тому народжувала у Вінниці. Навіть хотіла, щоб мій син, Себастіян, отримав українське громадянство. Але оскільки подвійне громадянство не дозволене законом України, то мій син – еквадорієць за паспортом, але і українець також, хоч і не офіційно. Жити у цьому місті комфортно і затишно, але в ж якщо тут лікар отримує нижчу зарплату, ніж моя няня, то така перспектива не залишає вибору: після завершення навчання я повернуся додому. Адже у нас лікарі отримують 1000-2000 доларів США. Ми з чоловіком ще маємо виплачувати кредит за навчання, а з українськими зарплатами лікарів це нереально.

IMG_8039

Себастіян Вест: “Вежа – там!”

Розмовляємо з Габріелою виключно українською. У Вінниці загалом є така категорія закордонної молоді, яка навчається на факультеті української філології. Приємно, що українською цікавляться і обирають солов’їну для вивчення. Щоправда згодом з’ясовуємо, що пріоритетом була все ж російська філологія, але оскільки місць на факультеті не вистачило, довелося погодитися на українську.

IMG_8121

Однак герої наших репортажів до української ставиться інакше, а тому від 1,5 годинної розмови нерідною мовою не втомлюються, особливо беручи під увагу, що ані іспанська, ані французька чи англійська до української не є подібними.

 – Українську мову я вчила на підготовчих курсах, але якби не була вагітною, можливо і не вивчила б її ретельно і так швидко. На обстеженнях доводилося багато спілкуватися з лікарями, до того ж у гуртожитку чергові завжди цікавляться як справи, а порозмовляти я люблю, тому і вчила мову досить інтенсивно, аби мати змогу нормально спілкуватися.

IMG_8228

Габріела гарно спілкується українською, але не розуміє російську, якою з неї інколи намагаються розмовляти вінничани-українці

Я вважаю, що необхідно вчити мову країни, в якій ти живеш. У мене прекрасна група в університеті, яка завжди допомагає під час навчання розібратися зі складними темами. Щоправда, іноді одногрупники переключаються на російську і хоча я нагадую, що російську не розумію, але вони несвідомо все одно в певний момент починають говорити російською.

Найбільше мені у Вінниці подобаються люди – українці чудові. З українцями дружити легко. За кумів ми взяли 2 пари хрещених – еквадорійців та українців. Хрещена мого сина з України – це чергова з гуртожитку, яка мені як друга мама, українська мама, яка і насварить, і втішить, але теж, звісно, допоможе і дасть гарну пораду. А ще у транспорті завжди є багато людей, охочих порозмовляти. Їм цікаво звідки я і чим займаюся в Україні. Мені така відкритість дуже подобається.

Розмовляємо на дитячому майданчику в центрі міста. 3-річному Себастіяну на місці, ясна річ, не сидиться. Мами – в усьому світі однаково пильнують дітей та піклуються про них. Тож розмовляючи про Вінницю, Габріела не зводить очей із сина.

IMG_8112

Вінницький еквадорієць Себастіян, 3,5 роки

 – Я не відношуся до мам, які ходять слідом за дитиною, коли вона грається. Себастіян – активний і непосидючий. Мабуть, буде спортсменом. Втім, я спокійно дозволяю йому гратися на дитячому майданчику. Вінниця, я вважаю, дуже безпечне місто. А от в Еквадорі на вулицях дуже небезпечно. Це великою мірою пов’язано із конфліктом у Колумбії і тим, як він впливає на безпеку в моїй країні (прим. ред.: Колумбійський конфлікт між урядом та лівим повстанським рухом ФАРК розпочався 1964 р. і триває донині. Загинуло близько 220 000 людей). Ось так на дитячому майданчику я би не сиділа спокійно, адже часто дітей крадуть просто на вулиці!

IMG_8059

Габріела любить і не боїться гуляти Вінницею з маленьким Себастіяном. На відміну від рідного Еквадору, де дитину можуть запросто вкрасти злочинці просто на дитмайданчику

Безпечно, але чи комфортно жити у місті в цілому? Навряд чи можна сповна пізнати країну, проживши в ній нетривалий час у якості туриста чи гостя. Побут, покупки, культура харчування, традиції, дозвілля по-вінницьки – це як?

 – На початку були непорозуміння з житлом, адже я була вагітна, а мене з чоловіком поселили в різні кімнати в гуртожитку. Довелося вирішувати це питання і зараз у нас своя кімната, де ми живемо втрьох. Кухня на поверсі. Дискомфортно, що вже кілька місяців немає гарячої води в гуртожитку. В мене маленька дитина і постійно треба її купати, щось прати, мити. Часу постійно бракує: навчання і сім’я – те, чим я живу. Я приходжу з університету і одразу ж готую вечерю. Їжу купую в супермаркетах, бо не люблю ходити на ринки і не вмію торгуватися. Скільки скажуть – стільки і заплачу. А от чоловік вміє торгуватися, тому купівля продуктів на ринку – це його частина сімейних обов’язків (сміється).

IMG_8086

Анна-Габріела досі не навчилась торгувати з вінницькими продавцями на ринку. А от її чоловік – залюбки. І сало з перцем він також полюбив.

Мені подобаються українські страви і я, звичайно, вмію готувати борщ, голубці. Щоправда, не можу їсти сало, не подобається в будь-якому вигляді. А чоловік любить українське сало, посипає його перцем і смакує. Звичайно, мені бракує традиційної їжі Еквадору. Не вистачає улюблених фруктів та овочів, які притаманні Південній Америці: тамарільо, наранхіла, гуанабана, пасифлора. Ще люблю страву із риби та морепродуктів севіче. Пробувала приготувати її тут, але треба свіжі великі креветки, яких не знайшла.

IMG_8122

Габріела досі не може знайти на вінницьких ринках ні гуанабану, ні наранахілу. Навіть пасифлори нема!..

Щодо культурного життя, то я не надто маю час для цього, але в загальному, зайнятися є чим. Щоб трохи звільнитися, я хотіла записати сина в садочок, але місць взагалі нема. Це проблема, бо я навчаюся і мушу наймати няню, а це немалі витрати. Також хотіла б записати малюка в гурток, але вікові обмеження поки що не дозволяють це зробити. В Еквадорі з цим простіше, можеш приходити, коли зручно і нема чітких вимог щодо графіку занять. Незвично для мене спершу було і те, що з маленькими дітками в Україні прийнято щодня гуляти, наприклад в парку, неважливо чи то зима, чи то літо. У нас в Еквадорі до прогулянок не ставляться так серйозно.

IMG_8172

“Я б із задоволенням лишилася у Вінниці назавжди, але я лікар і не зможу прожити на тутешню зарплату. В Еквадорі лікарям платять 1-2 тисячі доларів, тому доведеться повернутися додому”

Вчитися іноземною мовою, безперечно, складно. Втім, медична освіта і без того справа не з легких. Чи ж солодко вчиться іноземним студентам у Вінниці?

 – Я багато вчуся і люблю отримувати нові знання, особливо практичні. Хочу стати гарним лікарем. Був випадок, коли лікареві призначили опікуватися нами як практикантами, щоб отримати досвід, а він відмовився з нами працювати. Нам призначили, звичайно, когось іншого. Але ситуація для мене була дивною. За екзамени ніколи не платила, мені треба знання. Є категорія іноземних студентів, які не хочуть вчитися і платять і це факт, але мені це не цікаво. Загалом, полегшує процес навчання те, що є перездачі, можна двічі, а то й тричі, перездавати предмет. В Еквадорі такого нема.

IMG_8189

Іноземний досвід роботи в будь-якій галузі неоціненний. Як виглядають особливості професійного життя Вінниці очима іноземця?

 – В підході до роботи страшенно дратує «споживацьке» ставлення: мій чоловік чергував і на Різдво, Новий рік і на Пасху, і в неділю, ясна річ, теж чергує. Помінятися ніхто не бажає, а найголовніше – ніхто не питає, чи ти хочеш працювати у всі можливі свята. Це несправедливо. Крім того, я не розділяю пристрасть до алкоголю і не вживаю його взагалі, натомість лікарі тут п’ють надто багато. Приводом може слугувати те, що муха літає. Так не повинно бути.

IMG_8243

Маленький Себастіян – непосидючий і хоче стати спортсменом

Кожне вражаюче місто, яке ми відвідуємо, а тим паче в якому живемо тривалий час, залишає по собі спогади та бажання повернутися. Що ж зрештою запам’ятається про Вінницю?

 – Особливо люблю святкування Дня Європи, Дня Незалежності України. Тоді на вул. Соборній очі розбігаються від атракцій, це дуже цікаво виглядає. Якби не фінансова сторона, я б неодмінно залишилася жити у Вінниці назавжди. Я думаю, що повернувшись в Еквадор, якщо я не знайду роботу стоматологом, то відкрию ресторан з українською кухнею, де головною стравою буде борщ!

Інна Сандюк, фото – Андрій Завертаний.

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.