Сьогодні у Вінниці відбувся круглий стіл, присвячений питанню міських підземель. Представники місцевої влади разом з активістами та зацікавленими вінничанами обговорювали вінницькі підземелля як явище, а також питання їхнього збереження та дослідження.
Подія зібрала максимально різноманітну аудиторію, починаючи від депутатів міської ради, працівників комунальних підприємств, науковців і закінчуючи студентами, пенсіонерами та журналістами.
Директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен розпочав з питання чи існують взагалі вінницькі підземелля? Відповідь на це питання – так.
– Підземна Вінниця існує. Варто звернутись до матеріалів дослідників нашого міста ХІХ-ХХ століть, чиї джерела пов’язані з теперішніми релігійними громадами. Першою згадкою про існування підземель, підземних каналів чи ходів є згадка в літописі капуцинського монастиря, яка датується 1786 роком. Йдеться про спогад про ініціативу вінницького старости Чесновського про будівництво підземного каналу, – розповідає Олександр.
Згідно з матеріалами дослідників історії міста, той підземний канал вів від монастиря капуцинів (в наш час костел Діви Марії Ангельської) до Південного Бугу. Там також згадується, що такі самі ходи під землею мали єзуїтський (будівля обласного архіву) та домініканський (Спасо-Преображенський собор) монастирі. Окрім цього, вважається, що всі три монастирі були з’єднані між собою мережею підземних ходів, а також висловлюється припущення, що ці ходи могли вести до домівок міських чиновників та багатіїв.
– Варто констатувати сумний факт, що повноцінного археологічного чи історичного дослідження, присвяченого вінницьким підземеллям не існує. Вони розглядались різними істориками, архітекторами чи археологами в контексті інших тем, які їх цікавили, – зазначає Олександр.
Завдяки карті міста 1811 року, яку свого часу знайшов у одному з російських архівів професор Юрій Легун, можна виділити перелік об’єктів, які можуть мати стосунок до підземної Вінниці:
- колишній монастир єзуїтів;
- колишній монастир домініканців;
- колишній монастир капуцинів;
- ділянка неіснуючої тепер площі Ринок;
- ділянка, де раніше розташовувалась будівля магістрату;
- територія колишнього Козьмо-Дем’янівського храму – ріг теперішньої вулиці Мури і вулиці Соборної;
- колишній Благовіщенський жіночий кафедральний монастир – територія, де розташована будівля обласної прокуратури;
- колишній Вознесенський православний монастир – ділянка поряд з сучасними вулицями Петра Могили та Червонохрестівською;
- колишня Покровська церква – район сучасної вулиці Шолом-Алейхема.
– В реаліях ХІХ і ХХ століття ці міські підземні комунікації занепадають, вочевидь тому, що вичерпують якусь первинно закладену в них функцію. Ми постійно говоримо про оборонно-фортифікаційну функцію, але це ще слід довести, адже періодично згадується контекст господарської та санітарної функції, – розповідає Олександр Федоришен.
В радянські часи місцева влада не надавала великого значення факту існування підземних ходів. Втім, окремі документи доводять, що здійснювались певні спроби влаштовувати дослідження підземель. Вони датуються післявоєнними роками, 1960-ми, а також 1985 роком. Останній випадок стосується розпорядження виконкому про створення робочої спелеологічної групи.
– Звичайно не можна ігнорувати той факт, що з 90-х років ця тема активно пропрацьовується, є спроби досліджень. Коли на початку року і кілька тижнів тому були сплески підвищеного інтересу до підземель, ми вирішили, що є сенс окреслити коло проблематики. Назвемо це методологічними проблемами вінницьких підземель, – зазначає Олександр.
Першою проблемою вважають те, як прийнято називати вінницькі підземелля – катакомби. Вважається, що застосування цього поняття саме у випадку Вінниці не є коректним.
Наступною проблемою є пам’яткознавча, адже наразі незрозуміло до якого виду пам’яток відносити підземелля у випадку їхнього виявлення та дослідження.
– Ситуація з костелом капуцинів про це конкретно свідчить. Мінус перший і мінус другий поверхи під будівлею костелу – це частина пам’ятки місцевого значення “Монастир капуцинів” чи це частина якоїсь невиявленої, окремої пам’ятки? Чи це пам’ятка археології, чи історії? – наводить приклад Олександр.
Ще однією проблемою є відсутність достатньої кількості фахівців на місцевому рівні, які могли б зайнятись дослідженням підземель.
За словами архітектора Сергія Царенка, під час реконструкції трамвайних колій на Соборній в 2004 році застосовувались електромагнітні дослідження. Тоді було виявлено аномалії в товщі грунту.
– Вони всі мали видовжену форму, розташовані були поперек вулиці, тобто перетинали Соборну під землею на різних глибинах. Найглибші були на рівні 12 метрів. Всі ці порожнини заповнені грунтом або водою, це доля всіх антропогенних пустот, які не використовуються і не захищені якимись конструкціями. Однак, вони існують, принаймні як залишки людської діяльності, – розповідає Царенко.
Він вважає, що ці порожнини пов’язані з діяльністю людей в давній Вінниці, в період ще до побудови підземель про які відомо наразі.
Брат Костянтин з костелу Діви Марії Ангельської, де наразі розташована єдина у Вінниці частина підземель, яка відкрита для екскурсій, поділився власними думками з приводу того, як підземелля можна зробити туристично привабливими.
– Не думаю, що туристам буде цікаво пройти, умовно кажучи, 10 кілометрів підземеллями. Це може бути нудно. Тому дуже важливим є збереження точкових елементів. Не можна розкопати зараз всю Вінницю і повернути підземелля до стану XVIІI століття. В Римі, наприклад, не відбудовують Колізей, тому він сьогодні не в первозданному вигляді, – розповідає брат Костянтин.
На його думку потрібно просто мати декілька артефактів біля яких можна розповісти історію місця загалом і показати за допомогою візуалізації, як воно виглядало колись. Можна відкрити кілька місць з доступом до підземель і розповідати там історію підземної Вінниці. “Такі речі треба знайти, зберегти і зробити їх доступними”, – зазначає брат Костянтин. Він також додав, що зараз необхідно зберегти те, що вже виявлено на даний момент.
– Якщо нам дійсно вдасться знаходити в майбутньому фрагменти підземель, як, наприклад, під монастирем капуцинів, то варто ці фрагменти зберігати. Чи вдасться це? Не знаю. В архівних фондах знаходив багато прикладів того, як ходи засипались під час будівництва чогось на поверхні. Не думаю, що в нас є система ходів, яку ми відкриємо і запустимо туди туристів. Але якщо будуть знаходитись окремі фрагменти, то це дуже цікаво, – розповів вінничанин Вадим Мазурик.
Він також розповів, що екскурсії вінницькими підземеллями влаштовували ще в ХІХ столітті, є свідчення, що тоді ходи проходили навіть під Південним Бугом.
Докторка історичних наук Тетяна Кароєва розповіла про те, як вінничани минулих століть впливали на підземелля своєю діяльністю. В другій половині ХІХ – початку ХХ століття під час зведення будинків досить часто створювали великі погреби. З них робили щось на зразок холодильників: взимку в приміщення наносили льоду і за рахунок розташування під землею лід міг не танути аж до серпня, охолоджуючи приміщення. Інший важливий момент – кілька десятиліть різниці між появою міського водогону та міської каналізації. Саме тому в окремих будинках викопували резервуари для зливу використаної води. “Для цього будувались нові підземні ходи або прилаштовувались наявні”, – пояснює історикиня.
Третій момент, на який звернула увагу Тетяна Кароєва, це те, що Вінниця свого часу була одним контрабандних центрів півдня Російської імперії. Вона зазначає, що між підземними ходами Бердичева, який був столицею контрабанди та частинами підземних ходів Вінниці є схожість. З цього можна зробити висновок, що контрабандисти могли будувати нові підземні ходи або ж пристосовувати до своїх потреб уже наявні.Так в другій половині ХІХ століття частина вінницьких підземних ходів, на думку Тетяни Кароєвої, вже могла бути пристосована під зберігання товарів.
– Розпочати вивчення підземель з тих ходів, про які ми знаємо, які ведуть з монастирів, це логічніше. Адже те, що відбувалось на периферії, те, як врізались в ці ходи – це вже інша історія, – зазначає пані Тетяна.
В.о. головного архітектора міста Євген Совінський розповів, що на одній з весняних сесій міська рада внесла зміни до програми містобудування і передбачила кошти на коригування історико-архітектурного опорного плану міста. В попередньому плані, створеному на початку 2000-х, за словами архітектора, жодним чином не було відображено питання вінницьких підземель.
– Спеціалісти можуть нанести на графічну частину історико-архітектурного опорного плану лише виявлені об’єкти і ті об’єкти, які визнані на той момент пам’ятками або нововиявленими пам’ятками. Але в текстовій частині ми можемо передбачити блок документів і блок текстової інформації, яка буде відображати дану проблему, – зазначив Євген.
Він також розповів, що наразі ведеться робота над новою Програмою містобудівної документації, в проект якої буде включено заходи по дослідженню вінницьких підземель. Програма буде представлена на сесії міської ради, де депутати можуть її затвердити або ж не затвердити.
Учасники круглого столу погодились з тим, що питання вінницьких підземель потребує уваги і що з ним необхідно працювати системно. Наостанок Олександр Федоришен розповів, що є плани на створення чогось на зразок маленької книги, де буде відображена вся, наразі наявна, інформація про підземелля.
Нагадаємо, що кілька тижнів тому, під час будівельних робіт на вулиці Монастирській виявили підземелля, які багато хто одразу почав називати частиною Вінницьких катакомб. Втім, історики зазначили, що віднайдений підвал старого будинку не є частиною більш старих підземель, про що свідчить цегла та вид розчину, які там використані.
В березні минулого року в дворі художнього музею утворилось провалля. Під ним виявили підземні ходи, які вели на територію Спасо-Преображенського собору. На думку міських істориків, це могли бути підземелля, споруджені в часи будівництва домініканського монастиря (30-40 роки XVII століття).
Нагадаємо також, що під час сесії міської ради в січні цього року, міський голова Сергій Моргунов заявив, що питання катакомб – компетенція комунальних підприємств Інститут розвитку міст та Центр історії Вінниці.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.