7 лютого в кінопрокат вийде український історичний фільм-екшн «Крути 1918» режисера Олексія Шапарєва. Проект фільму став одним з переможців Дев’ятого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно.

Стрічка присвячена 100-й річниці бою під Крутами (фільм мав вийти в грудні минулого року), коли близько 400 студентів і юнкерів протистояли 4-тисячній червоногвардійській армії та зазнали неабияких втрат. Загальний бюджет фільму 52 млн. грн.

Історичну драму про мужність, свободу, патріотизм і любов до своєї землі знімали за мемуарами Аверкія Гончаренка — очевидця тих подій, командира студентів-крутянців (помер у США в 1980 році). /за матеріалами Вікіпедії/

Виконавець однієї з головних ролей у цьому фільмі — молодий актор Олександр Олексенко, який родом із Вінниці. Ексклюзивно для «Вежі» він дав інтерв’ю.

— Олександре, незабаром вийде фільм «Крути 1918» за Вашою участю. Розкажіть, що особисто Вам дали зйомки у цій стрічці.

— Для мене це була творчість в чистому вигляді. Робота в цьому проекті дозволила мені розкритися як актору, і дала не тільки чудовий і такий необхідний досвід, але й навчила тому, як потрібно працювати над собою, аби в майбутньому якомога краще проживати свої ролі.

— Вам довелося буквально «занурюватися» в епоху столітньої давнини. Мабуть до того моменту у Вас, як і в більшості українців, було досить загальне уявлення про те, що ж тоді відбувалося в Україні. Як тепер дивитеся на ті історичні події?

— При підготовці до проекту мені довелося прочитати досить багато літератури, щоб дізнатися всі подробиці того часу. Крім того, що це було корисно, це ще й було дуже важливо для мене. Адже кожна людина повинна знати  історію своєї держави і пам’ятати про тих, хто її творив. Творив щиро, патріотично, навіть ціною власного життя.

— Кажуть, що ролі не бувають випадковими. Більше того роль сама обирає актора. Чи вірите в це?

— Так, я вірю. В моєму випадку ця роль точно не була випадковою. Знаєте, я неодноразово прописував у своїх цілях мрію зіграти у воєнному фільмі, і, гадаю, небеса мене почули. Я давно користуюсь цим законом: хто щиро вірить в свою мрію, тому допомагає пані Фортуна.

— У фільмі Ви зіграли роль гімназиста Григорія Піпського (авт.: того самого, який перед стратою першим почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів його підтримали). Розкажіть детальніше про цього героя. Ви ж напевне цікавилися його особистістю?

— На жаль, про Григорія залишилося мало інформації, оскільки він загинув молодим. Але одне можу сказати точно: він щиро і самовіддано любив Україну і був справжнім патріотом. А в створенні образу мені дуже допоміг наш режисер Олексій Шапарєв. Він направляв мене, його поради та пропозиції допомагали мені краще відчути свою роль, за що я безмежно вдячний.

— Цікаво, чи є у вас щось спільне з Вашим персонажем?

— Одне є точно: Григорій любив співати, і у мене є таке захоплення (авт. посміхнувся Олександр). А ще — любов до України!

— А чи не було такого, що поза зйомками Ви мислили або ж діяли за звичками Григорія Піпського?  

— Я дуже люблю свої ролі, проте після закінчення зміни я намагаюся їх залишати на знімальному майданчику. Я не несу їх у свій дім і в своє життя, я хочу залишатися самим собою. І ця роль не виняток.

— Як і де проходили зйомки фільму?

—  Основні зйомки велись на вулицях Києва, в Косому капонірі — Київській фортеці, а також в Межигір’ї (авт.: відтворювали французькі локації стрічки). Станцію Крути знімали на Черкащині. Наша знімальна команда знаходила дивовижні локації в різних куточках України, щоб можна було максимально і повністю передати дух того часу.

— Що було найважчим для акторів?

—  Робота в цьому проекті була справжнім випробовуванням, в усіх значеннях цього слова. Сама історія тих подій передбачала багато складнощів, як психологічного, так і морального характеру. А ще було надто холодно, адже під час зйомок взимку ми постійно перебували в снігових заметах. Але знаєте, незважаючи на це, вся наша команда старалася, і це викликало повагу до колег. Було помітно, що всі ми любимо свою роботу.

— Що Вас зігрівало у той час? Чи відчували підтримку рідних, друзів, коханої людини?

— Зігрівав гарячий чай та смачний бутерброд. Жартую. Так, мене підтримували рідні та друзі. Коли я починав працювати в проекті, вони раділи та шалено мною пишались. Це мені додавало багато сил.

— Відомо, що у зйомках взяли участь близько 1000 осіб, в тому числі півтори сотні бійців Національної гвардії України. Було задіяно 2000 одиниць зброї. При такому масштабі творці фільму намагались максимально реалістично відтворити події 1918 року. Олександре, як Ви себе почували в усьому тому антуражі?

—Це було дуже реалістично! Уявіть: звідусіль лунають постріли, від вибухів у повітря піднімається земля і накриває нас в окопах. Поруч зі мною на всю стріляє кулемет і на нас біжить ціла армія з гвинтівками. Головою ти розумієш, що знімають кіно, але іноді було страшно.

—  Чи проходили актори якусь спеціальну військову підготовку, чи вчилися володінню зброєю?

—  Під час будь-якого знімального процесу, де була присутня зброя, біля нас були спеціалісти, які вчили правильно володіти нею і контролювали кожен постріл. Хтось із них якось був сказав: «Ця зброя — як твоя кохана дівчина, якщо будеш її шанувати, вона ніколи тебе не підведе».

— Зрозуміло, що з виконанням якихось надскладних трюків і завдань допомагали каскадери та дублери. Але й основному акторському складу, я гадаю, доводилося самотужки справлятися зі різними режисерськими завданнями?

— У нас практично весь фільм — війна. Були великі битви в снігах і окопах… Нашим акторам доводилося виконувати безліч трюків. Уявіть бій за участю сотень людей. Навколо відбувається хаос, і в цей момент наш оператор бігає, як вітер, знімаючи все одним безперервним кадром. І актори не можуть допустити помилку, тому що багато сил і часу витрачено, щоб зняти одну цю сцену. Це дуже складно.

— Що можете сказати про команду професіоналів, які працювали над «Крутами»? І цікаво, як Вам гралося в колі таких відомих українських акторів, як Остап Ступка, Віталій Салій, Наталя Васько? Хто з них, чим запам’ятався найбільше?

— Вважаю, що один з найбільших подарунків для всіх нас на зйомках цього фільму — це неймовірний акторський склад. У нас дуже глибокі, талановиті актори. Кожен з них старанно працював, щоб зробити цей проект кращим. Наприклад, з Віталієм Салієм я знайомий багато років, і у нас хороші дружні стосунки. Був момент під час зйомок, коли ми з ним обговорювали дії. Режисер каже: «Починаємо знімати!», я дивлюся в очі Віталія і переді мною вже зовсім інша людина: жорстока, самовпевнена, від нього віяло ненавистю до мене. Оце сила акторської майстерності!

— Англійською цей фільм-екш перекладено як «Зима хоробрих». Підняті в ньому теми не з легких. Це і шалена психологічна напруга, широкий спектр емоцій та відчуттів. Як гадаєте, для глядача це не буде надто  важко?

—  Так, психологічна напруга присутня постійно. Але наш фільм художній, і він не тільки про війну, але й про любов. Ми намагалися показати всі сторони.

— За кожною грою ховаються реальні переживання. Мабуть, і страх, і тривога, і сльози часто були справжніми?

— Ось наведу приклад. Мені дуже сподобалося грати разом з Євгеном Нищуком (авт.: міністр культури України), він у фільмі зіграв мого тата. Це була зворушлива сцена: коли батько розуміє, що син іде на війну, і з усіх сил намагається показати, що його душа в цей момент не рветься на частини. Там була тривога, страх, біль, але все це всередині. Божевільне наповнення. Зовні тато просто посміхався і говорив: «Синку, все буде добре. Головне — не застудися!».

— А який епізод був найважчим? Що закарбується в пам’яті надовго?

—  Розстріл. Це був найскладніший момент для мене. У цій сцені не лише я, а й інші актори, режисер і вся знімальна команда переживали бурю емоцій. Ми знімали надворі, не в приміщенні, але навіть повітря було важким. Ми довго працювали над тією сценою, але, дякувати Богу, впоралися. Пам’ятаю, що тоді повернувся додому і просто впав у ліжко, бо не було сил. Мені навіть важко уявити, що реально пережили ті молоді хлопці.

— Дійсно, у розквіті сил і з безліччю життєвих планів віддати життя за свою державу — подвиг. На Вашу думку, чи усвідомлювали ті студенти, на що йшли? Я маю на увазі думку деяких істориків про те, що це не був їх дорослий свідомий вибір, а більше юнацький максималізм?

— Втрата життя в будь-якому її прояві — це жахливо. І тим не менш, я повністю впевнений, що молоді люди прекрасно розуміли, на що йшли, але це їх не зупинило. Зупинила, на жаль, тільки смерть. Чесно, я перейнявся! Ну а істориків можна зрозуміти: вони розмірковують зі своїх кабінетів, а не з окопів.

— Сьогодні наводять багато паралелей між тодішніми подіями і теперішніми реаліями на Сході України. У мене питання трішки інше: як гадаєте, тодішня молодь і сучасна — вони відрізняються чи в них більше спільного?

—  Поза всяким сумнівом, більше спільного. Саме тому ми сьогодні живемо в мирному Києві! (авт.:  Олександр нині живе в Києві).

— З моменту завершення зйомок минув рік. Як зараз дивитеся на все, що відбулося, чи відчувається ностальгія? Можливо, прийшло якесь переусвідомлення, відчуття, що зараз міг би зіграли інакше?

—  Звісно, я згадую, як ми працювали над фільмом «Крути 1918». І роблю це з великою вдячністю. Спасибі акторам, з якими я працював, спасибі режисерові, у котрого я багато чому навчився, спасибі гримерам та костюмерам за їх нелегку працю, спасибі продюсерам за віру в мене і т.д. Міг би я сьогодні щось зіграти інакше? Думаю, що так, завжди є куди рости! Я намагаюсь постійно вчитися і вдосконалювася.

— На знімальному майданчику не могло не обійтися без курйозів, чи не так?  Готові поділитися?

— Під час такого величезного процесу може трапитися всяке. Особисто у мене був момент, коли надворі було так холодно, що в мене замерзла рушниця і ніяк не хотіла стріляти. Мені одразу дали іншу, і все було добре.

— І наостанок. Що Ви від себе особисто хотіли б сказати нашим сучасникам, особливо молоді?

—  Що совість — найдорожче в світі,

Що жити треба просто й чесно,

Лишити чисту землю дітям…

І край наш український повністю воскресне!

  (Вірш Олександра Олексенка)

Нагадаємо, що першого лютого у Вінниці відбудеться допрем’єрний показ стрічки “Крути 1918” та зустріч зі знімальною групою. У широкий кінопрокат стрічка вийде лише за тиждень.

Тіна Герус

See Full Bio