Оновлено: 5 Жовтня 2021, в 16:45
Одна кімната на чотиристатисячне місто – так виглядає ”острів” для соціалізації квір-молоді Вінниці. Окрім освітніх лекцій на теми камінгауту, кібербезпеки та гендеру, молодь йде сюди за відчуттям “свій серед своїх”. Тут можна пожартувати, поспілкуватися та не бути засудженим за те, ким ти є.
Всеукраїнська громадська організація “Гей альянс Україна” має вісімнадцять відділень по всій країні, які опікуються правами ЛГБТ-спільноти. Офіційно зареєстрована з 2011 році. За цей час Вінницький осередок реалізовував декілька великих проєктів щодо правозахисної та мобілізаційної діяльності, а також досі розвиває ком’юніті-центр для спільноти.
Через масив упереджень геї та лесбійки не можуть жити своє життя повноцінно, хоч і вже усім відомо – їхня сексуальна орієнтація така ж нормальна та природна, як і інші. В той час, як відкриті геї стають міністрами, трансгендери – депутатами, а на українському телебаченні ведучі одягають веселкові “прайд-піни”, базове право “бути” ЛГБТ-спільноті доводиться виборювати та відстоювати досі.
ЛГБТ – це акронім, який позначає геїв, лесбійок та усіх людей, чия гендерна ідентичність не збігається з біологічною статтю.
Ми поспілкувалися з Денисом – головою осередку, та Наталею – активною волонтеркою, які розповіли про життя осередку та як він допомагає ЛГБТ-молоді зрозуміти себе. Заради безпеки ми не повідомлятимемо адресу та соцмережі організації.
Цілями організації ГАУ, серед іншого, є покращення якості життя представників і представниць ЛГБТ-спільноти, підвищення видимості ЛГБТ-питань в медіа, адвокація рівних прав, мобілізація ЛГБТ-спільноти.
У Вінницькому осередку також надають консультування щодо здорового способу життя, безпечної сексуальної поведінки та допомагають з приводу профілактики ІПСШ.
Осередок ГАУ – це “своя тусовка”, учасники та учасниці якої можуть брати участь в організованих заходах, так і реалізовувати свої задуми у вигляді проведення ігротек, лекцій, дискусійних клубів та тренінгів на різні теми. Тут дивляться фільми та, зрештою, весело проводять час. Денис розповідає, що в середньому на заходи приходить близько 15-20 людей. Інколи на різні події відвідувачі приводять своїх друзів, які не відносять себе до ЛГБТ, але є “френдлі” до спільноти.
Раніше, коли організація мала більший офіс, на заходи приходили й доросліші люди. Наразі до осередку приходить переважно молодь. Розповідають, що про це місце дізнаються через друзів та “сарафанне радіо”.
– Важливо розуміти, що Вінниця – це таке місто, де в принципі немає ніякого місця, клубу, куди люди можуть прийти, – каже Наталя. – Це єдине безпечне місце, куди вони можуть прийти поспілкуватися, зустріти своє кохання, завести друзів і так далі. Це не Київ, не Львів, не Одеса і Харків, де цих місць багато, і є інші організації, з яких можна обирати.
Ми тут говоримо про кібербезпеку, фемінізм, гендер та не тільки. Не всі знають, що таке гендер, чим він відрізняється від сексуальної орієнтації. Є хлопці та дівчата, які лише пізнають свою сексуальність і не до кінця розуміють, хто вони є насправді. Були такі випадки, коли під час лекцій на тему сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності дехто розумів, що вони не гомосексуали, а пансексуали, чи навіть асексуали. На жаль, через те, що у нас немає у школах сексуальної освіти, багато відповідей на питання даємо саме ми, бо їм про це більше ніде запитати. Ми завжди кажемо: “головне, що б тобі було комфортно у стосунках з іншою людиною, а стать, орієнтація чи гендер – то вже другорядні чинники”.
– Людям також цікаво приходити сюди, бо вони думають, що можуть якось змінити світ, вплинути на загальну ситуацію в країні, у світі. Вони приходять зі своїми ідеями, і ми дозволяємо їм це реалізувати (в межах нашого бюджету). Це можуть бути різні події, якісь лекції, курси, тренінги, квести. На теми роботи з гомофобією, наприклад – як внутрішньої, так і зовнішньої. Командні роботи, аби познайомитися одне з одним. У нас люди приходять за спілкуванням, тому ми акцентуємо увагу на цьому.
–Дехто просто тихо сидить і мовчить. Ми зазвичай їх не чіпаємо. Якщо хтось хоче посидіти на самоті в кутку і дивитися в телефон, то хай собі дивиться, взагалі не питання. Я можу запитати “у тебе все добре, може ти хочеш чаю?” і все. Потім вони відкриваються.
Серед іншого, каже Денис, молодь цікавиться, як розповідати про свою сексуальну орієнтацію батькам, які цього не сприймають. Кажуть, камінгаут варто робити тоді, коли людина має фінансову незалежність від батьків:
– Ми розповідаємо про сприйняття, як правильно та в який момент про себе розказати батькам, аби це було безпечно, – каже Денис. – Я вважаю, що безпечніше відкриватися хоча б для своїх рідних. Тому що у разі чого не буде чим погрожувати. Закритих людей легко шантажувати. Але, наприклад, студентам без роботи бажано трошки потерпіти. Якщо батьки виженуть з дому, то треба бути впевненим, що сам собі зможеш зняти кімнату.
Живучи в Україні ЛГБТ-спільнота, якщо не залишається невидимою, наражається на небезпеку з боку так званих “борців за традиції” або безідейних хуліганів. Наталя та Денис розповідає, що завдяки співпраці з вінницькою поліцією у 2015 роках вдалося закрити гомофобні спільноти в російській соцмережі “В контакті”. У цих групах, прикинувшися представниками ЛГБТ спільноти, незнайомці влаштовували зустрічі з геями, де останніх били, роздягали, забирали паспорти або звинувачували в педофілії. Детальніше ці випадки описані в звіті ГАУ про злочини, вчинені на грунті ненависті за признаком сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності в України. Звіт можна прочитати ТУТ.
– Представлялися 19-річними хлопцями, а на зустріч приходив низький хлопець, ніби йому 14 років, – розповідає Денис. – І хлопців звинувачували в педофілії, знімали їх на камеру та публікували. Через цю ситуацію ми в 2015-2016 році працювали з поліцією, тоді багато таких груп позакривали у Вінниці. Пам’ятаю, один хлопець пішов на таку зустріч. Це було біля відділку поліції. Його оточили представники цих спільнот, роздягнули його. Після того хлопець прийшов в гуртожиток, напився пігулок – його реально спасали. Я про це говорив з поліцією.
– Vежа: Чи отримуєте ви погрози в соцмережах від вінницьких організацій, які позиціонують себе як націоналістичні?
– Наталя: Ні, але я впевнена, що вони знають, хто ми, де ми та що ми. Навіть думаю, що вони можуть за нами слідкувати.
Цю кружку Денису подарували після того, як одна з журналісток назвала у своєму матеріалі Дениса “главний “гей” Винници”.
Кажуть, що найтісніше з поліцейських співпрацюють з Заріною Маєвською, (раніше – омбудсменка, старша інспекторка Управління забезпечення прав людини Національної поліції України) та Оленою Вотяковою (начальниця відділу зв’язків з громадськістю управління патрульної поліції Вінниччини).
Наталя та Денис беруть участь у Маршах рівності в Києві та Одесі, марші жінок у Вінниці, також співпрацюють з вінницькою громадською організацією “Вісь”, яка серед іншого опікується правами жінок та вразливих верств населення. “Є не багато вінницьких організацій, які хочуть з нами співпрацювати, – каже Наталя. – Але це пов’язано з тим, що не з багатьма нам “по дорозі”, адже у кожної організації свої цілі та ідеї”.
Позаяк організація неприбуткова, офіційні зарплати тут не отримують і шукати гроші для оренди офісу доводиться самостійно. “Сорос нам не платить, дуже шкода. Жду мільйона, не можу дочекатися”, – жартує Наталя, яка познайомилася з осередком два роки тому. Каже, що прийшла в організацію не так для розуміння себе, як за “своїми людьми”:
– Коли я прийшла, коли мені було вже за двадцять. Я не можу сказати, що я шукала якусь особливу підтримку, бо я вже тоді з собою розібралася. Але мені хотілося спілкування, бо так чи інакше хочеться якось знайти тих, до кого ти ближче. Наприклад, в компанії друзів, які будують сім’ї та мають дітей, я не можу нормально відповісти на питання “коли у мене буде сім’я”, бо про мене не всім варто знати. А поспілкуватися з кимось зі своїх хочеться.
Денис – відкритий гей, тому у зв’язку з цим кілька разів отримував письмові погрози від вінницьких так званих “активістів”. Каже, що при зустрічі вони просто відверталися та зрештою нічого не робили. “Ну що ти мені зробиш? Батькам розкажеш? Батьки вже знають”, – каже Денис. “Я пам’ятаю свої 17-18 років – я відчував себе одним таким, а виявляється – скільки таких людей! По суті, ми й працюємо, аби показати людям різного віку, що вони такі не одні, щоб не було суїцидів і так далі”.
– Сексуальна орієнтація – це не вибір людини, точніше, людина не має змоги вибирати. Як і не може вибирати при народженні собі колір волосся, шкіри, очей, зріст тощо. Сексуальна орієнтація – це не про вибір в магазині, яке морозиво я сьогодні хочу купити: вершкове або шоколадне. На сьогодні є дуже багато дослідів, наукових робіт щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, і доступ до них відкритий абсолютно у всіх. І багато цих дослідів говорять про те, що людина народжується з тією чи іншою сексуальною орієнтацією. Але багато людей не задають собі питання, не шукають відповіді на них, – каже Денис.
Я хочу звернутись до ваших читачів: «Чи можете ви зараз змінити свою гетеросексуальну орієнтацію на іншу, змусити себе полюбити людину своєї статі? Впевнений, що ні. Тому чому люди завжди і всюди говорять, що у ЛГБТ людей є вибір, якщо у вас самих немає цього вибору.
Останніми роками тема ЛГБТ стає видиміша – тут можна пригадати нещодавній публічний камінгаут відомого співака “Mélovin”.Це був спільний перфоманс разом із організацією “UKRAINEPRIDE”, який показали зокрема центральні телеканали. Але це – поодинокі випадки “свободи”, поки кожен гей та лесбійка, які намагаюсь жити життя повноцінно, наражаються на реальну небезпеку.
Але попри все, ЛГБТ-спільнота підкріплює свої права тими способами, якими може – в щільному колі поліції на прайдах, на підпільних квір-вечірках або просто будучи одне з одним в безпечному просторі.
Фото авторки
Дякуємо!
Тепер редактори знають.