Наскільки реально у нашому місті потрапити до музею людині з інвалідністю, що перешкоджає вільно оглянути експозицію і чи насправді музеї, які по телефону називають себе доступними, є такими в реальності? VежА вирішила у цьому розібратися.

Нещодавно всю країну сколихнула ситуація, коли дитину з ДЦП на інвалідному візку не пустили в київський музей “Рошен” на екскурсію: дитина була змушена чекати під дверима. Саме тоді VежА вирішила дослідити доступність вінницьких музеїв.

У Вінниці останнім часом стрімко збільшується кількість різноманітних музеїв, але є люди, котрі не можуть потрапити навіть до тих, які у місті існують вже довгий період і вважаються “топовими”. І справа не лише у фінансових можливостях, а в елементарній доступності. Адже люди, котрі пересуваються містом на інвалідних візках, частіше всього не можуть «доторкнутися до прекрасного», а заважають їм сходи, вузькі двері, слизька підлога та високі пороги.

Читайте також: ТОП-5 «не форматних» музеїв Вінниці: від єврейського кота до «антиросійських» марок УНР

VежА вирішила дізнатися: які з відомих вінницьких музеїв доступні для людей з інвалідністю. Ми враховували ті, які в основному відвідують туристи та навіть школярі у кожній вінницькій школі.

Музей Коцюбинського

Попередньо зателефонувавши до музею, ми поцікавилися чи можуть люди з інвалідністю до нього потрапити. Нас люб‘язно запросили та сказали, що для такої категорії осіб відвідування музею безкоштовне.

Для чистоти експерименту ми запросили «протестити» музей вже відомого багатьом вінничанам Гошу Архиповського. У Гоші електровізок, він дещо вужчий, ніж звичайні візки, але менш маневрений.

Читайте також: Історія унікального сходження: як вінничанин виніс на спині свого друга з ДЦП на Говерлу

Коли ми прибули на територію музею, то єдине, куди потрапити не змогли — це адмінбудівля. Як розповіла, старша наукова співробітниця музею пані Людмила, зазвичай на території є хтось із працівників і він бачить, що є відвідувачі. Проте більшість телефонує і замовляє екскурсію попередньо.

• Ми допомагаємо, якщо потрібен супровід, але в міру наших можливостей, бо в нас в основному жіночий колектив, – розповідає пані Людмила.

На територію музею потрапляємо без проблем — тут широкі ворота та немає бордюрів.

Прямуємо до світлиці Коцюбинського, куди Гоша також спокійно заїжджає — у приміщенні доволі просторо, експозиція зручно розташована, між кімнатами немає високих порогів.

Хлопець вільно може оглянути всю експозицію, не зачіпаючи при цьому візком експонати. Він без зайвої допомоги проїжджає між кімнатами та із задоволенням роздивляється експозицію. У музеї Коцюбинського Гоша вперше.

• Знаєте, у Коцюбинського є вірш «Наша хатка» і там пишеться «низенькі пороги, щоб заходили в хату дідусі убогі». Тут же раніше був ринок неподалік цієї хати, сюди часто заходили люди, які просили, або кобзарі. Мама Михайла Михайловича бувало годувала їх там супом чи борщем на кухні. І от у нього такі враження дитячі залишилися, – говорить пані Людмила.

Як розповіла жінка, сюди зазвичай приїздять невеличкі групи і все проводиться як звичайна екскурсія.

Загалом музей Коцюбинського та його територію, по якій ми також прогулялися, можна вважати абсолютно доступними.

Музей Пирогова

Коли ми зателефонували до музею Пирогова, у відповідь почули, що він доступний і можна приїздити. Головне — не забути посвідчення про інвалідність. Цього разу з «тестуванням» допомагала Людмила Нецкіна із ГО «Гармонія». Приїхавши на місце, в касі  показуємо інвалідне посвідчення Людмили і потрапляємо на територію.

Для початку ми вирішили заглянути до музею-аптеки, але там виявився високий поріг і доволі вузький прохід для візка Людмили, тому далі попрямували до самого музею видатного лікаря.

Проте, і тут очікувала перешкода у вигляді високого порогу і сходів.

Відповідно, люди з інвалідністю можуть лише прогулятися територією музею, але докладаючи до цього певні зусилля, адже стежка від входу до музею трішки під нахилом.

• У мене от сильні руки і то трішки втомлюєшся, а людям, у котрих ДЦП, тут просто прогулятися буде важко, адже йде певне навантаження на руки, щоб крутити колеса, – говорить Людмила.

До того ж, ще однією проблемою для людей з інвалідністю, котрі хочуть відвідати музей Пирогова, є транспорт. Низькопольні автобуси тут ходять не часто, але Людмила, котра поспішала на тренінг, викликала службу перевезення людей з інвалідністю.

Незручна ситуація трапилася і тоді, коли ми вирішили поцікавитися, де у музеї туалет. Коли прибиральниця побачила, що Людмила на візку, то запропонувала сходити «ось тут в куточку». На щастя, такої потреби у дівчини не було.

До речі, Людмила розповіла, що нещодавно приїхала з Івано-Франківська і коли в одному із музеїв, в який вона разом з подругою вирішила завітати, в місці, де був невеличкий підйом, на який дівчата вже збиралися «застрибнути», охоронець поставив переносний пандус і допоміг. У Вінниці такої практики в музеях ми поки не помічали.

Краєзнавчий музей

Ще у телефонній розмові охоронець краєзнавчого музею сказав, що у них багато сходів, а деяка експозиція знаходиться у підвальних приміщеннях, тому людям з інвалідністю буде важко пересуватися територією.

• В нас ще майже всюди ковролін, то це також не дуже зручно, коли люди на візках пересуватимуться, – сказав чоловік.

Проте, ми вирішили прийти і подивитися: доступ до яких експонатів хоча б мінімально можуть мати люди з інвалідністю.

На касі розповіли, що для людей з інвалідністю вхід безкоштовний, потрібно лише мати посвідчення або лист від організації. Але потрапити до всіх експозицій неможливо саме через сходи та де-не-де вузькі проходи.

Але дещо таки можна побачити, а саме експозиції у трьох залах, де зібрана фізико-географічна характеристика, геологічне минуле та природні ресурси краю (саме тут стоїть відомий мамонт), а також побачити: які рослини та тварини є на Поділлі. На цьому екскурсія для людей з інвалідністю закінчується.

Художній та «Вежа» – абсолютна недоступність

На жаль, сусід краєзнавчого – художній музей, виявився абсолютно недоступним — тут нас відразу «зустрічають» високі сходи. Тому людям на інвалідних візках та мамам з дитячими візочками навряд чи вдасться побачити якісь художні виставки.

Недоступним є і один із головних символів міста — Вежа, де знаходиться музей воїнів-афганців.

Звичайно, ця будівля приваблює багатьох туристів, яким просто цікаво дізнатися, що всередині. Проте, навряд чи проектуючи у 1912 році водонапірну вежу, Григорій Артинов думав про доступність для людей з інвалідністю.

Хочемо нагадати, що згідно п.1 статті 27 Загальної декларації прав людини, «кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життi суспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами».

Поки не лише у Вінниці, але й по всій Україні існує проблема недоступності музеїв для людей з інвалідністю. Певні зрушення за останній час вже є, але насправді має минути багато часу, аби заклади культури підлаштувалися до потреб людей з інвалідністю. Сподіваємося, що згодом кожен музей нашого міста буде адаптованих до їхніх потреб.

Фото – Андрія Завертаного

Марина Однорог

See Full Bio