Тамара Галицька з Калинівки в’яже шкарпетки для українських військових другий місяць. За один день вона зв’язує одну пару теплих шкарпеток, які відправляє посилкою на Схід.
На порталі “Калинівка.City” розповіли історію Тамари Галицької. Перші шкарпетки жінка зв’язала для свого сина, Дениса, який з липня на передовій. Проте хлопець попросив її також зробити ще декілька пар для своїх побратимів. Тож наразі пані Тамара відправила бійцям більш як 20 пар шкарпеток різного розміру та кольору. Жінка каже, що, звісно, цього не вистачить всім побратимам її сина, однак вона робить те, що в її силах.
В першій посилці я відправила десь 23 пари. Звичайно, цього не вистачило геть усім його побратимам, але роблю усе, що в моїх силах. Я ж серцем відчуваю, що їм там холодно, хоча він часто відповідає, що у них все добре. Шкарпетки – це найменше, чим я можу їм допомогти. До того ж син каже, що саме допомога волонтерів та небайдужих громадян є неоціненною для захисників, – розповідає жінка.
Зазначено, що син Тамари Петрівни, Денис, змалку прагнув стати військовим. Після закінчення Калинівського технологічного коледжу потрапив на строкову службу в армію. У 2014 році продовжив навчання у військовому коледжі у Львові, а після нього – у Національній академії сухопутних військ. Після завершення навчання, Денис продовжив службу у Яворові, звідки й потрапив на Схід командиром одного зі взводів.
Однак про те, що син воює на фронті, Тамара Галицька з чоловіком дізнались з випуску новин на одному з телеканалів, коли Денис давав коментар про обстріли. Жінка зізнається, що вони були переконані, що Денис працює у військовій частині на Львівщині:
Тепер я його постійно запитую, як справи, прошу, щоб зателефонував при можливості, а він мене заспокоює, пише мені щодня: “Мам, у нас все добре. Я тебе дуже сильно люблю”. Ну і як я можу на нього злитись? Це ж моя дитина. Навіть про обстріли він повідомляє у жартівливій формі: каже, гриби збирають. Чую, що там, на іншому кінці слухавки щось сильно гримнуло, а він відповідає: “Це відро із грибами впало”.
Жінка розповідає журналісту “Калинівка.City”, що за один робочий день зв’язує одну пару теплих шкарпеток:
Нитки для шкарпеток зазвичай купую за власні кошти, хоча останнім часом знайомі та рідні приносять мені старі в’язані речі: светри, кардигани та інше. Я їх розпускаю, а потім в’яжу із них шкарпетки. Одну пару роблю десь за один день, коли маю вільну хвилинку. Хоча, направду, нині я свої справи та інше в’язання відкладаю на потім, а всі сили витрачаю саме на теплі зимові шкарпетки.
Тамара Петрівна в’яже шкарпетки різних розмірів та кольорів, деякі робить й спеціально для дівчат: м’якенькі та не дуже високі. Для наступної посилки вона вже купила нові нитки темно-зеленого, блакитного та жовтого кольорів. Повідомляється, що жінка хотіла зробити декілька синьо-жовтих пар, проте її відмовив син, сказавши, що якщо у таких шкарпетках хтось потрапить у полон, йому може бути дуже погано через це.
Також майстриня розповідає, що найголовніше для неї – не лише швидко зв’язати пару шкарпеток, але й зробити їх комфортними, щоб вони були зручними:
А техніка в’язання у мене класична, лише трохи доповнена. До звичайної в’язальної нитки додаю тоненьку ниточку для шиття, адже це робить шкарпетки міцнішими та більш стійкими до навантажень. Особливо укріплюю “п’ятку”, але в’яжу дуже акуратно, аби шкарпетки були зручними й не натирали ніг. У цій справі важливо зробити пару шкарпеток не лише швидко, а головне комфортно.
Тамара Галицька додає, що ця справа для неї не лише спосіб допомогти сину та іншим військовим, але й можливість заспокоїтись, оскільки таким чином матеріалізується її материнська любов до сина та усіх, хто поряд з ним на фронті:
Буває, сиджу тут, в’яжу і починаю плакати. Чоловік питає, чи все добре, може щось не виходить, проте він це не зовсім може зрозуміти, глибокі материнські почуття, які мене у ці хвилини торкаються. Він і сам переживає, але усе тримає в собі. А я плачу, сльози падають на в’язання, а думаю собі: “Хай краще сльози падають на шкарпетки, аніж снаряди на наших захисників”.
Фото – https://kalynivka.city/ та особистий архів Т. Галицької
Дякуємо!
Тепер редактори знають.