Близько півсотні ляльок з тканин, соломи та навіть кукурудзяного листя привезла до Вінниці мисткиня Людмила Павлова. Унікальність ляльок в тому, що кожна одягнена у традиційний український одяг, який притаманний різним регіонам України.
Майстриня не лише виготовляє одяг, а й навіть самотужки вирощує рослини, які за декілька місяців перетворює у витвори мистецтва.
Сьогодні, 26 лютого, майстриня з Тернополя Людмила Павлова вперше привезла до Вінниці частину свого творчого доробку. Декілька десятків унікальних ляльок розмістили у малій виставковій залі Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Унікальність виготовлених ляльок в тому, що всі вони одягнені у притаманне різним регіонам України традиційне вбрання. Крім того, майстриня самостійно виготовляє не лише ляльки з глини чи тканини, а використовує ще солому та навіть кукурудзяне листя.
З фармацевта у мисткиню
Людмила Павлова за освітою фармацевт і понад 40 років пропрацювала за фахом більшу частину життя. Лише 10 років тому, надихаючись різноманіттям та красою українського народного одягу, вона створила свою першу колекцію авторських ляльок. З того часу ляльки пані Людмили побували у різних країнах та знайомили з українськими традиціями мешканців Англії, Туреччини, Греції та Литви.
Людмила Павлова розповідає, що в середньому витрачає на виготовлення однієї ляльки та одягу для неї близько місяця.
– Я все життя чимось займалась. Не було такого рукоділля, якому б я не навчилась. Будь-яке в’язання, вишивки різні… З 2010 займаюся лялькою-мотанкою, народною лялькою, текстильною як сучасний варіант нашої української ляльки на основі прадавньої мотанки.
– Років п’ять-шість тому спробувала робити справжні такі ляльки, з обличчям, з рисами. Це все з глини: виліплювала, запікала при певній температурі, потім розписувала і складала до купи ляльку. Спробувала себе, скажімо, в скульптурі, – із посмішкою додає Людмила Павлова.
Ляльки з соломи та кукурудзяного листя
Три роки тому пані Людмила зайнялась ще соломоплетінням, а рік тому навчилась перетворювати навіть кукурудзяне листя у ляльок. Хоча й розповідає, що особливо любить виготовляти ляльок з тканини.
Однією з особливостей своїх солом’яних ляльок зазначає, що виготовляє не плетені рукави й поєднує різні техніки.
– Основа ляльки й голова зроблені з ниток, ніби мотанка. Купую для цього тонкий конопляний джгут. Решта ляльки зроблена з соломки, яку я вирощую в себе, тому що її купити неможливо. Це такий матеріал, який не купиш, як мереживо чи стрічки. Для виготовлення цих ляльок використовую жито озиме. Я сама його сію. Тут використано все: ячмінь, просо, пшениця, льон, дрібний польовий мак, якісь зелені трави. Я ляльок не фарбую та не вибілюю. Вони такі, як є в природі.
Додає, що виготовлення ляльки робота кропітка, оскільки спершу необхідно вчасно посіяти, а потім вчасно зібрати й стежити, аби не з’явилось жодних шкідників чи хвороб на рослинах. Ляльки збираються без каркаса, а кожна соломинка пришита власноруч. Частково також майстриня використовує клей, аби лялька міцніше трималась та не падала.
– Ви можете побачити, що це все одно українська лялька. Я дотримуюся тих загальних форм, кроїв, які шилися з тканини, але, як виявилось, в соломці також можна зобразити ту пластичність. Видно, що це українські ляльки. Наприклад, лялька посередині має декор як полтавська корсетка, вінок такий великий, як робили в Центральній Україні. Далі ми бачимо приклад західних регіонів – у ляльки вже немає віночка, але є інша дівоча прикраса, – додає Людмила Павлова.
Навпроти у стенді за склом розмістили найновіші роботи майстрині – ляльок з кукурудзяного листя. Пані Людмила розповідає, що вперше зрозуміла, що це листя придатне до роботи, коли створювала рукава для своїх солом’яних ляльок. Ці ляльки вже значно менші за розміром і, як розповідає Людмила Павлова, зображають різні аспекти жіночої долі та побуту.
– Плести з соломи мені не хотілось, тому що вони були б дуже статичні та тверді, як на мене. Хотілось чогось м’якого. Виявилось, що це можна зробити й ці ляльки виглядають, ніби з домотканого полотна. Це листя виявилось настільки пластичним!.. Вони (ляльки – ред.) такі живі, об’ємні, мають такі форми… То обгортки кукурудзи, які в нас під ногами, які ми палимо та викидаємо, а з них можна зробити ось такі мініскульптури.
Додає, що постійно експериментує, аби досягати різних кольорів та форм.
Найперші ляльки та тітчин весільний кожух
У центральному стенді виставили декілька ляльок з тканини. Це – частина найпершої колекції ляльок у вбранні різних регіонів України. На одному із виробів мисткиня відтворила весільний одяг своєї тітки. До речі, він був притаманний саме Поділлю, оскільки хоча нині Людмила Павлова мешкає у Тернополі, коріння має з Вінницької області.
– На ляльці відтворено кожух, який є в колекції краєзнавчого музею. Це не просто кожух, а весільний кожух моєї тітки. Мої пракорені йдуть саме з Вінницької області. Всі шкільні роки мене батьки на все літо відвозили в Чечельник, де у нас збиралась дуже велика родина. Можливо, на мене щось й впливало тут.
– Ось саме цей кожух є реплікою того, що є у музеї. Тут аплікація шкірою, очіпок повністю вишитий… Оскільки це весільний кожух, то під низом має червону весільну спідницю та сорочку, яка вишита мережкою. Все власноруч зроблено.
– Близько місяць часу на кожну ляльку витрачаю, поки підшукаю образ, який має бути. Якщо якогось матеріалу мені бракує, як, наприклад, на цій свитці, то я власноруч валяла певний відрізок матеріалу. По ньому робила викрійку і шила ту свитку. Такий матеріал не могла знайти тому довелось валяти. Якщо у мене чогось немає, то я його намалюю, сплету, вишию, – посміхається пані Людмила.
Побачити різноманітні авторські ляльки у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї можна буде ще до 15 березня.
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.