Подружжя Віктор та Леся Штімпура побудувала свій сімейний бізнес не від хорошого життя. Хороше життя вони побачили в Лондоні, звідки і привезли оригінальну для Вінниці підприємницьку ідею. 

Це сьогодні малий бізнес Віктор та Лесі Штімпура виглядає великим. А зовсім недавно він був розміром з молекулу. Два пилососа, дискова машина для підмітання та старенький автомобіль – ось і весь сімейний капіталізм. Тепер же, на сьомому році життя, компанія ЕКОПЛАСТТЕРМАВІА надає послуги з прибирання промислових приміщень, заводів, офісів, торгових центрів, салонів літаків, а також хімчистку і прання всіх видів тканин.

Річний оборот бізнесу, на який працює до 100 чоловік, вийшов на позначку в 9 млн грн.

“Це невеликий оборот – скромно зауважує Віктор Штімпура. – Напевно, можна робити і більше з такою кількістю людей. Але ми поки не знаємо як “.

Щоб відповісти на це питання, подружжя залучили міжнародних консультантів. Ті зараз розробляють для вінницьких любителів чистоти нову стратегію розвитку і способи налагодження всіх процесів в компанії. Та й сама ідея бізнесу до сім’ї Штімпура прийшла з закордону – з Англії, і не сама, а на ногах і плечах Віктора. Втім, нехай вони самі про це і розкажуть.

Віктор Штімпура (ВШ): Я завжди мріяв мати свою компанію. Ще до весілля, коли ми зустрічалися, я говорив Лесі, що у мене буде свій бізнес і офіс в центрі міста.

НВ: Це у вас була така тактика залицяння до Лесі?

ВШ: Ні, я просто так мріяв. Потім ми одружилися, народилася дитина, жили у моїх батьків. Не було можливості купити квартиру, був 2002 рік. Я вчився на п’ятому курсі Вінницького політехнічного інституту, працював. І тоді ми вирішили, що нам потрібно своє житло.

Але можливості купити його не було. Я звільнився і поїхав на заробітки в Англію, де працював теслею на будівництві. Там ми будували великі магазини мережі B&Q. На одному об’єкті я побачив, що за два тижні до його здачі зайшли якісь люди і почали все прибирати. Мені стало цікаво. Будівельники ще працюють, смітять, а хтось вже приходить і відмиває все.

Я став придивлятися. Виявляється, це співробітники місцевої cleaning company. І подумав: чому б і у себе у Вінниці таке не організувати? Це вже був 2006-й. Розмірковував: ось я приїду, пройдуся по головній вулиці міста і запропоную всім, хто має бутики, що щоранку перед відкриттям магазинів кілька людей будуть мити вітрини. Наводити красу. Як виявилося, це нікому не було потрібно.

Леся Штімпура (ЛШ): Господарі вважали, що достатньо два рази на рік – навесні і восени – помити вітрини, і все. Ну або куди простіше змусити своїх співробітників помити.

ВШ: Все одно ідею ми не кинули. Почали шукати. Знайшли Міжнародну клінінгову гільдію в Україні. Я познайомився з її головою Тарасом Дударем. Він проводив семінари, майстер-класи. Я йому написав листа: мовляв, цікавить цей бізнес, хочу більше дізнатися про нього. Він мені відповів: приїжджай. Це вже був 2009 рік.

НВ: Чудова ідея. Ви вирішили стартувати в невідомому, незатребуваному бізнесі в найбільш невідповідний момент – на піку глобальної економічної кризи.

ВШ: Так. Але тоді ми просто почали відвідувати всілякі професійні семінари: Київ, Харків, Львів, Крим. Запрошували приїхати лекторів і до Вінниці. Але вони не приїхали, тому що не змогли знайти тут достатню кількість бажаючих навчатися. Ми ж так вчилися років два і паралельно починали працювати.

НВ: Якими були ваші перші інвестиції?

ВШ: Як зараз пам’ятаю: це було 1,6 тис. євро – пилосос, дискова машина і екстракційна машина (миючий пилосос) – вся техніка професійна. Почали з чищення килимів на дому. Рекламували себе в інтернеті. Спочатку все було погано. Грошей не вистачало навіть на бензин. Утримувало божевільне бажання, я ж хотів не тільки килимами займатися, а тим, що побачив в Англії.

І раптом нам подзвонили і запитали: а ви можете зробити прибирання в літаку? У нас буде хасидська програма, ми збираємося приймати рейс, і потрібно, щоб ви були в призначений час в аеропорту. Ми приїхали удвох. У регламенті прописано на прибирання борту максимум 20 хвилин. А ми цього ще не знали. Копошилися. У нас був пилосос, величезний. В прохід він не вміщався. І тут нам кажуть: все, відлітаємо. А ми тільки й встигли що зібрати велике сміття і нічого більше. Ну все, зганьбилися. Зібралися і пішли. Я вже й не пам’ятаю, чи заплатили нам тоді. Так я і не розраховував на це. Ми ж не зробили того, для чого нас запросили.

На наступний рік нам знову зателефонували. Ми вже грамотні, взяли п’ять осіб. Розробили план, звідки починати.

ЛШ: Ми ще перед цим потренувалися на вантажному літаку, він з Африки прилетів. Засікали час. Контролювали хронометраж. Закупили в Києві ранцеві пилососи, які не кабельні, а акумуляторні. Коли ми на борт приїхали, нам відвели 30 хвилин на прибирання літака. Ми впоралися за 25 хвилин. Потім встановили рекорд – 18 рейсів за три дні. Всі залишилися задоволені.

ВШ: Паралельно з аеропортом почали підбирати заводи, автозаправки, торговельні центри.

ЛШ: У нас було велике замовлення – торговий центр ШОК. Там сталася пожежа.

НВ: Пожежа була такої сили, що згоріла навіть парковка під ним. Але самі магазини залишилися цілі. Постраждала хіба що меблі в задимленому приміщенні салонів.

ЛШ: Вони до нас звернулися. Спочатку один магазин, потім інший. А оскільки тільки ми проходили навчання з чищення меблів, то ніхто, крім нас, не міг її очистити, щоб не було запаху гару, кіптяви. У підсумку всі меблі, яку ми очистили, продалася.

ВШ: Це дало поштовх. До нас почали дзвонити частіше. Буквально через два місяці ми взяли в обслуговування цей же торговий центр. Тоді ж, з 2010 року, почали залучати до роботи людей, а з 2011-го – приймати їх на роботу.

ЛШ: Ти забув виставку. Перше, що було прописано у нас в маркетинговому плані, – участь в профільних виставках. Ми там вручили подарункові сертифікати: прибирання, чистка. На той момент нам обійшлася вона приблизно в $1 тис. Для нас це все ще були колосальні кошти. Але виставка не окупилася. Відгук був слабкий. Наступний пункт в маркетинговому плані – друк рекламних буклетів. Зробили. Поширили. Не було жодного дзвінка.

ВШ: Не спрацювало, напевно, тому що провінція більше довіряє особистим зв’язкам і рекомендацій, ніж такий ось рекламі.

ЛШ: Точно! Ось у нас є чоловік, якому ми чистимо килими раз на місяць уже протягом 10 років. У провінції особисті контакти працюють краще, ніж навіть реклама в інтернеті. Ми спілкувалися з людьми. Самі їздили на всі зустрічі.

НВ: Чистка килимів – це ж не те, про що мріялося на заробітках в Лондоні. Як ідуть справи зараз?

Віктор: У 2017 році пішов спад. Втратили два торгові центри. Але тепер почали відновлювати свої позиції на ринку. І нам знадобилися оборотні кошти, потрібно закуповувати обладнання. Зараз перебуваємо на етапі розширення. Ми залучили Visotsky consulting [міжнародна компанія, яка спеціалізується на впровадженні інструментарію в управлінні малого і середнього бізнесу]. У нас багато об’єктів і багато співробітників, і треба вибудувати структуру, щоб все було доведено до автоматизму. Нам знову треба вчитися, і ми вчимося підбору персоналу, організації підприємства і т. Д.

ЛШ: Є така компанія – Перформа. Вона спеціалізується на підборі персоналу, навчає, як його шукати. Ми працюємо по їх технології. Ключовий момент – дивитися на мотивацію. Існує кілька її рівнів. Найнижчий – коли людина мотивований грішми, найвищий – коли у співробітника виникає почуття обов’язку перед компанією.

НВ: Почуття обов’язку перед компанією і гроші – здається, вони якось між собою пов’язані. Хіба не так?

ВШ: Так. Гроші важливі. Але вони не можуть бути єдиною мотивацією. Людина нас запитує: я хотів би заробляти більше, що мені для цього потрібно робити? І тоді ми готові платити більше і відкривати перспективи кар’єрного росту. Ми хочемо вийти на рівень всеукраїнської компанії. Будемо відкривати філії, виходити на Київ. Ми вже знайшли людину на керівника філії. Підбираємо людей.

Пропозиція Віталія Погосяна, директора департаменту економіки та інвестицій Вінницької міської ради випити кави в результаті перетворилася на невелику екскурсію і велику презентацію досягнень народного господарства краю. Проходимо повз кавового кіоску, на якому для чогось великими літерами виведено: “Це Вінниця, друже”. Якщо це підказка для приїжджих, хто раптом вирішив, що потрапив до Відня або Ніцци, то це занадто зухвало.

Вінниця мало чим відрізняється від будь-якого іншого провінційного міста України. Тільки при Погосяні краще цього не говорити. Він запевняє, що Вінниця на очах знаходить європейськість. Дороги рівні, їх активно асфальтують. Вулиці чисті, місцевий аеропорт подвоїв пасажиропотік. На підтвердження Погосян призводить свіжу статистику ділової активності вінничан.

Найбільш помітний слід в економічному житті краю залишає децентралізація. Зміни в Податковому і Бюджетному кодексах, які вступили в силу з січня 2015 го, посприяли наповненню місцевих бюджетів місцевими же податками. Це піднімає значимість підприємця в очах муніципальної влади. Якщо в 2014 році з обсягу місцевих податків на доходи фізосіб Вінниці дісталося 336,9 млн грн, то в 2017-му – це вже 1,1 млрд грн. І так по ряду інших фіскальних відрахувань.

У тій же історії становлення бізнесу Віктора і Лесі Штімпура вже є відображенням нового податкового тренду. В лютому 2018 го подружжя отримало на своє невелике підприємство позику в сумі 0,5 млн грн від Ощадбанку в рамках спільної програми мерії і державної фінустанови з підтримки підприємництва. З процентної ставки 20% річних 7% компенсує місто з фонду ПДФО, який наповнюється і росте, в тому числі за рахунок розвитку і зростання бізнесу родини Штімпура та їм подібних.

Крім того, за останні пару років до Вінниці зайшли відразу кілька великих промислових брендів. У 2017-му американська Delphi відкрила на базі одного з корпусів вінницького 45-го експериментального заводу майданчик, де проводяться електричні джгути і кабелі для автомобілів Mercedes-Benz. Коли американці вийдуть на повну потужність, це забезпечить місту до 2,5 тис. Робочих місць.

Польська компанія Barlinek – виробник паркетної дошки – реінвестувала 30 млн євро в розширення своїх вінницьких потужностей. А це ще плюс 300 робочих місць. А компанія Head, світовий лідер спортивної індустрії, заявила про своє рішення будувати у Вінниці завод з виробництва зимового спортивного спорядження. “Плюс ще тисяча робочих місць”, – не вгамовується Погосян.

Ну, а найтепліший привіт прийшов з Криму. І це окрема історія. Український транснаціональний бренд UBC-Group, торгово-промисловий холдинг, який працює в області холодильної техніки, до анексії півострова розміщувався в місті Красноперекопськ. А після окупації Криму Російською Федерацією змушений був побудувати новий майданчик на материковій частині України. Складне питання: де? Проста відповідь: у Львові, ближче до західних ринків.

Залишилося зателефонувати з місцевим градоначальником Андрієм Садовим. “Садовий зробив все, що від нього залежало, – каже Ігор Гуменний, власник UBC-Group.- Пообіцяв мінімальну ціну на землю. Зробив пропозицію по технопарку, показав землю, але далі його повноваження закінчилися “.

Тепер Гуменному потрібно самому домовлятися з монополістом про покупку лімітів на електроенергію, зняти питання по підключенню до мереж водоканалу, каналізації, газу і т. Д. Це марна трата часу, і не при НАБУ буде сказано – вельми нестерильно з точки зору корупційної складової.

Проблеми з підключенням до мереж – найбільша перешкода до інвестицій в Україні, і це слова не того дрібного теоретика, а великого практика – Гуменного. Природні монополії гальмують інвестиції більше, ніж вся наша безглузда українська система, обурюється бізнесмен. І розповідає, що, вже ні на що не розраховуючи, “для порядку” зателефонував до приймальні губернатора Вінницької області. І цей дзвінок все змінив.

– Коли я приїхав на зустріч, – розповідає власник UBC-Group, – мене відразу взяли в оборот: почали возити з якихось майданчиків, водити по бур’янах. У Вінниці реально працює правило “одного вікна”. Губернатор і мер особисто цікавилися і займалися усіма нашими інфраструктурними питаннями. Всі завдання нам дозволили на місці.

Читайте також: Від Pepsi до Mercedes: нові заводи Вінниці. ФОТОРЕПОРТАЖ

Сьогодні на UBC вже працюють 200 чоловік, потирає руки Погосян, до кінця року буде 500, в наступному році – близько 1 тис. Все це важливо не тільки з економічної точки зору, але і соціальної.

Погосян повідомляє, що позитивне сальдо торгового балансу міста перевищило $ 500 млн. Розгорнута картинка виглядає так: у 2017 році Вінниця заробила на експорті товарів і послуг $ 824,4 млн, витратила на імпорт – 318,7 млн ​​грн.

Як результат агентство Кредит-Рейтинг, що спеціалізується на оцінках кредитоспроможності компаній, а також органів місцевого самоврядування, присвоїло Вінниці один найвищих балів по Україні.

І ось на цій пафосній ноті хлюпнув ковпачок дьогтю в бочку меду. Порядок високих цифр не може заступити того факту, що Вінниця – місто з досить низьким рівнем зарплат. Більш ніж на 1 тис. грн нижче, ніж по країні. Зазвичай цей фактор гальмує розвиток підприємництва через низьку купівельну спроможність населення. Чи не в цій бідності основні причини розміщення іноземцями виробництв у Вінниці та її околицях?

Наталія Лисецька, президент Вінницького клубу ділових людей, керівник Центру підтримки бізнесу від ЄБРР у ​​Вінницькій області, категорично не згодна з такими висновками. Природно, малий і середній бізнес не може конкурувати з міжнародними компаніями в рівні оплати праці.

“На деяких підприємствах платять зарплату 8-10 тис. грн людині, який просто вкручує дроти, – наводить вона в приклад можливості гігантів місцевого бізнеса.- І така ж зарплата у бухгалтера, у якого навантаження набагато вище”.

Однак згадана “пристойна” зарплата в $ 350 – на підприємствах, подібних Delphi, або така ж платня для фінансиста в середньому бізнесі – це ж і є низький рівень прибутковості.

Велика частина вінничан не має і цього. У вже згаданій компанії ЕКОПЛАСТТЕРМАВІА, яку створили Віктор і Леся Штімпура, середньомісячна зарплата становить близько 4 тис. грн. Вищий менеджмент задовольняється 7 тис. грн, що можна порівняти з двома мінімально допустимими ставками. Виплачуючи такий собі мізер, найманому працівникові трохи зніяковіло як би натякають, нічого не поробиш: “Це Вінниця, друже”.

Автор Олександр Пасховер, джерело – “Новое Время”

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio