Сьогодні, 12 січня, у Вінниці відкрили виставку «Блокпост пам’яті. Вінниця», яка присвячена загиблим в російсько-українській війні захисникам та захисницям.
Серед представлених речей – зубні щітки, побиті телефони, особисті фотографії, зброя та прапори.
Відкриття виставки відбулося о 12:00 на другому поверсі обласного краєзнавчого музею. На відкриття приїхали ветерани війни, зокрема й з Вінниці. Також на відкритті були присутні директорка музею Катерина Висоцька, матір загиблого в Революції Гідності Максима Шимка – Зоя Шимко, начальник Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Богдан Галайко.
Презентував виставку автор проєкту, волонтер пошукової місії «Евакуація 200» та голова ГО «Цитадель» Павло Нетьосов.
Загалом на виставці представлено сорок персональних вітрин, більше ніж півтори тисячі експонатів. Переважно це речі, які зібрані безпосередньо пошуковою організацією, а також передані родичами загиблих українських військових, бійців добровольчих батальйонів, Національної Гвардії України, підрозділів МВС та СБУ.
Зокрема й представлені речі двох вінничан – Наумова Вадима та Сергія Муравського.
Виставка розміщена у трьох залах, стіни яких рясно всипані портретами бійців, їхніми особистими речами, історіями та фотографіями з фронту. Деякі речі, як от бритви, зубні щітки та лялька мотанка, говорять про надію, а деякі, як от кулі чи обгорілий паспорт – про смерть. Загалом все це справляє враження дещо персонального знайомства з бійцями, з людьми, які боролися на свободу.
«Тут кожна річ – справжня», – каже Павло Нетьосов.
Павло Нетьосов каже, що раніше виставка була в форматі музею, але потім вирішили зробити її мандруючою, щоб її побачили ще більше людей. “Ми повинні щось тут робити. Вони там роблять, а ми тут нічого не робимо? Так не можна. Я так не можу”. Наразі виставка об’їхала за другу сотню міст.
Допоміг облаштувати виставку у Вінниці шістнадцятирічний Кирило, син вінницького захисника. Каже, що долучаючись до таких заходів він хоче змотивувати людей рухатися та не забувати про війну.
– Треба рухатися. Дивлячись на ті роки, які були до 2016 року, то люди трошки «присіли». Тому краще, аби вони почали повторну активність, і вже щоб ми все ж таки закінчили цю війну перемогою і з миром.
Каже, що коли батько пішов на війну, йому було десять років. «Мені спочатку, десь перші півтора року, було страшно. А потім зрозумів, що боятися нема чого і треба щось робити. Завжди в страху немає чого сидіти – треба діяти».
Також в організації виставки взяв участь Микола Рубаняк, що воював в батальйоні «Миротворець» у 2014-2016 роках, зокрема брав участь в бою під Іловайськом.
– Виставка важлива для розуміння, для пам’яті. Ми не повинні забувати про війну – вона є, і якщо її не називають війною, то це не значить, що її нема. Позиція “сховати голову в пісок” не призведе до якихось конструктивних дій.
Виставка важлива, аби люди не забували про війну і брали участь у створенні новітньої історії нашої держави. Такою виставкою ми нагадуємо, що створення держави ще триває. Ми намагаємося якось це заржавіле колесо новітньої історії змастити, щоб воно рухалося.
Як зауважив Павло Нетьосов, вінничани та вінничанки можуть приходити сюди як і на виставку, так і для організації якихось заходів, адже таке місце може і має бути фоном для освітніх заходів.
Частина експозиції переведена англійською мовою. Вхід на виставку безкоштовний.
Фото – Зорина Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.