За неофіційними даними, кожен четвертий вінничанин – пенсіонер. Попри те, що багато українців звикли називати вік таких людей “похилим”, самі старші вінничани з цим не погоджуються. А тому, замість “почивати на лаврах” та цілими днями дивитися телевізор, вони шукають можливість застосування свого досвіду для суспільства у сучасних умовах.

Для Вінниці такі люди – великий ресурс, вважає Анна Моргун, заступниця голови правління громадської організації «Центр Поділля-Соціум». Тож саме у п. Анни VежА вирішила дізнатися, як інтегрують старших містян в шалений ритм життя сучасної Вінниці: цифрової, енергоефективної, та інтернет-залежної.

«Центр Поділля-Соціум» займається освітніми програмами, цільова аудиторія яких – люди поважного віку. Як саме громадськість може сприяти інтеграції, активізації потенціалу старших людей, та які можливості мають вони – люди похилого віку – про все це спілкувалися з представницею громадського сектору, яка вже сім років працює з вінничанами літнього віку.

• В Україні на законодавчому рівні використовується термін «люди похилого віку». Неодноразово ви, напевно, помічали написи та оголошення в транспорті з використанням такого словосполучення. В нашій організації ми принципово не кажемо «люди похилого віку», нам не подобається така характеристика. Вона асоціюється з образом схиленої людини, яка нічого не може робити. Ми багато працюємо з людьми старшого віку, бачимо їхній потенціал та бажання розвиватися, тому аж ніяк «похилими» назвати їх не можемо. Натомість, ми звемо їх «люди поважного віку». Наші колеги з усієї України мають різний досвід, якщо йдеться про термінологію: золотолітки, срібний вік, золотий вік.

• Мені здається, що в рамках нашого міста можна було би просувати адвокаційну кампанію щодо термінології, тому що погодьтеся, «люди похилого віку» і «люди поважного віку» викликають різні емоції. Така кампанія – одна з наших далекоглядних ідей. Крім того, ми звертали увагу на реакцію людей, з якими ми працюємо, і помітили, що для них емоційно прийнятні та зрозумілі всі терміни, крім «люди похилого віку».

VежА: В Європі популярними є «Університети 3-го віку», які для людей поважного віку пропонують великий обсяг активностей, як для отримання нових компетенцій, так і для дозвілля. Це можуть бути комп’ютерні та мовні курси, воркшопи, спортивні секції, театральні чи кулінарні гуртки, танці, хори та багато іншого. Ви починали з проекту «Вечірній народний університет «Третій вік». Як цей проект виглядав у Вінниці і як розвивається надалі?

• Коли ми зареєструвалися у 2010 році, то вирішили, що хочемо працювати зі старшими людьми, відтак назвали програму «Вечірній народний університет «Третій вік», почали шукати для цього проекту підтримку і пропонували навчання нашій цільовій аудиторії. Зараз ми рідше використовуємо саме цю назву, натомість розвиваємо «Центр соціальної активності», де сама назва говорить про те, що тут можна бути корисним, проявити себе і навчитися, як допомагати громаді. Нам важливо не тільки навчати людей поважного віку, а й показувати інструменти, які можна використовувати для розвитку міста.
• Пропрацювавши сім років у цій сфері, ми переконались, наскільки ці люди є потужним ресурсом для нашого міста. Стереотипно вважати, що це – «відпрацьований матеріал», хай як це грубо звучить, все ж такі стереотипи витають в повітрі. Ми щоденно бачимо скільки досвіду, відповідальності, креативності, ресурсності мають старші люди, тому ми хочемо цей ресурс надалі розвивати і залучати до розвитку нашого міста.

VежА: Як конкретно люди поважного віку можуть допомагати розвивати місто?

• Коли ми запускали проект з комп’ютерної грамотності, то хотіли показати нашій аудиторії, які є можливості спілкування – соціальні мережі, пошта і т.д. Потім побачили, що їх цікавить більше: сайт Вінницької міської ради, те, які там є інструменти, як наприклад працювати із субсидією, калькуляторами. В рамках іншого проекту, покликаного навчити фінансової грамотності, ми показували як працювати з онлайн калькуляторами кредитів, депозитів. Це виявилося і цікаво, і корисно, тож зараз ми пішли далі і вивчаємо зі старшими людьми інструменти електронної демократії, бюджет громадської участі, бюджет міста, конкурси соціально-культурних ініціатив.

Тобто ви спонукаєте людей поважного віку цікавитися міськими програмами. А якщо вони відчують готовність реалізовувати власні проекти, чи розглядаєте доцільність навчання фандрейзингу для реалізації таких ініціатив?

• Ми розуміємо, що їм потрібна підтримка. Замало їх лише навчити, показати інструменти і сказати «а тепер можете йти і втілювати свої ідеї». Хочемо, щоб вони теж долучалися до програм, які організовує місто, прагнемо показати аплікаційні форми, анкети, навчити, як їх заповнювати і подавати документи. Ми плануємо писати проекти, які хоча б мінімально підтримували такі ініціативи, тому що важливо відчути, що будь-що можливо зробити, що це не лише мрія. Наприклад, ми підтримуємо ідею поїхати в інтернат до дітей з проведенням якогось майстер-класу.

VежА: Які у вашій організації є постійно діючі програми і як до них долучитися? 

• Серед постійних програм маємо заняття з комп’ютерної, фінансової та медійної грамотності. Щоб долучитися до наших програм, треба лише подзвонити і дізнатися, коли почнеться нова група. Англійську веде волонтер Корпусу Миру Мейстер Джон, а також ініціативу проявила одна з наших учасниць і це історія активної життєвої позиції, якою ми пишаємося. Вона все життя працювала лікарем, гарно володіє англійською мовою, певний час жила за кордоном. Жінка сказала, що не хоче бути самотньою, не хоче бути вдома. Так склалося, що її діти виросли і мешкають за кордоном, чоловіка вже, на жаль, нема. Вона захотіла бути корисною, запропонувала себе як викладачку і це чудовий приклад ресурсності і волонтерства, що надихає. Коли ми зрозуміли, що не можемо оплачувати їй цю роботу, вона відповіла, що ми їй треба більше, ніж вона нам, тому що їй важливо знати, що її 2 рази на тиждень її чекає група, до занять з якою вона ретельно готується.
• Також надихають активні учасники, які попри суттєві зміни в житті, знаходять сили рухатися далі і демонструють жагу до активного життя. Так, ми пишаємося нашою учасницею, переселенкою з Луганська, яка зараз проживає в Калинівці, є дуже активною, хоче навчатися, вміє організувати навколо себе людей, вражає вмінням бути щасливою і співпрацювати з іншими.

Щодо медіа грамотності, то спільно з фахівцями Академії української преси та Донецьким національним університетом імені Василя Стуса ми розробили методичні посібники спеціально для людей поважного віку, де у простій доступній формі пояснюють, як відрізняти фейкову інформацію, також включили робочий зошит для виконання практичних вправ. Ми побачили, що учасники таких тренінгів дуже активні, у них включається критичне мислення. Віримо, що такі знання можуть допомогти зняти стрес, оскільки люди поважного віку дуже гостро реагують на те, що транслюється в засобах масової інформації. Вони звикли, що якщо це державне телебачення чи державне друковане видання, то ймовірність того, що там написана правда дуже висока. Відповідно, від негативних новин в них підіймається тиск, псується настрій, погіршується самопочуття.

Скільки людей за рік проходить навчання на ваших програмах і тренінгах?

• Ми робимо час від часу виїзні заходи, тому думаю в загальному, це близько 500 людей за рік. Минулого року ми об’єдналися в коаліцію організацій, які працюють з людьми поважного віку в Україні. Зараз це 10 міст і маємо проекти, спрямовані на ці міста. Тренери наших проектів – це молоді люди, і як нам здається, ось цей симбіоз навчального процесу, коли молоді і старші займаються разом, просуває ідею взаєморозуміння та діалогу поколінь, коли молодь наприклад вдома вже не так гостро реагує, коли бабуся не з першого разу розуміє, як користуватися комп’ютером чи Інтернетом, і навпаки.

Ви анонсували проведення у Вінниці Міжнародного Форуму «Навчання людей поважного віку», що відбудеться 30 вересня – 1 жовтня 2017 року. Захід підтримує Вінницька міська рада та організація DVV International in Ukraine. Які практичні і корисні результати форуму ви очікуєте?

• Ідея Форуму в тому, що навчальних центрів для старшихлюдей має бути безліч у місті. Чому в нас понад 35 шкіл для дітей у Вінниці? Це надає батькам територіальний та навчальний вибір, в якому закладі може вчитися дитина, і школу до того ж можна змінити. Так само із освітою старших людей.
• Кожна четверта людина у Вінниці – це пенсіонер або пенсіонерка. Це дуже багато, тому те, що тільки один центр і наша організація надає навчальні послуги, не задовільняє попит. До нас на сьогодні записано близько 200 людей на комп’ютерні курси. В територіальному центрі ситуація подібна. Ми підіймаємо питання, що такі центри можуть бути створені при вузах, у тому ж Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, який оголосив про наміри створення такого центру, або Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. В них є комп’ютерні класи і студенти – майбутні психологи або викладачі, які навчаючи старших людей, можуть практикуватися і здобувати досвід. Таким чином, університети, бібліотеки можуть стати навчальними майданчиками для людей поважного віку.

Якщо такі центри будуть розташовані і у віддалених районах, і в центрі міста, то статус комфортного міста дійсно підтвердиться ще й у такій площині. Інклюзивне місто – це також про людей старшого віку поряд із людьми з інвалідністю та молоддю. Ідея форуму – показати можливості створення таких майданчиків та попиту на них.

Про що мрієте і як вбачаєте розвиток вашої діяльності?

• Наша велика мрія – відкриття великого освітнього центру для дорослих, де зможуть отримувати компетенції люди, які, наприклад, готуються вийти на пенсію, але ще бачать себе активними, а отже після виходу на пенсію не хочуть залишатися весь час вдома. До пенсії можна готуватися як емоційно, так і в плані компетенцій.
• Наприклад, бухгалтерка опанувавши роботу із комп’ютером могла би допомагати своїм досвідом і знаннями у громадських організаціях чи навіть продовжувати працювати у фірмах. Ще мріємо відкрити соціальне кафе, де б змогли також працювати люди старшого віку, а кошти на їхні ініціативи були би пов’язані із роботою такого закладу. Від мрій до дій – один крок, маємо його робити тут і зараз.

Інна Сандюк

Позаштатний журналіст

See Full Bio