Вони веселі, легкі у спілкуванні та відкриті. Багато жартують під час розмови, але не забувають про важливі та глибокі речі. Гурт OY Sound System існує вже шість років, але активно заговорили про них лише минулого року після виходу першого альбому.
OY Sound System — це проект Марка Галаневича ( dakhabrakha), саунд-продюсера Тараса Галаневича (Galatar) та співачки Вікторії Родько. Наразі через активний гастрольний графік Марко не виступає з OYSS, але бере безпосередньо участь у роботі над матеріалом.
OY Sound System — це та музика, яка показує український електронний продукт щонайкраще. Незважаючи на доволі легкий та невимушений саунд, у своїх текстах гурт підіймає важливі теми. Мікс різних стилів та якась своя особлива манера допомогли знайти своїх слухачів у різних куточках України і світу.
Зима, Рейв і Секонд-хенд: як на Air GogolFest виступили Tik Tu, Oy sound system і ЦеШО. ФОТО
Ми зустрілися з Тарасом і Вікторією перед їхнім виступом на фестивалі Air GogolFest та досить швидко поговорили про створення гурту, їхню музику, кінематограф, Вінницю і повітря, а також про стан сучасної української музики.
«Раніше ми були в агресивному підпіллі»: про довгу мовчанку та створення гурту
Вікторія: Ми збиралися по черзі, а потім розбиралися.
Тарас: Згадую любого друга Олександра Михеда, який у 2012 році вирішив написав свій перший роман, який називався «Амнезія». Він вирішив не видавати книгою, а презентувати у вигляді сайту, на якому читач може зайти і почитати роман. Плюс, там у нього були ще такі «плюшечки» на сайті. По-перше, він був дуже красивий: спеціально для цього проекту розроблений дизайн, а сам роман поділений на 10 частин. Кожна частина ілюструвалася візуальним твором мистецтва, тобто 10 різних художників долучилися до цієї акції і кожна ця частина супроводжувалася чимось, що подібне на саундтрек.
Спочатку Сашко звернувся до Марка з пропозицією зробити ці саундтреки. Марко знав, що я в той момент щось пробував в електронній музиці і сказав: «давай щось разом зробимо для Сашка». Потім я ще запросив гітариста Євгена Словянова (ми подумали, що гітара може не завадити нам). І в той момент, коли ми зробили ці 10 треків, подумали, що це прикольно і варто далі щось робити. Весь цей прикол треба було організувати в якусь таку форму, яку ми назвали «Oy sound system». А ще трошки пізніше з’явилася Вікторія у нас, а ще трошки пізніше у нас зник Женя.
Віка: А потім ще трішки Марко вирішив, що не буде нас затримувати. Марко має такий інший цікавий проект, про який ніхто не знає, під назвою «ДахаБраха», може чули, може ні (сміється). Позаяк, ДахаБраха зараз стала максимально популярною, Марко з дівчатами був постійно на гастролях в якихось там Штатах, то ми не могли виступати. Ми мали запрошення на фестивалі, на концерти якісь такі, але в нас були трішки зв’язані руки. Коли Марко приїзжав ми намагалися відразу щось зробити. Потім Марко і Тарас прийняли рішення, що будемо виступати поки що без Марка і от зараз ми рік виступаємо без Марка, тому й ми почали більше виступати. Але він в будь-який момент може знову приєднатися.
Тарас: Загалом ми вже 6 років існуємо. Раніше були в агресивному підпіллі такому – агресивно сиділи і робили музяку. Раніше ми грали раз або двічі. Здається, перший наш концерт був у Києві в просторі «Мала опера», потім були такі місця андеграунднві «Контрапункт» і дуже таке андеграундне місце як «Атлас» (сміється), в Берліні грали.
Зараз нам нема на що скаржитися. Більшість актуальних фестивалів в Україні не обділяють нас увагою. Ми вже вдруге виступаємо на Гогольфесті, були на Республіці, Jazz Koktebel, Форумі видавців та Книжковому Арсеналі.
«Це не хаос – це порядок, але він дуже вільний»: про створення музики
Віка: Тарас пише музику, він займається саундом. Він це все готує, завжди має купу класних напрацьовок. Далі він надсилає мені і Маркові. Далі ми починаємо думати і наспівувати. Іноді я пишу тексти, іноді Тарас, іноді Марко.
Тарас: У в нас немає якоїсь певної схеми роботи і розподілу обов’язків. Це не хаос – це порядок, але він дуже вільний. Марко може зробити на телефоні якісь заготовочки, а потім ми над ними працюємо.
Якщо говорити про перший альбом, то ми до останнього були не впевнені, що це треба робити. Просто для нас це не був якийсь плановий захід типу «о, рєбята, робимо альбом? Давайте» і сидимо робимо альбом. Ми робили матеріал і він ніяким чином не пов’язаний. Це не була канва якась спеціальна для альбому. Ми просто наробили певну кількість треків, які потім можна організувати у якусь таку сукупність.
Це всі зауважують і ми самі розуміємо, самі це спостерігаємо, що якраз цієї червоної нитки немає. Взагалі кожен трек один від одного відрізняється. Ми не паримося взагалі з цього приводу, схожі ці треки якось естетично чи вкладаються вони в якийсь один стиль і так далі, не паримся взагалі, ми й другий альбом так робимо. (сміється)
Про роботу над музикою для фільму «Людина з табуретом»
Тарас: Сьогодні, до речі, на Гогольфесті ми вперше спробуємо не те, що презентувати, ми сьогодні обкатаємо трек, який став результатом співпраці із українським кінематографом. Ми зараз готуємо саундтреки до фільму «Людина з табуретом» – це проект покійного вже Леоніда Кантера. Обіцяють вихід на екрани на початку 2019 року, ми дуже чекаємо. Для нас це дуже цікавий досвід. Було дуже цікаво спостерігати за тим, як люди зовні вбачають та адаптують наші твори до творів своїх.
Частина треків там просто готових. Команда їх взяла, тому що зрозуміла, що ці треки їм потрібні для тієї чи іншої сцени, частину старих треків ми адаптували, а частину ми створили абсолютно з нуля спеціально для цього фільму. І один сьогодні будемо грати.
Фільм доволі непростий, як і сама постать. Насправді, напевно, в контексті розуміння цієї співпраці більше може розповісти Марко, тому що Леонід зазвичай з ним підтримував діалог з цього приводу. Я з Леонідом познайомився на нашому концерті в квітні. Це була перша і єдина наша зустріч. Ми просто перекинулася ідеями з приводу того, як це можна зробити. Більше я, на жаль, не мав з ним можливості спілкуватися.
Щодо очікувань того, як ми будемо сприймати ці наші роботи у фільмі – це велика цікавість зараз. Я не можу уявити які ми будемо переживати відчуття.
Якщо брати вже якусь абсолютно прагматичну сторону цих ремесел, то, можливо, навіть це в певній мірі будуть такі міні-кліпи до композиції, тому що це відеоряд, де звучатиме матеріал. Та композиція, яку ми сьогодні заграємо, я не зможу говорити про асоціацію з кліпами, тому що це саундрек до дуже складної сцени у фільмі, найскладнішої напевно сцени в фільмі і житті Леоніда. Я не можу навіть уявити, що ми будемо відчувати.
Я не те, що не робив ніколи музики до таких сцен, я сцен таких не бачив фактично, тому тут такий трішки не те, що острах. Я готовий пережити і шок з цього приводу. Сподіваюся, що це будуть якісь більш конструктивні стани, але розумію, що це все-таки експеримент над всіма нами. Це композиція-реквієм.
Те, що ми зіграємо сьогодні – це трішки адаптована історія до виступу концертного, але для фільму ми робили реквієм. Вона буде не те, що легше, а така більш атрактивна і не така глибока як реквієм-саундтрек.
«Ми завжди віддаємося на концертах однаково»
Віка: Ми ніколи не підлаштовуємося під аудиторію. Віддаємося ми однаково, звичайно. Просто якщо подивитися на наш репертуар і на наші треки, то вони всі абсолютно різні в плані звучання, в плані емоцій, в плані якогось меседжу, який ми подаємо.
Тарас: В нас є годинна або півторагодинна програма і ми її використовуємо всю за можливості. В нас немає багажу із 16 альбомів, де ми мусимо вибирати, що ж нам зіграти на Гогольфесті, або що нам зіграти на якомусь корпоративі.
Віка: Тут є різниця тільки в порядку, як ми виконуємо наші композиції, тому що тут багато залежить від локації, від погоди, чи виступає хтось перед нами, від часу коли ми виступаємо. Тому вибираємо з чого почати і що краще зайде за настроєм.
Тарас: Що стосується адаптації творчості до публіки, то при всій повазі до будь-якої публіки, думаю, що в першу чергу вона сама не буде зацікавлена, щоб для неї хтось щось адаптував. Мені здається, що поціновувачів і музикофілів цікавлять саме особистісні прояви у творчості музикантів. А якщо музиканти всі масово вирішать слідувати трендам, то ми в принципі отримаємо те, що ми маємо. Точніше мали в домайданний період.
Тренерка та арт-менеджер: про іншу сторону життя
Віка: Я вже ось 9 років працюю тренером. Останній рік працювала директоркою фітнес-студії, яка, на жаль, через деякі обставини з орендодавцями, закрилася. Тому зараз я продовжую працювати тренером тільки зі своїми людьми, тому що не хочу займатися цим в майбутньому. Якраз з’явився вільний простір для того, щоб зайнятися гуртом.
Тарас: я за фахом лінгвіст, але дуже давно різним чином працюю на телебаченні. Останні два місяці вирішив себе спробувати зовсім в новій іпостасі – арт-менеджера одного із київських бар-галерей. Мені це ближче, ніж телебачення, бо це постійний контакт із сферою музики. Там я займаюся підбором музичного контенту. В цьому є немала користь, як мінімум в спілкуванні з колегами. Мушу похвалитися навіть, що вдається трошки знайомити публіку непідготовлену, яка просто приходить в бари, з актуальним музичним продуктом і головне із смаками людей, які до того продукту дотичні.
Наприклад, кілька провідних колективів українських, з якими ми зараз працюємо просто приходять і діляться своїми смаками в форматі діджей-сету.
Віка: В мене немає музичної освіти. Я за освітою програміст, але співаю з трьох років: в мене і батько і мама вчителі музики. Не вважаю, що музична освіта є якимось аргументом, що це класно чи не класно, тому що просто немає жодної різниці. Часто люди, які мають музичну освіту, обмежують себе в якихось творчих задумах, у свободі в плані музики. Ми ж експериментатори.
Oy sound system connecting people та вінницьке повітря
Тарас: Ми вперше у Вінниці виступаємо. Але я тут вже був у дитинстві, лікував гнійний плеврит. Мене на «самольоті» везли сюди, я вже мав всьо амінь, але всесвітньо відомі вінницькі лікарі вигрібали тоді, це був 89-90 рік. Але зараз ми підтримуємо медичну реформу. (сміється)
Тарас: Якщо говорити про сьогодні і фестиваль, то air – дуже актуальна історія передусім тому, що коли приїжджаєш в місто, розумієш як людям тут повітря бракує. Думаю, що і ми, і наші колеги дамо подихати таким повітрям культури. Культури не плані етикету, а в плані світоглядного розуміння того, що робиться у світі мистецтва. Ми хочемо сьогодні зігріти цей простір, хочемо щоб людям стало спекотно не від “уфошок” і обігрівачів. А нам самим, надіюся, стане тепло від них.
Віка: Oy sound system connecting people.
Читайте також:
Зима, Рейв і Секонд-хенд: як на Air GogolFest виступили Tik Tu, Oy sound system і ЦеШО. ФОТО
Фото Катерини Акварельної
Дякуємо!
Тепер редактори знають.