1 червня в рамках проекту “Інтегрований розвиток міста Вінниця” у Вінницькій міській раді відбувся ворк-шоп, присвячений основним аспектам економічного розвитку міст та вивченню німецького досвіду, який може бути корисним і для Вінниці.
Головним спікером виступив доктор Норберт Нойхауз, який в минулому десять років займав посаду віце-мера міста Трір у Німеччині.
– Якогось універсального рецепту для успішного розвитку немає, адже в кожного міста – свої специфічні умови. Потрібно працювати з тими людьми, ідеями та умовами, які вже є в наявності, – розпочав свій виступ доктор. А за тим – трохи розповів про досвід власного невеликого міста в Німеччині, якому вдалося – завдяки вдалим менеджерським рухам тамтешньої влади – перетворити його з депресивного регіону на приклад успішного міського керування:
Трір – це маленьке місто із стотисячним населенням на заході Німеччини. В 50-60 роки минулого століття воно було дуже бідним. Із 70-х розпочався інтенсивний розвиток цього краю – передусім завдяки співпраці з промисловцями та створенню індустріальних парків.
Одним з кращих прикладів стала співпраця з компанією JTI (Japan Tоbacco International): у 90-х роках підприємству було необхідно запустити виробництво з переробки тютюнового пилу. Але менеджмент компанії не хотів розташовувати потужності в Трірі, посилаючись на високі податки та дороге пальне. Керівник місцевого виробництва JTI (яке на той момент існувало там вже більше 20 років) звернувся до міської влади із запитанням: як місто може посприяти тому, щоб інвестиції прийшли в Трір. Тоді їм вдалось домовитись: JTI отримала 1 га землі за символічну плату в 1 німецьку марку, а місто на довгі роки зміцнило своє економічне становище завдяки збільшенню кількості робочих місць та надходжень до міського бюджету.
Після перегляду короткого фільму, присвяченого конкретним прикладам взаємодії із підприємцями в Трірі, мова пішла про особливості та деталі такої взаємодії. Доктор Нойхауз наголосив, що вкрай важливо давати малим компаніям можливості та місце для росту, а у випадку з великими підприємствами варто мати певність, що вони виконають свої обіцянки.
Також не можна забувати про обмеження рівня викидів у атмосферу та рівня шуму. В кожного підприємства своя специфіка і через це виникає необхідність у чіткому розподілі на індустріальні та змішані зони. Різниця між ними в тому, що на території перших не розташовуються житлові райони, тому там можна зосередити виробництва з великим рівнем шуму та забруднення.
Для успішного розвитку міста перше, що має вміти робити міський голова, на думку доктора Нойхауза – це спілкуватись із людьми.
– Міський голова має знати, які підприємства і виробництва присутні в місті. Але він має знати про них не на папері, їх потрібно відвідувати. Існують фірми, що відомі у всьому світі, але в рідному місті про них мало хто знає. Критично важливо мати про них повну інформацію, – вважає Нойхауз.
Попри розвиток промисловості, не можна забувати і про забезпечення всіх умов, аби цінні кадри не виїжджали до інших міст.
Цікава особливість Тріра в тому, що їхня міськрада на своєму сайті публікує інформацію про нерохумість, що потребує реставрації, але не визначає її функціональне використання. Одного разу студенти, які заснували бізнес-інкубатор, потребували приміщення для реалізації своїх ідеї. З того переліку, що пропонувала міськрада, вони знайшли старе складське приміщення. Після обговорень із міською владою студенти створили там підприємство і через деякий час отримали дотації від держави на подальший розвиток.
Після перерви на каву учасники ворк-шопу продовжили обговорення аспектів економічного розвитку міст на прикладі Тріру. Основними темами стали проблеми сміттєзвалищ, забруднення ґрунтових вод та конкретні приклади як з тим боротись.
17 років тому в Трірі закрили одне зі сміттєзвалищ. І хоча там все герметично ізольовано і вода всередину не потрапляє, на звалищі досі виробляється стільки біогазу, що дозволяє отримувати елетроструму на 300 тисяч євро в рік. В той же час в Україні всі ті стихійні купи сміття, що утворюються навколо міст можуть стати серйозною перешкодою, аби в найближчих 50 років там щось будувати. Адже у нас сміттєзвалища не є належним чином ізольованими, відтак забруднення поширюється в ґрунт, повітря та воду. Якщо таку проблему ігнорувати, то з часом її вирішення ставатиме все дорожчим та більш важким у виконанні.
Також переглянули ще один короткий фільм, цього разу про будівництво великого житлового району на місці колишньої військової бази.
Біля Тріру є територія, яка понад дві тисячі років (!) належала військовим. Спочатку там розмістились римляни, а в другій половині ХХ століття – французи. Коли впала Берлінська стіна, міська влада зрозуміла, що й французькі війська скоро покинуть країну, тому почали думати, що можна облаштувати на звільнених землях. В 1996 році французи пішли і почалося створення величезного наукового парку з усім необхідним для його повноцінного функціонування – житловими зонами, магазинами, лікарнями, школами, університетом, зонами відпочинку. Загалом новий район став повноцінним маленьким містом.
Такий науковий парк дозволяє утримувати в місті молодь. Вони можуть тут навчатись, розвиватись, працевлаштовуватись чи створювати власні підприємства. За перших дев’ять років існування нового району було створено близько 1200 робочих місць.
З приводу Вінниці доктор Нойхауз сказав таке:
– Я вперше у вашому місті, учора мав можливість його побачити. У вас тут є певні позитивні напрацювання у сфері економіки. Я відвідав два підприємства і був приємно вражений тим, як вони розвиваються. Перше це “Барлінек”, а от назву другого, на жаль, не запам’ятав (ідеться про територію майбутнього кластеру холодильного обладнання – ред.).
Звичайно, я не так добре знаю це місто і не можу об’єктивно сказати, що тут взагалі відбувається. Але маю враження, що є настрій прориву. Вінниця знайде власний шлях розвитку, а ми поділимось своїм досвідом, щоб ви не повторювали наших помилок. Для українців важливою є потреба у зміні мислення. Не потрібно чекати допомоги десь згори чи з-за кордону. Потрібно самим активізувати зусилля, закачати рукава та працювати.”
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.