«Дім для Дома» – про провину тих, хто вижив, про наслідки туги за минулим, про майбутнє, яке живе поверхом вище. Ще про те, що насправді ніхто нікому не належить, а тільки любить і рятує – від старих воєн і від війни, яка ще навіть не почалася.

В рамках презентаційного туру письменниця Вікторія Амеліна завітає до Вінниці. Презентація книги «Дім для Дома» відбудеться 4 жовтня о 18.00 в книгарні «Є».

• Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше… Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х?, – пишеться в анотації до книги.

Це історія і про старий Львів. Але люди не бачать цього міста, вони не цікавляться, хто жив у цьому домі до них. Незважаючи на те, що в домі є стара скриня від попередніх мешканців, теперішні ніколи не відкривають її. Перші сторінки роману подають дещо наївну точку зору на своїх героїв, адже авторка обрала досить цікавого оповідача – це смішний пудель Домінік, якого скорочено називали Дом.

• Він розповідач – той, через чиї очі, вуха і ніс ми бачимо людей. А це дуже уважні очі, це вуха, яким довіряють секрети, а ніс – взагалі унікальний. Герої минулим не цікавляться, але пес Домінік не може від нього сховатися – зчитує старі історії, що слідами розкидані на вулицях міста, – розповіла Vежі Вікторія Амеліна.

Письменниця вважає, що образ пса тим і цікавий, що сприймається по-різному. Можна боятися і чекати агресії, можна саме слово “пес” використовувати як лайку – навіть з тваринами ми продукуємо стереотипи. А це ж як з людьми – всі різні. Узагальнювати – завжди небезпечно.

• Не можу сказати, що свідомо вирішила писати книжку від імені пса – якось цей пес мене сам знайшов. В прозі надзвичайно важлива інтонація, голос. І якось до мене прийшла інтонація пуделя Домініка, Дома, і я зрозуміла, що він добре розповідає – треба лише записувати. Звучить легко, хоча насправді шукала я цей голос приблизно рік, а “записувала” – приблизно два роки, – додає авторка.

За словами Вікторії, «Дім для Дома» – про провину тих, хто вижив, про наслідки туги за минулим, про майбутнє, яке живе поверхом вище. Ще про те, що насправді ніхто нікому не належить, а тільки любить і рятує – від старих воєн і від війни, яка ще навіть не почалася. Цю історію про родину радянського льотчика, що отримав колись квартиру у серці Львова, розповідає пес Домінік. Тільки пес і може розповісти таку історію, бо ж люди надто заплуталися – не знають навіть, якою мовою говорити.

Прізвище головного героя також авторка обрала не просто так і це ще одна із метафор в книжці.

• Полковник Цілик не лише цілив у когось із неба – він завжди залишався цілим, виживав – випадково чи ні. І це друге значення тут навіть важливіше. Ті, хто вижили, часом відчувають провину перед тими, хто загинув. До того ж, коли говоримо про будь-яку репресивну систему, виживають часто ті, хто згоден пристосуватися. То ж чи випадково вижили ті, хто вижили? Мої герої живуть у квартирі, яку колись, у часи німецької окупації, мусив покинути Станіслав Лем. Його теж дуже займали питання випадковостей. А ще слово “цілик” – термін з гірництва. Це невеликий масив корисної копалини, який залишають непорушним при розробці родовища. Про це герою розповідає друг із Донеччини, – розповідає письменниця.

У книзі пес Домінік каже, що дім там, де твої сліди, розпорошений, як сніг над землею. Особисто для Вікторії дім — це люди.

• Може, Станіслав Лем теж так відчував – тому ніколи й не повертався до міста, де його людей зовсім не залишилося, – говорить авторка.

Модератор зустрічі – Олександр Вешелені. Вхід вільний.

Вікторія Амеліна – українська письменниця. Народилася 1 січня 1986 р. у Львові. У 2014 році дебютувала з романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», який був відзначений багатьма критиками та увійшов у десятку рейтингу «ЛітАкцент-2014». У 2015 році книжка була перевидана і номінована на премію Валерія Шевчука, де увійшла до короткого списку. У 2016 році у «Видавництві Старого Лева» вийшла дитяча книга Вікторії Амеліної «Хтось, або Водяне серце», а в 2017 світ побачив її роман «Дім для Дома». З дитинства мріяла бути письменницею, однак обрала сферу IT і десять років працювала програмістом та менеджером у міжнародних компаніях. Наразі завершила кар’єру в IT і присвятила себе письменництву. Багато подорожує по світу, від Тибету до Силіконової долини. Дитячі книжки вигадує разом із сином.

Марина Однорог

See Full Bio