Щороку червертої суботи листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору. З цієї нагоди сьогодні, 24 листопада, керівництво міста та області зустрілися із з науковцями, краєзнавцями, дослідниками тематики голодоморів, представниками обласного товариства політичних в’язнів, репресованих та їх дітей.
На зустрічі істориків, які досліджують Голодомор саме як цілеспрямований акт геноциду українців, а також самих свідків Голодомору та їх нащадків відзначили Почесними грамотами та грошовими преміями.
- Найбільше у роки Голодомору постраждали Харківська Київська, Одеська і, на жаль, наша Вінницька область. Фактично кожен 5-й мешканець нашої області у той період помер від голоду. Зрозуміло, що цецілеспрямовано було розв’язано Радянською владою. Не просто фізичне знищення українців, а й українського духу та серця. На щастя, історична справедливість відновлюється і приємно, що 12 країн світу визнали ті події, як геноцид українського народу. Приємно, що зараз є історики, які займаються дослідженнями подій того часу. Тому що найкращий спосіб забезпечити прогрес у майбутньому – це добре пам’ятати своє минуле, – розповів заступник голови Вінницької ОДА Ігор Івасюк.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вінничанам вперше покажуть розсекречені СБУ документи про Голодомор
Для присутніх на зустрічі депутатка обласної ради та поетеса Жанна Дмитренко зачитала вірш, присвячений пам’яті її бабусі, яка пережила голод 1933-го та 1947-го років, та першою розказала їй про Голодомор.
Також із піснями виступи студентів Вінницького училища культури і мистецтв піснями під час яких дехто з присутніх не стримував сліз.
Був на зустрічі й Антон Петрович Задерновський, який бачив 1932-33 роки на власні очі.
- Я сам з Погребищенського району, там пройшло моє дитинство. У 1933-му мені було 7-8 років, дещо пам’ятаю. У сім’ї нас було шість дітей, батьки виховували нас гарно, вважали, що ми будемо всі жити дуже добре, але прийшов час, коли все змінилося. Ми й не думали, що воно так може бути. Цей Голодомор багатьох забрав, а деякі повиживали за рахунок того, що вишень було дуже багато, листячко їли, смолу з дерева зривали. А ще мій тато працював на цукровому заводі і нам виписували патоку, давали буряки, то ми їх такими кружечками різали і пекли, мали жом з буряків, то це теж варили і їли. Дуже багато людей приходили до нас, тато казав їм, що можуть брати скільки хто хоче. То й так люди приходили до нас, їли й так виживали. Але не всі. Я пам’ятаю, що тато взяв конячку на заводі і вивозив трупи на кладовище, пам’ятаю, як я брав людей за ноги і так допомагав татові. Але ми вижили всі, вся наша родина.
На слова журналістки місцевого телеканалу, що Антон Петрович виглядає досить добре для своїх 91 року, він із вдячністю та посмішкою відповів, що “зараз ми хоч харчуємся і живем по-доброму, воно нас збагачує і дає нам молодість”.
- Зараз себе почуваю добре, дякуючи Богу. Скрізь гарно, скрізь все добре. Лишається тільки жити, – додав наприкінці Антон Петрович.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.