19 Листопада 2020 20:41

Автор: Дар'я Гоц

У Вінниці живе багато талановитих людей. Хтось шиє іграшки, хтось виготовляє меблі, інші готують унікальні страви, або ж створюють оригінальні прикраси. Вони ж розповіли нам, як перетворити хобі на власну справу, чи популярні крафтові вироби в Україні, та в яких містах та країнах є речі, створені вінницькими майстрами.

В англійській мові є красиве слово craft, яке буквально перекладається, як «ремесло». А слово «крафтовий» вже давно знайоме, хоча, можливо, не завжди зрозуміло, що ж це таке й часто асоціюється хіба з пивом, звареним за унікальним рецептом.

Хоча «крафтовими» можуть бути абсолютно різні оригінальні вироби, які часто виготовлені руками майстрів та у невеликій кількості.

У Вінниці живуть та працюють багато майстрів, ремісників та виробників, які виготовляють різноманітні товари та їхню продукцію іноді знають навіть більше за кордоном, ніж в Україні. У цьому матеріалі VежA познайомить вас з декількома талановитими містянами й розповімо про різноманітні крафтові вироби «made in Vinnytsia». Зокрема:

– універсальна майстерня виробів з дерева Rubakha Wood

– фантазійно-містична майстерня mMurmures

– одяг з патріотичними мотивами Dubhumans

◊

Rubakha wood

Три роки у Вінниці існує столярна майстерня Ігоря Рубахи, де він працює разом зі своєю дівчиною Лі. Сьогодні вони виготовляють різноманітні вироби з дерева, які купують в Україні та у різних країнах світу, а починалось все з бажання зробити барабани.

– Взагалі я музикант, граю на ударних (гурт PAGODA – ред). Років чотири тому мені захотілось зробити барабани, – розповідає Ігор. – У мене тоді був дуже обмежений бюджет. Купив собі певний ручний інструмент, замовив вже оброблене дерево і вже робив свій перший малий барабан. Був шокований, що у мене вийшло. Захотілось більшого, потім зробив цілу установку. І зрозумів, що хотів би займатись цим далі.

Свій перший капітал на створення власної майстерні Ігор заробив у В’єтнамі, де його гурту запропонували контракт. Також там він познайомився зі своєю дівчиною Лі й вже три роки вони разом працюють та розвивають Rubakha wood.

Наприкінці 2019 року пара офіційно спробувала запустити власний бренд та шукати свій шлях. Спершу робили великі меблі, але з часом прийшли до виготовлення абсолютно різних дерев’яних виробів: від полиць-літачків до спеціальних столиків для вина, які можна брати на пікнік.

– Взагалі я з дитинства хотів щось робити руками. Я сам вчився, шукав літературу, потім шукав місце, де можна купити деревину. До мене вона приїжджає у дошках, я це все обробляю сам. Це цікаво, тому що я і виготовляв самостійно, і навчався. Перший рік я боявся взагалі показувати свої вироби. Я перфекціоніст і якщо мені щось не подобається – перероблюю.

– Ми працюємо з різними породами. Сосна, вільха, дуб, ясен – основні породи. Переважно навіть вільха. Беремо її у вінницькій лісозаготівельній базі, а у них сертифікована деревина. Я не переживаю за якість і що вона, можливо, десь незаконно придбана.

Майже всі вироби готують на замовлення й одразу відправляють. Найбільшою популярністю зараз користуються спеціальні столики для ноутбука, столики для вина, полиці у вигляді будиночків та літачків.

– Буває, що ти іноді зовсім не ставиш на якийсь товар чи робиш його навіть більше для себе, а він «вистрелює». Дощечки у нас більше сезонні. Ось зараз осінь, то вони краще йдуть. Влітку люди таке не дуже замовляють. Ящики для напоїв чи інструментів беруть до свят, це більше такий чоловічий подарунок.

Виготовляють також дерев’яні іграшки й певний час найбільше купували динозавра, однак, як розповів Ігор, цей напрямок роботи не виправдав себе. Попри те, що майстру подобається виготовляти іграшки й він вважає це більш творчим процесом, купують такі вироби рідко.

– Як на мене, в Україні культура покупки у крафтових майстрів та виробів ручної роботи лише зароджується. Роки 2-3 тому було ще гірше, насправді. Іноді клієнти мене запитують, чому якась дощечка коштує 300 гривень. Я ж пояснюю, що в магазині не купити дошку, яка покрита мінеральним мастилом, яка так відшліфована, яка з таким дизайном… На свій виріб я витрачаю більше часу. На заводі є машини, які штамповано роблять ці товари.

– Буває, що люди дивляться на мої столики в інтернеті, розпитують, а через півмісяця приходять назад і кажуть, що дивились на подібний столик в якомусь магазині, але там він по якості зовсім інший та купують у мене. Людям потрібно показати.

Над ідеями власних виробів працює разом з дівчиною. Зазначає, що це спільний творчий процес й дві голови завжди краще, ніж одна.

– Ось у нас в планах декілька цікавих моделей для зберігання прикрас, наприклад, і я, як чоловік, зробив би це все інакше. Але вона пояснює, що практичніше зробити так, так і ще ось так. А я ж не користуюсь тими ж прикрасами чи косметикою.

За словами Ігоря, закордоном крафтові вироби цінуються дещо більше, ніж в Україні. Зокрема, найчастіше вироби вінницьких майстрів купували в Америці, але також були замовлення в Англію та Німеччину. Щоправда, жорсткий карантин на початку роки вніс свої корективи й певний час замовлень не було взагалі.

– Зараз головне – утриматись та вижити. Скажімо, коли карантин лише ввели, я вже думав, що потрібно все закривати. Тоді одразу був локдаун і люди злякались. Насправді весь березень замовлень майже не було. Вересень був доволі активний, було десь 40-50 замовлень, жовтень трохи просів. Зараз, у листопаді, доволі гарні показники. Ось за півмісяця у нас десь 30-40 замовлень. Оскільки нас лише двоє, то ми працюємо на максимумі.

У планах майстерні Rubakha wood – знайти інше приміщення, аби продуктивніше налагодити творчий процес. Крім того, при збільшенні кількості замовлень, потрібно шукати помічників.

– Іноді буває дуже складно і я не встигаю. Особливо у цей період перед святами. Звісно, добре, що є така кількість замовлень, але я трохи не розраховував. Хочемо збільшити об’єми та далі розвиватись, тому що насправді є дуже багато ідей, які хотілося б втілити, але на них потрібен час. Тому лише одним мною це не обмежиться.

Наразі свої вироби продають переважно онлайн через сторінки в:

Instagram

etsy

Facebook

Crafta

Prom.ua

◊

Майстерня mMurmures

Фантазійно-містична вінницька майстерня mMurmures, здається, більше відома закордоном, ніж в Україні. Принаймні переважну більшість своїх виробів продають покупцям з Америки та інших країн. Займаються виготовленням фантастичних колекційних іграшок, прикрас, скриньок та багатьох інших речей пара Анастасії та Анатолія.

Власне, їхня майстерня досить невелика і займає одну кімнату у квартирі. Тому в наявності майстри практично нічого не тримають й вироби одразу відправляють замовникам.

Хоча сторінка магазину у соціальних мережах існує з 2018 року, починалось все насправді близько 10 років тому. Анастасія розповідає, що їй завжди подобалось щось виготовляти. Спершу вона займалась прикрасами з епоксидної смоли, але згодом, разом з Анатолієм, розширили межі творчості та асортимент власних виробів. У парі кожен має свої функції: Анастасія переважно шиє та паяє, а Анатолій займається скульптурою.

– Насправді я завжди просто намагалась робити різні речі, – розповідає Анастасія. – Досі, коли нас запитують, чим ми займаємось, то важко відповісти, тому що ми робимо і спіритичні дошки, й іграшки, і біжутерію. Тоді, років 10 тому, я перешивала свої речі, намагалась їх переробити, шити з нуля, при чому без машинки та вручну, розмальовувала якісь банки, щоб вони стали гарнішими. Мені просто хотілось щось робити. Воно так розвивалось і згодом переросло у прикраси.

– Я сама таке дуже люблю і досить багато ношу. Це все було досить давно і тоді не було так багато варіантів незвичних прикрас. Зараз можна купити практично все, як ручної роботи, так і магазинні. Я намагалась робити все таке, що я б сама хотіла бачити та носити. Воно людям відгукнулось і ось так почалось. Це було ніби хобі-підробіток, тому що воно не мало таких масштабів. А потім ми стали займатися цим все більше й більше.

Водночас Анатолій всьому вчився з нуля під впливом Анастасії.

– Мені Настя показала купу різних матеріалів з якими я почав працювати й воно так само пішло. Було легко, але я помічаю прогрес. Те, що я ліпив 10 років тому, мені просто соромно показувати. Ми постійно шукаємо нові варіанти, як воно може виглядати, як зробити краще та цікавіше. Все, що ми виготовляємо, ми робимо ніби для себе.

Майстри свідомо перейшли на закордонний ринок, оскільки в Україні у них замовляли значно менше. Розповідають, що людям по всьому світу подобається приблизно одне й теж, хоча на початку роботи не всі спокійно реагували на вироби майстерні.

– Всюди є люди, яким таке подобається, які зі своїм специфічним смаком розкидані по всьому світу. Коли ми лише починали, то іноді люди могли мені в особисті повідомлення або в коментарях написати «Фу, який жах, як таке взагалі можна робити та продавати». Але у нас є постійні покупці й це дуже приємно. Зараз загалом стало простіше, ніж років 15 тому. Люди вже до всього звикли, є інтернет, всі все бачили, тому людей так просто не здивувати.

Щодо покупців з-за кордону розповідають, що там більше цінують ручну працю й готові за це платити.

– У нас все ще Україна лише приходить до того, що хендмейд може бути не гірше, ніж штампована робота, яку придбали у магазині. По якості вона може навіть бути краще, підібрана під людину та індивідуально зроблена. Бачу, люди починають одяг на замовлення купувати, що екологічніше та не підтримується ця fast fashion (швидка мода – ред), тому що ти купуєш те, що насправді класне і якісне. Не купиш декілька речей за місяць, тому що вони дорогі, але воно того варте. Мені подобається, що багато хто починає підтримувати такі маленькі магазинчики.

У виробництві майстри використовують пластичні матеріали, як полімерна глина, та чимало різної тканини. Оскільки Анастасія та Анатолій не вживають м’яса, тому уникають роботи з натуральною шкірою. Натомість розповідають, що знайшли італійський замінник шкіри, який не поступається у якості (й насправді не надто відрізняється у ціні від натуральної шкіри). На пошук деяких матеріалів, аби вони були достатньо якісними, витратили не один рік.

Іноді покупці замовляють абсолютно унікальні речі. Наприклад, іграшка у вигляді кажана альбіноса виготовлена саме на замовлення. Покупець лише орієнтовно описав, що хоче бачити у результаті, а вже спільно з майстрами вигадали усі деталі. Зокрема, додали мереживо на крила, тому кажан має доволі витончений та навіть дещо аристократичний вигляд.

– В природі альбіноси взагалі гарні, як на мене, такі цікаві й незвичайні. Ми давно хотіли зробити такого кажана, тому дуже круто, коли якісь ідеї замовників збігаються з нашими забутими чи відкладеними, – розповіла Анастасія.

– Були цікаві замовлення, коли замовляли на подарунок, – додає Анатолій. – Наприклад, дали нам портрет дівчини, але просили зробити її у вигляді якоїсь фантастичної істоти. Просто переносили риси людини й робили істоту схожу на дівчину, але у вигляді чогось фантастичного. Ми робили таку ж зачіску, як у дівчини – хвилясте руде волосся – і також намагались підібрати колір очей. Вийшло цікаво.

Наразі на ляльки майстри мають 35 відкритих замовлень. До речі, карантин також певним чином вплинув на роботу й навесні декілька тижнів у них не було жодного замовлення, чого раніше за всі роки не траплялось. Тоді Анастасія та Анатолії дещо хвилювались, оскільки майстерня для обох є основною роботою останні 5-6 років. Однак поступово продажі вийшли на рівень.

Залежно від виробу, в середньому на виготовлення потрібно від двох днів до більш ніж тижня. Крім того, замовлення до Америки можуть йти близько місяця. Анастасія зазначає, що досить приємно те. що люди готові зачекати такий час, аби отримати замовлення. Восени та взимку традиційно найбільше замовлень, однак попри шалений темп роботи, коли часу на відпочинок майже немає, робота все ж приносить задоволення.

– Це великий бонус нашої роботи, тому що ти буваєш максимально втомлений, змучений, але все одно отримуєш кайф, коли щось робиш.

Ознайомитися з виробами майстерні та замовити можна через сторінки в Instagram та на платформі etsy.

◊

Футболки DUBHUMANS

Декілька років тому вінничанин Ігор Січко вирішив зробити колекцію футболок з патріотичними принтами. На це його надихнуло спостереження, що багато людей мають одяг з написами, наприклад, «I love New York», а щось українське чи навіть вінницьке не було популярним. Тоді, у 2018 році він запустив лінійку футболок з зображеннями вінницької Вежі, Тараса Шевченка, українського герба та оленя.

Щоправда, продажів тоді практично не було і на деякий час ідея з футболками відійшла. Відновити виробництво вирішив влітку цього року, коли його підтримали друзі Юрій та Максим. Тепер вони працюють втрьох та запевняють, що рестарт став досить перспективним.

– Реанімували ми все влітку. Тоді у нас було значно простіше обладнання, був такий перероблений принтер під текстиль. За декілька місяців ми змогли зрозуміти, що все ж у нас виходить працювати. Продали старе обладнання та придбали професійний текстильний принтер, – розповідає Юрій Прилипко. – Насправді, ми ще стільки не заробляємо, але побачили перспективу. Ми відновили роботу наприкінці серпня, коли це вже не сезон футболок, але побачили, що у нас щомісяця приріст продажів.

Великого запасу готових футболок не тримають та роблять переважно на замовлення. У такому випадку чекати футболку потрібно 2-3 дні. Наприклад, у серпні, коли виробництво футболок відновилось, за місяць було близько 15-20 замовлень, у вересні зросло до 100, а в жовтні – 160.

– Ігор починав це з того, що була певна національна символіка. Всі ходять з «I love New York», а можна ж і «I love Vinnytsia». Надалі ми будемо розвиватись, але однозначно цей напрямок губитись не буде. Це подобається і насправді людям потрібно, щоб відчути гордість за себе, вінничанам – за свій край, українцям – за країну.

Найбільше футболок з гербами замовляють Львів та східна Україна. А ось футболки з оленями певний час не замовляли взагалі.

– Ігор їх колись зробив багато, вони дуже прикольні, але вони не продавались взагалі, просто лежали. Ми сиділи, думали про це. Кажу, що я одружений чоловік і не хочу ходити з оленем по місту. Подумали, де в Україні просто є олені й це нормально. На західній Україні. Ми почали таргетовану рекламу робити на Львів і олені наші «поскакали» таким темпом, що в один місяць це була найпопулярніша футболка у нас.

Тканину для футболок купують у Туреччині, а ось шиють їх у Хмельницькому. Вінничани ж друкують на них зображення та надсилають замовникам. До речі, запевняють, що пам’ятають своїх постійних покупців.

– Ми ще лише на початку нашого шляху. У нас не так багато тих клієнтів, щоб ми їх забували, – розповідає Юрій, посміхаючись. – В Ігоря завжди радість, коли повертається клієнт, який вже щось купував. Каже, що клієнти, які повертаються – найкращі клієнти. Аж гордість така.

Ігор розповідає, що вінничани найчастіше купують футболки з зображенням вежі. Одну таку купив чоловік, який мешкає в Америці, а підприємці жартують, що тепер в Чикаго десь ходить чоловік із зображенням одного з символів Вінниці. У Dubhumans також є футболки із написом року заснування міста. Такі ж замовили у Глухівцях, лише з їхнім роком.

У найближчих планах вінничан — розширити власне виробництво та запустити колекцію дитячого одягу, а також теплі світшоти на холодну пору року. Зазначають, що хочуть робити лише щось оригінальне, чого точно не знайти у мас-маркеті.

До речі, однією з проблем своєї справи зазначили те, що іноді під час друку буває важко досить чітко передати необхідний колір. Більшою проблемою вважають те, що в них вже крадуть ідеї принтів.