Дискусії щодо того, чи справді у селі Шершні на Вінниччині зберігся автентичний будинок, в якому мешкав автор “Щедрика” Микола Леонтович, точаться вже не перший рік.
Попри те, що на справжність цього помешкання саме як “обителі” родини Леонтовичів вказує лише меморіальна табличка з радянських часів, це не заважає деяким активістам безапеляційно вказувати на цю хату, саме як на будинок Леонтовичів. Так само не заважають й історичні документи, які вказують на те, що саме цей будинок – точно не має стосунок до родини Леонтовичів.
Попри все, кампанія зі збору коштів на порятунку будинку в Шершнях щороку стає все більш масштабною, залучає все більше зірок, проте сам будинок досі лишається в зруйнованому стані.
Чергову спробу розвіяти міфи навколо згаданої хати здійснив вінницький генеалог та дослідник Сергій Фазульянов. Він написав допис на своїй фейсбук-сторінці, в якому документально доводить: згаданий будинок в Шершнях не може бути садибою Леонтовичів хоча б тому, що даний будинок – кам’яний. А документи свідчать, що родина композитора мешкала у дерев’яному будинку, який, на жаль, згорів.
Допис викликав жваву реакцію, і зрештою сьогодні потрапив на шпальти “Історичної правди”. Відтак можливо це перша гучна спроба привернути увагу до цієї ситуації. Публікуємо допис Сергія Фазульянова майже повністю:
“Для початку тим, хто з якоїсь причини не в курсі, хто такий Микола Дмитрович Леонтович, раджу почитати… ну, наприклад, Українську Вікіпедію (зайвих переглядів нашій вікі багато не буває).
Микола Дмитрович Леонтович
Отже, коли Микола був малий, в нього був батько. Ну, а як без батька? Кожна дитина, принаймні біологічно, має батька і матір. Без цього ніяк.
Але в Миколи був найсправжнісінький тато в усіх сенсах, і не просто тато, а тато-священик Подільської єпархії Леонтович (що не дивно) Дмитро Феофанович. І через те, що тато був священник (там загалом була вся родина священницька, наприклад, дядько Миколи був парафіяльним священником в селі Лип’ятин), родина Миколи часто переселялася за місцем служби Дмитра Феофановича.
Так от, коли Миколі йшов другий рік, батько 20 червня 1879 р., за своїм проханням, Преосвященним Маркелом переведений на служіння у селі Шершні Тиврівської волості.
Тобто ми не маємо жодного сумніву, що малий Микола жив з родиною в Шершнях і не просто жив, а зростав та, можливо, робив свої перші кроки в музиці.
Бо в Шершнях Леонтовичі прожили досить довго — з парафії у селі Шершні Дмитро Леонтович адміністративно переведений у село Новоселиця Літинського повіту (тепер Літинського району) 14 березня 1891 року.
Майже 12 років було Дмитро Феофанович парафіяльним священником в Шершнях (на жаль, церковних документів по цьому селу не дуже багато вціліло). А якщо був в селі священник значить він мав десь жити, тобто мав би бути священницький дім. Ну, або хоча б якась квартира.
Джерело, яке може містити інформацію про церковні приміщення це або церковнопарафіяльний літопис, або клірові відомості церкви. І якщо перші це досить рідкісні документи, то клірові складалися щорічно.
Зберігаються клірові в Державному архіві Хмельницької області в фонді 315 – Подільська духовна консисторія
Що ж кажуть клірові відомості? Відомості кажуть, що новий, дерев’яний, на кам’яному фундаменті, критий шалівкою (тесом) будинок священика, побудований у 1880 році, коли вже на парафії був священником Дмитро Феофанович. Будинок мав п’ять кімнат і кухню. При ньому був один сарай і погріб, решта господарських служб старі.
Подільська земля має багато видатних людей. Одним з таких людей, є священник, історик, знаний дослідник, автор та укладач багатьох історико-краєзнавчих праць та довідників Юхим Сіцінський.
До чого тут він? Річ у тому, що у відомій та шанованій сучасними дослідниками праці “Приходы и церкви Подольской епархии”, яку редагував Сіцінський бачимо наступну інформацію про хату священника в Шершнях: “Священнические помещения сгорели в 1898 году”.
Що ж виходить?
Все дуже просто — чергова кампанія, як і попередні, побудована на фейковій “хаті Леонтовича”, бо справжній будинок священника в Шершнях був дерев’яним і проіснував тільки 18 років — з 1880 по 1898.
Та ж будівля, яка видається за будинок Леонтовича, складена з цегли та каменю (добудови різних років), а не є дерев’яною. І єдине, що її маркує як будинок Леонтовича це радянська табличка, яку колись навісили на колгоспну контору.
Чи треба через це Шершням відмовитись від фестивалю, створення музею чи будь-якого іншого увічнення пам’яті видатного земляка (і не кажіть, що він не земляк, бо там не народився)? Звичайно, ні! Навпаки треба активно працювати над створенням Музею, творити фестивалі, зводити пам’ятники.
Але в цьому процесі не має бути ключовим фейк, а простіше кажучи брехня, яка постала руками радянських чиновників та культивується сучасниками, яким не вистачило тями звернутися до архівів, щоб взнати правду.
Детально про священицький рід Леонтовичів з Поділля можна прочитати в статті Катерини Висоцької та Марина Кошельник на сайті Вінницького краєзнавчого музею. Там же наведено скани з клірових відомостей шершнянської церкви, а я додаю до посту скріни сторінок праці “Приходы и церкви Подольской епархии”, що присвячені Шершням”.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.