Сьогодні ввечері Майдан Небесної Сотні повнився промовами про свободу, право вибору, демократію та злочини влади. Щоправда, присвячені вони були подіям не в Україні, а Білорусі. Такими публічними словами підтримки вінничани вирішити показати солідарність з білоруським народом.
Почалась така акція солідарності близько 18:15 у Вінниці біля пам’ятника Небесній сотні, зібравши кілька десятків небайдужих громадян України, Іспанії та Польщі.
Причиною для акції стали нещодавні події в Білорусі. Так, нагадаємо, що у Мінську й інших містах Білорусі з 9 серпня тривають протести проти результатів президентських виборів, на яких ушосте переміг чинний президент Олександр Лукашенко. Причиною акцій стало те, що на думку багатьох білорусів результати цих виборів є сфальсифікованими.
Зібралось у Вінниці на площі спершу близько 20 людей – з плакатами “Свободу не спинити” та “Pray for Belarus”, з білоруською символікою та в супроводі білоруських та українських пісень. Однак поступово кількість учасників зростала.
Акція солідарності з білоруським народом відбувалась у формі “вільного мікрофону” – кожен охочий міг сказати те, що вважав за потрібне щодо ситуації в сусідній країні. Модератором виступів та першим спікером виступив активіст Юрій Степанець, який і організував захід:
Якщо ви тут, на площі, то знаєте, що в Білорусі нещодавно були ніби псевдовибори. Насправді вже більш, як 24 роки білоруси живуть без вибору, тому що владу окупував тиран, останній диктатор Європи. Ми самі 6 років тому були в подібній ситуації – в нас теж був тиран.
Зараз те, що ми бачимо робиться в Білорусі, дуже подібно (до нашого минулого) і в мене відгукується, ніби це відбувається в нас: людей, які просто виходять з мирним протестом б’ють руками й ногами, стріляють в беззбройних…
Я пам’ятаю, коли ми тут у Вінниці чи в Києві були на Євромайдані, нам було важливо, що десь там, за багато-багато кілометрів хтось про нас не забув та виходить на акції солідарності. І навіть якщо ми будемо помирати, то хтось буде кричати гвалт та закликати свій уряд говорити про стурбованість.
На жаль, наш уряд до цього часу не спромігся навіть на “стурбованість”. Тому ми, люди, маємо взяти якусь частину функцій уряду та сказати, що ми шануємо права людей та їхнє право на самовизначення.
Це дуже важливо – не залишати людей, які борються за свободу, сам на сам з цією страшною, безпринципною міліцейською і (нерозбірливо) машиною, яка є зараз в Білорусі – зазначив Юрій Степанець.
Далі слово взяв активіст Максим Студілко, який зазначив, що “не проблема в тому, що хтось виграв вибори. Проблема, що вибори були нечесні, були фальсифікації, не було міжнародних спостерігачів”.
Найбільшою ж проблемою він назвав те, що почали стріляти в людей, згадавши що в Україні шість років тому перші серйозні заворушення відбулись за довгий час після перших протестів, а в сусідній країні – у перші ж дні.
– Україна, як країна, що пережила нещодавно схожий виклик, має відкрити дружні руки до сусідніх білорусів. І за певний час, я переконаний, буде на мапі не одна авторитарна країна і одна незалежна, а дві вільних – зазначив Максим.
Також слово взяв Сергій Чумак, керівник Вінницької крайової команди УНСО та співкоординатор руху “Український народний союз”, який вказав, що наразі протести в Білорусі – це початок громадянського суспільства, що може перерости в революцію та повалити диктатора. І вільна від диктатури територія стане першим кроком до того, що Білорусь розірве стосунки з Росією.
Наступною спікеркою виступила Аліна Дяченко, яка зазначила, що українці, які пережили два “Майдани” “відчувають” білорусів:
Їх об’єднує зараз не чиїсь підбурення чи маніпуляції (Лукашенко, зокрема, стверджує, що організаторами протестів виступили громадянами інших країн – авт). Це – поклик душі, поклик до свободи кожної людини – він рано чи пізно пробуджується і дуже приємно, що білоруси вже зараз згуртувались за цим покликом.
Не навколо якихось партійних кольорів чи лідерів. Цих людей об’єднує свобода та бажання бути вільними у своїй країні. Не мати “згущонку по ГОСТу” і гарну ковбасу, а бути людиною – зазначила Аліна.
Загалом протягом кількох десятків хвилин виступів до мікрофону підходили різні спікери – військові та журналісти, активісти та політики, жителі Вінниці, Польщі та Іспанії, які висловлювали різні думки, однак чи не всі вони сходились на думці про необхідність говорити вголос.
До прикладу, хлопець, що назвався військовим резервістом нагадав про нищення білоруської національної ідентичності, яке відбувалось протягом десятиліть. Він зазначив, що білоруси відчувають українців і їм потрібна будь-яка підтримка: “Навіть в онлайні, навіть через просту зміну аватарки”.
В якийсь момент до мікрофону вийшли одразу троє людей з різних країн: України, Польщі та Іспанії, які трьома мовами висловили солідарність білоруському народу.
Однак чи не найбільш влучно висловилась журналістка Катерина, яка так пояснила сутність всієї сьогоднішньої акції у Вінниці:
Я вважаю, що найменше, що ми можемо зробити – це надати їй розголосу. Не просто прогортати пости в інстаграмі з кривавими вулицями та закликами про допомогу, а продемонструвати підтримку.
Найстрашніше, що може зараз бути – байдужість. Мовчання – знак того, що ми згодні з усім, що відбувається. Давайте не будемо мовчати. Живи, Білорусь!
Фото Ольги Мірошниченко та автора
Дякуємо!
Тепер редактори знають.