Візит Надвичайного та Повноважного посла Королівства Бельгія в Україні до Вінниці став культурно-освітнім: окрім візитів до двох місцевих університетів – ДонНУ ім. Стуса та ВНПУ ім. Коцюбинського – Люк Якобс устиг відвідати ще й фестиваль саксофонної музики Адольфа Сакса, який щойно завершився у місцевій філармонії.

Однак головною метою візиту бельгійського посла стало все ж просвітницька місія: для студентів істориків та журналістів Вінницького педагогічного університету Люк Якобс прочитав лекцію про бельгійські інвестиції у Донбас на початку ХХ століття та відкрив тематичну виставку у коридорах університету.

Однак по факту виступ посла став чимось більшим: про те, що сто років тому бельгійці та українці були значно ближчими, ніж сьогодні. “Ці люди регулярно їздили потягом Брюсель-Маріуполь, тут мешкало понад 20 тисяч бельгійців, і ще досі можна знайти родичів тих справжніх перших індустріалізаторів України”, – говорить Люк Якобс.

“Донбас неофіційно вважався десятою провінцією Бельгії: у той час – найпотужнішої економіки континентальної Європи”

Як сталося, що така порівняно маленька країна, як Бельгія, змогла стати головним двигуном індустріалізації не лише у Європі, але далеко поза межами континенту? Посол Королівства пояснює: за рахунок нових технологій, інженерній думці бельгійських “технарів”, але великою мірою і завдяки… шпигунам. У ті часи одна війна змінювала іншу, а у зв’язку з винайденням технології виробництва сталі та промислового видобутку вугілля, дуже поширений був промисловий шпіонаж: тоді різні європейські країни намагалися поцупити один в одного секрети перших механізмів парових та інших двигунів, аби розкрутити маховик своїх, передусім, військових машин. Водночас почали з’являтися і революційні мирні технології, зокрема – залізничний транспорт. І саме Бельгія стала першою країною у світі, яка збудувала в себе залізницю.

“Після чого ми почали будувати залізницю всюди: в Китаї, в Африці, у Латинській Америці та, звісно ж, у Європі. Бельгійські фахівці працювали в усьому світі”, – стверджує Люк Якобс.

За рахунок промислових потужностей країни, діловою столицею Європи став саме Брюсель: тут був організований один з перших фондових ринків, з’явилися інвестиційні фонди та банківські установи, а загальний обсяг бельгійських інвестицій склав 41% від усіх у Європі. Саме тоді бельгійці звернули увагу на Донбас: пустельний регіон з величезною кількістю копалин – вугілля та руди, – які дешеві у видобутку, позаяк залягають порівняно не глибоко.

Дикий Схід і поїзд “Брюсель-Маріуполь”

Однак наприкінці 19-го століття Російська імперія, в межах якої тоді перебував український Схід, не була зацікавлена в іноземних інвестиціях. “Тодішні керівники Росії не хотіли розвитку технологій у себе в країні: вони думали лише про агросектор та й взагалі за своєю ментальністю були значно більш консервативними, ніж європейці, котрі в той час вже будували перші заводи та фабрики”, – розповідає Якобс. Крім того царська влада в Росії вела політику протекціонізму, тож і продавати європейські товари там було не вигідно: надто велике мито. Однак бельгійці не відступали від ідеї індустріалізувати Донбас і зрештою вирішили просто створити там власні підприємства. У Росії з’явилися молоді просунуті міністри, які вирішили не чіпати “традиційно російський” і далекий Урал, проте дозволили західним компаніям “зайти” на Донбас.

“На той час це був просто степ, такий собі український варіант Дикого Заходу в США”, – продовжує посол. На цю землю прийшли німці, британці, французи, але передусім – бельгійці, доля інвестицій яких у Донецько-Криворізький басейн склала 2/3 від усіх наявних. Тож тут почали споруджувати не лише заводи і фабрики, але і житлові будинки, школи, шпиталі, театри, створюватися фінансові центри. Ці підприємства стали містоутворюючими: для Донецька, Маріуполя, Дніпра, Костянтинівки, Миколаєва і ще багатьох. Вже у 1900-му році тут було збудовано понад півтори сотні промислових підприємств, на яких працювали десятки тисяч місцевих мешканців та близько 20 тисяч бельгійців. Це був один з найпотужніших промислових регіонів тогочасної Європи з передовими технологіями. Але потім до влади прийшли комуністи.

“Бельгія – це країна, яка одна з останніх визнала формування Радянського Союзу, тож стосунки між двома державами гарними назвати було складно. Невдовзі комуністи націоналізували увесь західний бізнес на Донбасі і бельгійці виїхали з України, лишивши тут масу будівель, багато з яких збереглися і дотепер.

Залізна завіса

“Я здивований, скільки бельгійської архітектури досі лишається на Донбасі, скільки Бельгії взагалі присутньо в Україні. Раніше наші народи були набагато ближчими один до одного: з Брюселя до Маріуполя регулярно ходив потяг, в ньому потрібно було їхати три доби, але він був дуже комфортний для того часу і це був жвавий маршрут. Дотепер на Донбасі лишаються родичі тих перших європейських колонізаторів тоді ще малозаселеного сходу України, як і в Бельгії – нащадків тих, донбаських, бельгійців”, – зазначив Люк Якобс.

Комуністи намагалися вирвати з історії ті сторінки, в яких згадується участь бельгійського бізнесу в Україні: остання книжка про іноземні інвестиції в СРСР вийшла у 1930-му році, після того “Імперія зла” відгородилася від решти світу “залізною завісою” і на цю тему було накладене неофіційне табу.

“Сьогодні я закликаю студентів-журналістів та істориків досліджувати цю тему, допомагати відновити зв’язки між Україною та Бельгією, наблизити наші народи, які були значно ближчими сто років тому, ніж зараз”, – сказав посол Королівства Бельгії наприкінці своєї промови.

Фото Андрія Завертаного 

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio