"Тут відбувається формування мозку": у прибутковому вінницькому провулку виступив Юрко Іздрик. ФОТОРЕПОРТАЖ

14 Червня 2019 15:10

Автор: admin

Перший (чи то пак – другий) день фестивалю “Острова Європа” – після вчорашнього “нульового” – розпочався в надзвичайно атмосферній обстановці.

Організатори “ОЄ” зібрали поціновувачів літератури в найбільш інтригуючій локації цьогорічного фесту – прибутковому провулку. Хоч це місце розташоване в самому середмісті Вінниці, знають його не всі. Це провулок біля будинку з атлантами на Соборній, 38. Він розташований між двома колишніми прибутковими будинками, що їх спорудив архітектор Григорій Артинов. Окрім львівсько-одеської атмосферності цього місця, воно має ще й власну цікаву історію. Як розповідає натхненник “Острова Європа” Олександр Вешелені, тут свого часу була розташована перша в місті книгарня, а неподалік двору – взуттєва фабрика.

Кажуть, що колись давно, вінницькі ассирійці, що займалися ремонтом взуття та виробами зі шкіри, ночами таємно пробиралися цим провулком на фабрику, аби викрадати звідти ту саму шкіру. До речі, нащадки цих асирійців досі продовжують ремесло своїх батьків та дідів: у частині ремонту одягу та взуття, звісно, а не крадіжок шкіри.

Але сьогодні тут зібралися не ассирійці, а пересічні вінничани та гості міста, які прийшли в прибутковий провулок послухати просто неба поета та письменника Юрка Іздрика. Після короткого представлення організаторами, Іздрик також сам себе представив у кількох словах.

“Дехто каже, що я дамський угодник.. Особливо упороті готи вважають, що Іздрик – це той, хто пише про смерть. Але насправді я пишу про свободу”. Митець зазначає, що пише зокрема і про особисту свободу, “коли після 50 років почав нове життя без алкоголю і почав жити в максимальній свободі. Наприклад, коли є свобода писати або не писати”.

– Я вирішив, що не буду більше нічого робити, чого не хочу робити. Так я припинив бути письменником і припинив заробляти на життя проституюваним балаканням і писанням.

Зрештою, перейшли власне до читання віршів. Іздрик брав до рук свою ж збірку і навмання відкривав випадкову сторінку з випадковою поезією. Тому настрої у віршах, а відтак в аудиторії – яка тут зібралася дуже різна, від молоді, бабусь і до зовсім ще малят – змінювалися часто і досить різко. Але почали, звісно, зі смерті. Точніше з вірша про смерть May Day (“Травневий день”).

«смерть оселяється в домі як родичка дальня

не відмовиш їй у нічлігу і не наженеш з-за столу

і от уже в неї – прописка і половина спальні

і конфорка на кухні і – речі її довкола…»

May Day

Change

ночі мої – фестиваль арт-хаузу
дні – як порожні і голі стіни
бог полюбляє тримати паузу
і виставляти захмарні ціни
я розсипаюсь на сто сюжетів
я намагаюся бути невидимим
то конвертуючись в дим сигаретний
то проростаючи прутнем нефритовим
фрази римуються з фазами місяця
хто їх засвічує? хто їх гасить?
час не залежить від методу й місця
місце і метод належать часові
я обміняв би усе це гамузом
на щось одне і таке ж безцінне
наприклад на вміння тримати паузу
чи на невидимість вибляклих тіней
час запускає обидві свастики
нас відпускаючи в плавання вільне
часом ми так несумісні із часом –
надто швидкі або надто повільні
я поміняв би усе це оптом
на німоту нічиєї мови..
хочеш втечемо нічним автостопом?
скажеш про це коли будеш готова?

Після меланхолійних та філософських поезій, Іздрик раптом переходив на еротику або трохи (?) нецензурні речі, чим дещо шокував вінницьких пані поважного віку. Раптом митець зупинився та звернув увагу на однорічну Ярину, яка зацікавлено щось роздивлялася в маминих речах.