Презентація роману одного із найбільш відомих білоруських письменників сучасності Альгерда Бахаревіча стала яскравою кульмінацією у міжнародній програмі фестивалю «Острів Європа», який тривав у Вінниці чотири дні.
Альгерда Бахаревіча можна вважати одним із символів фестивалю «Острів Європа». Письменник разом із своєю дружиною відвідували чи не кожен захід із програми, а в останній день Бахаревіч разом із літкритикинею Ганною Улюрою влаштували вінничанам та гостям міста інтелектуальну презентацію роману «Собаки Європи».
Всі ті, хто не злякався зливи, що розпочалася за півтори години до презентації, змогли почути живого класика білоруської літератури та гострі запитання модераторки. Ця розмова була жвава, з неочікуваними поворотами та подекуди провокаційними питаннями. Відчувалося, що модераторка чудово знає матеріал та вміє оперувати прихованими сенсами, а також вибудувати розмову так, аби заінтригувати майбутніх читачів.
Книга «Собаки Європи», окрім своєї «фізичної» ваги є дійсно вагомою у білоруській літературі. У 2017 році вона стала «Книгою року». Нагороду присвоював білоруський РЕN-центр, тобто письменники нагороджують письменників.
- Мені страшенно подобається формулювання, що це найкраща книжка року написана білоруською мовою або будь-якими мовами, якими говорять на території Білорусі, – розпочала презентацію модераторка Ганна Улюра.
Літкритикиня відразу зазначила, що у книзі зустрічається багато мов. Бахаревіч не лише згадує про них, але й вигадує зовсім нову, таємну мову – бальбут, у якої вже є свої послідовники в групі у Фейбуці.
– Я не вигадував спеціально стільки мов. Це зараз нормально, що люди вчать багато мов і на мене великий вплив мало те, що ми з моєю дружиною перекладачкою Юлією Тімофєєвою багато подорожуємо, – говорить письменник.
Ганна назвала книгу Бахаревіча схожою на фестивальне кіно, на що Альгерд відповів, що був би безмежно радий, якщо би це так і було. Тоді б він зміг збирати нагороди одна за одною.
– Я думаю, що Нобелівська премія занадто дрібна для цієї книги. Преміальний сезон в Білорусії ще не закінчився і восени буде вручена найбільша наша нагорода премія Єжи Гердойца, яка в п’ять разів більше в грошовому еквіваленті за «Книгу року». Тому я думаю, що восени я зможу додати ще 5 000 євро, – пожартував письменник, який у 2015 році вже отримував третє місце у даній премії за свій роман.
Зазвичай нові мови створюються для порозуміння людей різних національностей, проте у Бахаревіча бальбут – це щось сакральне, яке має належати тісному колу людей, це таємнича мова.
– Ця мова була створена головним героєм для того, щоб мати свою мову, яка належить тільки йому. І ось це відчуття, що тебе ніхто в світі більше не розуміє, що ти маєш свою таємничу мову – воно було для головного героя важливим. І ця мова для персонажа «Собак» такий собі свій острів.
Європа, острів, малі (а подекуди і зовсім нові) мови – все це дуже тісно пересікається із тематикою фестивалю. Можливо саме тому Бахаревіч звучав як один із хедлайнерів фестивалю.
Письменник розповідає, що це насправді острівна книга – там шість частин і в кожній фактично йдеться про острів, про свій острів. Перша частина – це мова, як острів, друга – маленька білоруська частина у великому російському райху, третя частина – ідеальна Білорусь, яка будується в Середземному морі – це острів, четверта – це місто Мінськ, як острів, п’ята – та земля, по якій ми ходимо і коли ми заглиблюємося в неї, це так само острів, на якому ми живемо, і шоста частина – це час, як острів.
Насправді всі шість новел, які складають роман, можна читати окремо. Вони ніби відокремлені, але уважний читач таки зможе знайти потрібний зв’язок. Як зазначила Ганна Улюра, ця книга дуже смішна і тужлива водночас.
Авторські лабіринти і література як повітря
Для Бахаревіча «Собаки Європи» стали тією книгою, де він зумів піти проти певних шаблонів у літературі та нарешті писати так як йому хочеться. Ця книга – це чистий акт творчої свободи та писалася поки автору писалося. Альгерд не знав де поставити крапку, але точно знав чим все має закінчитися. Він зізнається, що книга створювалася, щоб заплутати, а врешті-решт заплутала і його самого.
-Я ніяк не можу сісти і спокійно скласти якусь схему цього роману. Але що мене страшенно тішить, що після того, як людина прочитає цю книгу вона має якусь свою схему в голові, вона потрапляє в свої якісь лабіринти і там заплутується.
Бахаревіч відверто зізнається, що йому подобається займатися літературою, що для нього це в буквальному сенсі повітря і не уявляє як без цього жити.
– Мені в кайф займатися літературою, мені подобається це робити. От була пустота і ти її заповнив і вона виникла з нічого фактично. Для мене було важливим нарешті вирватися із цих меж, які ставляться в письмі ринком та критиками, певними чеканнями читацькими. Останнім часом я помічаю таку літературну схему: треба писати тексти достатньо короткі, щоб їх легко було потім перекласти, доступною та простою мовою, щоб на неї було легко писати рецензії, щоб вона легко продавалася і потім можна писати наступну книгу. Я так само був у цій пастці до останнього часу і «Собаки» це перша книга за декілька років, де я вирішив плюнути на це все, я вирішив написати такою кількістю слів і так, як мені хочеться, як мені, здається, можна створити добрий літературний твір.
– Література не може бути хобі, вона не може бути тим заняттям, яким займаються у вільний час. Це мій світ, це моє повітря. Всі ці автори, книги, алюзії. Персонажі Собак Європи вони такі ж як я, вони сідають перекладати Джойса, бо це абсолютно натурально. Бо як можна знати мову і не перекладати нею іншу мову.
Місто, Білорусь і секс
Місту, як острову і об’єкту у романі також відведено велику роль. Як зізнається автор, Мінськ там дуже добре впізнається. Тут можна просто ходити місцями згаданими у романі. В цьому місті живе свобода і воно в свою чергу породжує диваків і дивацтва. Третю частину роману він якраз і називає дуже злою та іронічною.
Бахаревіч також багато говорив про Білорусь загалом та про її специфічне сприйняття себе та відчуття того, що певні події, її ніколи не торкнуться.
– Голодна білоруська держава думає, що всі ці виклики, які даються іншим країнам, що її це не зачіпить, що можна обійтися без цього. Геї, лезбійки, що там ще? В нас такого нема, в нас все добре, – іронічно говорить автор та зізначється, що кожна сторінка в романі народжена зі справжнім болем.
Ганна Улюра не оминула і тему сексуальних практик у романі Альгерда, на якій вже акцентували увагу білоруські літкритики. Редактор книги, який також був учасником фестивалю – Сергій Шупа нарахував у книзі сім сексуальних практик.
– Я дуже не люблю секс у літературі, я терпіти його не можу. Напевно я через це відпустив себе настільки, що от я його не люблю, але для того, щоб показати, що я його не боюся. І я постарався уявити собі все, що можливо, – з посмішкою зізнається автор.
Письменник також зізнався, що цей роман спроба виправдатися за всіх тих білорусів, які виїжджаючи за межі країни, починають говорити лише за себе та жалістися на своє життя.
– Ми травмовані всі. Є така особливість, нам з Юльою недавно її розповіли, що коли білоруси приїздять за межу країни, то вони весь час говорять тільки про себе. Скаржаться на своє життя, розповідають які вони нещасні та травмовані і це дуже неприємно, це дуже злить мене. Через це я десь не люблю нашу націю, бо ми весь час скаржимося і говоримо про себе. Тому тема роману, це спроба якось виправдатися за ці скарги. Це сарказм звичайно.
Наостанок Альгерд зачитав Отче наш на бальбуті та подякував всім присутнім за зустріч.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.