Жінки-збирачки та мисливці-чоловіки: у Вінниці показали виставу «Про що мовчать чоловіки або Дикун Forever». ФОТО

Чому чоловіки мовчать, а жінки «збирають» інформацію? Чому жіноча логіка чоловікам здається дивною і взагалі якимось незбагненним механізмом? А очевидні речі для чоловіків стають величезною таємницею для жінок? Ну і взагалі, чому “всі чоловіки – козли”?

Відповіді на ці питання у веселій та філософській формі намагався дати актор Олексій Гнатковський, який був єдиним героєм у моновиставі «Про що мовчать чоловіки або Дикун Forever» цієї суботи на сцені театру Садовського.

«Дикун Forever, або Кілька слів на захист печерної людини» («Defending the Caveman») – рекордсмен серед бродвейських «one man show». П’єсу перекладено 35 мовами, вона з успіхом йде в більш ніж 45 країнах світу. Автор – американський сімейний психолог, актор-комік Роб Беккер. Прем’єра відбулася 26 березня 1995 року на Бродвеї на сцені Helen Hayes Theater. П’єса у виконанні самого Беккера була зіграна більш 700 раз тільки на Бродвеї, а потім більше 1500 разів у 160 містах США. 17 липня 1996 «Дикун» увійшов до Книги театральних рекордів як саме довгограюче соло-шоу, яке тримає свою першість і до сьогодні.

В Україні моновистава у жанрі стендап отримала назву «Про що мовчать чоловіки, або Дикун FOREVER» завдяки латвійському режисеру Давісу Колбергсу. Але «Дикун» Гнатковського вперше звучить українською, адже в Києві, Одесі і Харкові цю роль грають Борис Барський, Дмитро Суржиков та Олексій Смолка російською мовою.

Ще до виходу на сцену Олексій Гнатковський розповів нам, що спочатку відмовив режисеру, але згодом почитав сценарій, «прожив» його і погодився, адже і для нього це своєрідний експеримент (велике інтерв’ю з актором читайте на Vежі вже завтра).

Актор і режисер адаптували американського «Дикуна» до українських реалій, тому зі сцени здається, що Гнатковський розповідає реальну історію свого життя: тут і момент знайомства з майбутньою дружиною, спогади про підготовку до весілля, звичайні будні та аналіз розбіжностей у світогляді чоловіків і жінок.

Це веселий монолог актора про стосунки між чоловіком та жінкою. На прикладі власних сімейних відносин, актор висвітлює абсурдність взаємних претензій, суперечок і конфліктів, які знайомі тим, хто скріпив свої стосунки сім’єю.

– Не той справжній чоловік, який б’ється заради тебе з драконом, а той, який залишається з тобою коли дракон – це ти, – один із меседжів, які звучали цього вечора від Гнатковського та викликав бурхливі оплески.

Вже на початку вистави з екранів глядачі бачать меседжі, які «кричать», що чоловіки – козли. Далі ми знайомимося із головним і єдиним актором та його дружиною Ольгою. Спостерігаючи за кадрами, які знайомі багатьом сімейним парам, вінничани не стримували сміх.

Закадровий голос розповідає історію про дикуна, про його життя та стосунки із жінкою. Актор продовжує:

– Вірите чи ні, але за останні роки вчені знаходили стільки статуй, які виготовили дикуни. Всі ці статуї – це статуї жінок. Ось, наприклад, одна із найвідоміших з них: це фігура жінки, вона вагітна, чоловіки поклонялися їй, її обожнювали, вона була така собі як доісторична Памела Андресон. Дикун поклонявся жінці і окрім того був художником, він був митцем. Дикун по собі залишив дуже багато наскельних малюнків.

І Гнатковський показує ці полотна, намагаючись зрозуміти, яка ж думка вчених була правильною і від чого на картинці у дикуна ерекція.

Як це бути чоловіком?

Актор говорить про те, що не знає, що хотів сказати дикун своїм мистецтвом, але впевнений, що щось важливе.

«Дикуном бути важко, бо таку «мавпу» можна звинуватити у всіх гріхах. Так само і чоловіком бути важко» – один із перших меседжів актора.

– Взагалі, що таке бути чоловіком? Я не можу вам сказати про всіх, але я можу вам сказати про себе. Я народився в середині 80-х років і, як на мене, це був найкращий час, щоб бути пацаном. Я жив в епоху таких тотальних супер-ігор, як козаки-розбійники, володар гори. В дворі ми грали свої ігри, а дівчата свої. І їхні ігри мені були зовсім незрозумілі, – із здивуванням говорить Олексій та пояснює, чому для нього були дивними дівчачі ігри «у дім», «резинки» чи «скакалку».

Для чоловіка залишається незрозумілим, як можна грати ігри де немає переможців. Все це в іронічній формі, називаючи резинку  гумкою від трусів та згадуючи сусідку Віку, яку можна було побачити і вдень і вночі зі скакалкою.

– Дівчата для мене були якась невідома планета. Чим більше я ріс, тим більше у мене виникало запитань як це бути чоловіком. І знаєте, ці знання як бути чоловіком, вони передаються з покоління в покоління.

В часи дикуна старий мисливець вчив малого як загострювати наконечник, потім час змінився і тато брав сина і йшов косити з ним ячмінь в полі. Далі час змінився – тато брав сина і вони йшли на рибалку разом. Знаєте, я ріс в середині 90-х років і це напевно перше із тих поколінь, де прірву між батьком і сином вже неможливо ніяк заповнити. Це були важкі часи, коли я вставав вранці, тата вже не було, він йшов на роботу. Коли він приходив з роботи – я вже спав. Він дуже багато працював, щоб забезпечити якось сім’ю. А мені, знаєте, частіше хотілося, щоб він мене просто брав за руку і вів на рибалку. Що таке бути чоловіком мені доводилося вчитися самому і я вчився, – під ліричну музику розповів Олексій.

Жінкою, яка змінила життя головного актора, стала дружина Оля. Гнатковський розповів глядачам історії про життя до весілля і період підготовки до нього, про вибір запрошень та зміни у жінці.

• Моє життя поділилося на дві частини: жінки – оооо і чоловіки – козли, – кричить актор.

Олексій продовжує розмову безпосередньо звертаючись до чоловіків в залі, які з перших хвилин ніяк не відреагували на те, що на них «полилася» інформація про те, що всі чоловіки – козли. На його думку, якщо би на екранах з’явилися нецензурні слова щодо жінок, то вони «мовчки вийшли б із зали, забаракадували театр і просто підпалили б усіх чоловіків у ньому».

– Жодного протесту, чоловіки. І так всюди. Телебачення, Інстаграм, Фейсбук, книжки… Жінки богині, а чоловіки падлюки. У глянці пишуть: «Член – це статева ознака чи родовий дефект?» Коли я сперечаюся зі своєю дружиною, то за нею ціла армія, а за мене хто? Нікого… Чоловіки мовчать. Їм вигідно мовчати, – емоційно ділиться переживаннями «Дикун».

Далі Гнатковський веде іронічні монологи про чоловічі стандарти які змінювалися роками – від мовчазного ковбоя, до головних героїв «Титаніка», «Сутінок» і «50 відтінків сірого»

На сцені «Дикун» Гнатковського зворушливий та беззахисний, дещо незграбний, водночас делікатний і брутальний, і з хорошим присмаком самоіронії. Він щиро виправдовується за страх запитати дорогу, коли заблукав, за пристрасть до риболовлі, за розкидані речі, невміння фокусуватися на багатьох речах водночас, любові до телевізора, за ненависть до шопінгу і навіть за секс.

Олексій ділиться одкровеннями про елементарні непорозуміння: від історій про важкий робочий день після якого потрібно йти на вечірку до подруг дружини, де він один чоловік і, за словами подруг, – козел, про чоловічі ритуали з крихтами хліба на столі та незакритим кетчупом у холодильнику. Він розповідає про одкровення, яке йому показав дикун, де чоловіки і жінки стоять по різні сторони прірви, ніби два різні племені, дві різні культури, дві різні галактики.

Про що ж мовчать чоловіки

Позаяк назва вистави «Про що мовчать чоловіки» Гнатковський намагається з допомогою простих життєвих ситуацій пояснити, чому чоловіки стільки мовчать і чому дім – печера, а якщо чоловік дивиться телевізор, то слова жінки поруч сприймаються як шум.

В тому, що чоловіки і жінки різні герой вбачає давній розподіл: чоловік – мисливець, а жінка – збирачка. Чоловік бачить ціль і прямує до неї, його спосіб комунікації – переговори. Жінка ж збирає всю інформацію, а її комунікація – це співпраця. Саме тому їм часто важко порозумітися: жінка очікує від чоловіка співпраці, а чоловік від неї переговорів. На побутовому рівні Гнатковський наводить приклад прибирання, коли жінка очікує, що чоловік допомагатиме, а той не розуміє чому на нього ображаються, адже переговорів не було.

В такій же іронічні формі Гнатковський розповідає і показує як спілкуються між собою жінки і чоловіки. Як висновок: після зустрічі у неї купа різних подробиць, які вона «висипає» з кошика на нього, а в нього нічого, «в нього навіть кошика немає».

– Коли я спілкуюся зі своєю дружиною, то мені здається, що я тормоз. Ніби я стою на пероні, а поїзд валить попри мене. А я не встигаю за вагонами. Як ось та собака, що біжить за потягом і не встигає, – іронічно говорить актор.

Гнатковський додає, що чоловіки не вміють фокусуватися на багатьох речах і тому Юлій Цезар був жінкою. Автор вчергове наводить приклад мисливців і збирачок:

– Мисливці мають одну ціль, а збирачі – вони мають кошик, вони виходять на полювання в простір і вони збирають. Вони порівнюють розмір, кольори. Вони приміряють до себе і накопичують, в кошик збирають. Там зібрала, там зібрала, все в кошик. З покон-віків вони займалися шопінгом! Шопінгом!

• Ми навіть шопінгом займаємося по-різному. Коли чоловікові потрібна якась нова річ він стає мисливцем і каже: «ааа, моя хотіти сорочка, моя іти, оо, сорочка, нормальна сорочка, моя вполювати сорочка, моя йти в печеру, дивитися телевізор». Чоловік бере впольовану річ в свою печеру і заношує її доти доки в неї не протреться манжет, потім він піде і купить таку ж саму сорочку. Збирач… збирач не заношує. Збирач накопичує. Фир-фир, скоро зима, фир-фир, треба робити запаси. Я їй кажу: «Оля, червень». А вона мені «знижки». В збирача немає заношених речей, в неї всі речі нові, але їй треба ще.

Про чоловічу і жіночу дружбу

Гнатковський розширює думку про те, що жінки люблять вухами, акцентуючи увагу на тому, що вони навіть дружать вухами, наводячи приклад як жінки роблять одна одній компліменти стосовно зовнішнього вигляду, одягу, грудей. І що чоловікові такі речі говорити зась.

Також для жінки норма зателефонувати подрузі вночі і розповідати в чому вона піде завтра на весілля. Жінки можуть зустрітися просто поговорити.

– Якщо б мені зателефонував друг і сказав, що нам треба поговорити, то це я йому гроші винен. Чоловіча дружба – це тупо нічого не робити разом. І вони навіть придумали назву для цього. Це називається рибалка.

Далі актор розповідає веселі історії про риболовлю і уявляє, якби чоловіки збиралися на риболовлю як жінки:

– От ви уявляєте, що я телефоную своєму другові Олегу і запитую в нього в чому він піде на рибалку. І я такий «ой, ти чоботи резинові зелені не вдягай. Ми що підемо в однакових зелених, резинових чоботах? Олег, нас риби засміють, ти що».

– Мені здається, коли Оля дивиться на моїх друзів, то думає: «Боже, одноклітинні, інфузорії, тупі тварі». Ну як їй поясниш який глибокий сенс, що ти можеш посидіти з другом і помовчати.

І Олексій ще не раз говорить про важливість мовчання для чоловіків і дає жінкам пораду просто колись прийти і сісти біля чоловіка та помовчати разом. Він ж в свою чергу, піде на жертви і вислухає її, а що важливо – навіть реагуватиме і відповідатиме. Для того, аби зрозуміти один одного, «дикун» радить спробувати відчути себе на місці партнера чи партнерки. І це стосується як звичайних побутових речей, так і сексу.

– У чоловіка в сексі – спис, у жінки – корзина, кошик. Чоловік-мисливець має спис і за одне полювання може вполювати один чи два оргазми. А жінка з корзиною може цілу корзину назбирати. Різні фізіології. Нам треба просто забути про свої професії і переключитися на професії іншого. Забути, що ми збирачі і всю увагу зосередити на одну точку. І нам треба забути, що ми мисливці – треба вийти в простір і почати шукати подробиці.

Олексій багато спілкувався із залом, запитував де місце чоловіка. Когось обіймав, бо у нього є гараж і «треба побільше наших до себе забрати», на когось дивився із здивування, бо у нього є ціла баня. Але за словами актора, місце чоловіка переважно в туалеті, на балконі і, якщо він є, то у гаражі.

– Але знаєте, що, за прибудинковою книгою, ці всі приміщення не призначені для житла. Вона нас витісняє, це все її територія, – приречено говорить Гнатковський.

Ліричний «дикун»

Наприкінці вистави «дикун» стає ліричним і філософським, він згадує ситуацію, коли його сестра завагітніла і вони з Олею прийшли до неї додому підтримати. Дружина із сестрою взялися за руки і почали розмовляти на кухні, а Олексій пішов на балкон до чоловіка сестри – Назара і застав його з пилкою і дошкою – він майстрував майбутній дитині меч із палаючими очима. Саме в ньому Гнатковський побачив того сучасного дикуна, який з допомогою всіх можливих засобів кричить своїй майбутній дитині «Я люблю тебе».

– Я знаю Оля дуже гарна жінка, я не завжди знаю як зробити її щасливою, я часто кажу щось не те, або роблю щось не те. Я визнаю. Я часто дивлюся як вона спить, я знаю одне – я хочу все життя працювати, берегти територію на якій вона буде творити свою магію, – саме такими завершив виставу Гнатковський.

Гнатковському вдалося витримати баланс між жартами про чоловіків і жінок, які насправді ховають у собі більше, ніж просто іронію, а також перетворити це не у моновиставу, а розмову, де його розумів весь зал і нагороджував оплесками після кожної знайомої ситуації.

Фото Ольги Мірошниченко