“Без української мови ми — не народ”: вінничани та переселенці про свій перехід з російської на українську

15:25
Автор: В'ячеслав Луцков
Become a Patron!

Оновлено: 27 Жовтня 2022, в 12:22

Матеріал підготовлено за сприяння ГО “Львівський медіафорум”
у межах проєкту “ЛМФ Підтримка мережі журналістів”

Після початку повномасштабного вторгнення росії український народ, здається, об’єднався як ніколи раніше. Спільне закриття військових потреб, спільна допомога вимушеним переселенцям; збільшення частки українського в культурному просторі як наслідок зростання попиту та пропозиції…

Повномасштабне вторгнення прискорило збільшення кількості українців, які, за даними “Рейтингу”, перейшли на українську мову та підтримали статус української мови як єдиної державної (з 65% у вересні 2021 року до 83% у березні 2022 року).

Так, вже станом на середину березня 80% опитаних українців розмовляли вдома українською або українською та російською. Тоді як у грудні 2021 року таких було лише 73%.

У цьому матеріалі ми зібрали декілька історій вінничан та переселенців, які повністю або майже повністю перейшли в спілкуванні з російської на українську, та розповіли нам, зокрема, як і чому саме вони вирішили це зробити. А ще ми підготували для вас кілька порад і способів, як можна перейти на українську.

Вікторія (42 роки)

Тривалість спілкування російською: 34 роки

Рідне місто: Маріуполь. Вікторія з чоловіком та сином покинули Маріуполь навесні 2022 року, пішки

Вікторія, як і більшість інших героїнь цього матеріалу, виросла в російськомовній родині. Винятком була лише прабабуся, в селі якої під Донецьком розмовляли українською:

Раніше, за розповідями прабабусі, вся сім’я була українськомовною. Але у зв’язку з русифікацією Донбасу в 1970-роках, родина стала російськомовною. Адже молодь, зокрема, закінчувала російськомовні виші та починала розмовляти російською.

Перейшла на українську Вікторія у 2014 році — після початку російсько-української війни:

— До війни я могла працювати з українською на письмовому рівні, а вже у 2014 році перейшла ще й на розмовному рівні. …Маріуполь тоді на декілька місяців опинився фактично під окупацією — до визволення в червні 2014 року. Окупантами були росіяни, тому я намагалася повністю виключити російську зі свого лексикону. Потрохи чоловік та син теж перейшли на українську.

…Коли ти російськомовний, одразу перейти на іншу мову неможливо. Просто варто не боятися починати говорити українською. Спершу в мене було багато русизмів, але поступово їх ставало все менше і менше, — розповідає Вікторія. 

Для переходу на державну радить також читати українською та більше спілкуватися з українськомовними людьми.

— Чому варто переходити на українську? Історія показала, що без української мови ми — не народ. Росіяни вважають ту територію, де розмовляють російською, своєю, і приходять туди зі зброєю. Я не розумію тих людей, які живуть в Україні й не знають мови.

Ольга (35 років)

Тривалість спілкування російською: 35 років

Рідне місто: Вінниця

— В сім’ї ніколи ніхто не розмовляв українською — батьки, бабусі, дідусі… Пам’ятаю, перед першим класом мама намагалась мене підготувати до того, що в школі розмовлятимуть українською, наприклад, будила фразою “Доброго ранку”. Для мене це тоді було дивним, — вказує дівчина.

Зрештою, причиною повного переходу для Олі стало повномасштабне вторгнення. “Тригернула” дівчину теза про “какая разніца”, якою захищали російську мову.

— Все почалося з перекладу робочої сторінки на українську, і хоча спершу результат видавався мені неорганічним, ти потроху звикаєш. Далі починаєш думати українською, потім розмовляти. Так трохи легше, бо говорити одразу важко, — розповідає Оля.

 

Дівчина додає, що стримувальним фактором протягом життя для переходу на українську було невміння одразу розмовляти “чистою” мовою, без русизмів. Однак зараз радить переходити в спілкуванні на українську — навіть якщо доведеться спершу “потупити” над відповіддю, через підбір чи переклад слів.

Що найбільше допомогло при переході: поступовість зміни мови.

Юлія (42 роки) 

Тривалість спілкування російською: майже 42 роки

Рідне місто: Слов’янськ. Вимушено переїхала до Вінниці з донькою у березні

— Майже 42 роки я розмовляла російською — навчання було російською, спілкування теж. Мій погляд — хоча нас навчили розмовляти російською, ми повинні знати свою, рідну мову.

Бо без мови країна втрачає сенс. А народ без мови — не народ. Тому якщо ми самостійні й вільні, маємо розмовляти своєю мовою.

Юлія з донькою Мирославою 

При цьому, нам же ніхто не заважає в колі наших друзів спілкуватись російською. Але переїхавши до Вінниці, я зрозуміла, що хочу навчитись розмовляти українською, — розповідає Юлія та додає, що найбільше вплинула на перехід повномасштабна війна.

Зараз Юлія відвідує курси української, з яких дізналася багато нового. Зазначає, що “іноземну ми можемо вивчати два роки, а рідну мову — все життя”, при цьому підкреслює, що для того, аби українцю почати перехід на українську, не потрібно багато часу.

Що найбільше допомогло при переході: Юлія радить спілкуватись з українськомовними людьми, читати та писати пости українською у соцмережах, листуватися в месенджерах українською (зокрема і з російськомовними друзями).

Валентина (56 років) та її донька Ганна (21 рік)

Тривалість спілкування російською: значна частина життя, ще одна частина життя — спілкування суржиком

Рідне місто: Луганськ. Вимушено переїхали до Вінниці у березні

Валентина та Ганна розповідають, що у 2018 році переїхали до Харкова через вступ доньки до вищого навчального закладу.

— Коли ми приїхали до Вінниці на початку березня, вирішили перейти на українську. Тому, що росія — це агресор, вони (росіяни — авт.) завдали мені стільки горя, — розповідає Валентина, ледь стримуючи сльози, та додає, що на тимчасово окупованій території лишились її рідні. — Тому я зараз намагаюся спілкуватися українською. 

 

Що найбільше допомогло при переході: спілкування з українськомовними.

— Люди розмовляють українською, і ти починаєш навіть не задумуючись відповідати цією мовою. Просто варто слухати, як розмовляють люди, та намагатись говорити так само, — рекомендує Валентина.

Як почати перехід на українську?

1. Як стало зрозуміло з історій деяких наших героїнь, перехід стає простішим, коли відбувається поступово. Для цього можна почати використовувати українську спершу в одній сфері життя (на роботі чи в компанії українськомовних друзів, в листуванні чи в розмові з працівниками кав’ярень, магазинів чи транспорту). Спочатку ви можете почувати себе дивно, однак досить скоро це відчуття має пройти.

2. Не варто соромитись неідеальної вимови, вживання русизмів чи граматичних помилок — людям притаманно помилятись, особливо при навчанні. Якщо критика вас стимулює самовдосконалюватись, попросіть людей, яким довіряєте і з якими спілкуватиметесь українською, вказувати вам на помилки.

3. Оточіть себе українською — змініть мову інтерфейсу в смартфоні чи браузері, намагайтесь переглядати фільми чи серіали в українському дубляжі, читайте книги українською, споживайте український контент. Їхня суть залишиться такою ж зрозумілою, зате додатково збільшуватиме ваш словниковий запас.

4. За бажання можна знайти репетитора з української, записатись на відповідні курси чи знайти клуб розмовної української — це допоможе ще більше “прокачати” свої мовні “скіли”.

Звісно, всі поради не є взаємовиключними чи вичерпними — їх можна комбінувати чи виконувати почергово. Найголовніше — почати, а знання та навички прийдуть досить швидко. І, до речі, якщо ви боїтесь нерозуміння з боку рідних чи друзів щодо свого переходу, то всі наші героїні, яких ми питали про випадки такого нерозуміння, з ними не зіштовхувались.

Фото Зорини Гаджук