Команда “Музею Вінниці” розповіла історію Вінницьких та Малих Хуторів наприкінці XVIII століття, а також двох поселень, що нині вже не існують. З історією ж появи Вінницьких та Малих Хуторів можна ознайомитись за ЦИМ посиланням.
Як йдеться на Facebook-сторінці “Музею Вінниці”, сучасна вінницька місцевість Малі Хутори та частина міської територіальної громади село Вінницькі Хутори свого часу виникли як хутірні господарства вінницьких міщан. Власне, зазначають історики, цей факт досі збережений у назвах поселень.
Так, за публікацією “Музею”, в “Топографічному описі Подільської губернії 1799 року” Вінницькі Хутори називають “село Хутори Старі”. Як і в наш час, воно розташовувалось на лівому березі річки Віннички і належало тоді Вінницькому магістрату. В селі діяла “стара дерев’яна церква грекоросійська”. Після другого поділу Речі Посполитої та окупації сучасної Вінниччини Російською імперією, нова влада перетворила унійну (греко-католицьку) церкву Георгія Великомученика (колишній Вознесенський монастир) на православну. Варто зазначити, що цей храм проіснував до 1960-х років, коли його розібрали під час “хрущовської” антирелігійної кампанії.
Більше про цю церкву – ТУТ.
– Поруч з церквою існувала “невелика школа і священницький дім з невеликим при ньому садом у якому: фруктові дерева яблуні, груші та вишні”. У володіннях священнослужителя також були виділені церкві орні землі. У тогочасних Старих Хуторах діяли дві дерев’яні корчми та ґуральня. Вони перебували у оренді в євреїв за 1 480 польських злотих. На річці Вінничці розташовувались два млини, які належали міщанам. Будинки в селі були “розташовані за звичаєм нерегулярно і дуже просторо з невеликими садами…”. Станом на 1799 рік там нараховувалось 139 дворів та 800 мешканців, переважно міщан. Поселення було оточене з двох сторін лісом, а з третьої та четвертої річкою Вінничкою, – розповідають історики.
В ті часи, за повідомленням, орієнтовно між Старими Хуторами та Щітками розташовувалось село Кайдашиха (також відоме як Кайдачиха). У наш час, кажуть фахівці, такого поселення не існує, адже воно стало частиною Вінницьких Хуторів. З “Топографічного опису Подільської губернії 1799 року” можна дізнатись наступне:
“Село Кайдашиха старостинське, а за життя поміщиці Анни Хамцової належало їй розташоване на крутому березі правої сторони річки Вінниці. В цьому селі стара дерев’яна корма з ґуральнею… Млин мучний наливний на одній греблі… Усе це перебуває у євреїв у оренді за 400 польських злотих. Селянські будинки розташовані за звичаєм нерегулярно і один від другого дуже просторо, при них невеликі сади…
Село оточене з трьох сторін пасовиськами, а з четвертої річкою Вінницею”.
В селі, за інформацією істориків, налічувалось 7 дворів та 38 мешканців, більшість з яких були підданими.
– Сучасні Малі Хутори у описі губернії називають “Хутір Петьки, що належить Вінницькому міському магістрату”. Ймовірно, назва вказана з помилкою, адже трохи згодом це поселення називали Педьками. В селі діяла нова дерев’яна церква на честь апостола Івана Богослова та невелика школа. Також там була стара дерев’яна корчма, де євреї торгували завезеним з різних місць вином. Корчма перебувала в оренді у євреїв за 1 700 польських злотих. На річці Вінничці розташували шість млинів на шести греблях. Як і в Старих Хуторах, “міщанські будинки розташовані за їхнім звичаєм нерегулярно і один від другого просторо з невеликими садами з частиною фруктових дерев”. Поселення було оточене з трьох сторін пасовиськами, а з четвертої річкою Вінничкою. Там налічувалось 67 дворів та 499 мешканців, переважно міщан, – розповідають в “Музеї”.
За повідомленням, приблизно між Слобідкою Дубицьких (нині район вулиці Дубовецької) та Педьками в ті часи існувало село Кажаниха (також відоме як Казаниха). У описі губернії 1799 року вказується, що:
“Село Кажаниха Анни Хамцової і перебуває в її володінні, має розташування підвищене, але рівне, частково по пологому нахилу лежить на суходолі. У ньому стара дерев’яна корчма з ґуральнею… Вироблене тут вино в тому числі відвозять на продаж до Вінниці. Млин наливний на одній греблі… Усе це перебуває в оренді у євреїв.
Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи. Село оточене з усіх сторін орними полями”.
Як кажуть історики, в селі було лише сім дворів та 30 мешканців, переважно кріпаків.
– Варто зазначити, що Кайдашиха і Кажаниха існували як мінімум з початку XVII століття. Орієнтовно після 1613 року вінницький староста Валєнти Калиновський записав тутешньому осередку ордену єзуїтів 30 000 злотих на селах Кайдашиха і Кажаниха, а також Бондурівка і Пісочин у Брацлавському повіті, – підсумовують в “Музеї”.
Ілюстративне фото – з Facebook-сторінки “Музею Вінниці”
Дякуємо!
Тепер редактори знають.