Після вибухів на військових складах поблизу Калинівки минув рівно місяць. Саме в ніч з 26 на 27 вересня Вінницьку область та всю країну сколихнула надзвичайна ситуація, над розкриттям причин якої досі розбираються слідчі та експерти.

«Надзвичайники», поліціянти, пожежники, волонтери, активісти, велосипедисти та звичайні громадяни у першіхвилини самоорганізувалися – відтак вдалося евакуювати понад 30 тисяч населення буквально за кілька годин. І головне – обійшлося без жертв. Мешканці територій, які постраждали внаслідок події, потроху оговтуються, будинки відновлюються і у села та містечка повертається звичний спокій.

З 30-денної дистанції VежА поспілкувалася із тим, хто безпосередньо брав участь в евакуації людей, встановленні блокпостів, забезпеченням всім необхідним постраждалих – у перші години з початку вибухів. Ми намагалися з’ясувати в очевидців: як все це виглядало насправді, чи достатньо ефективно спрацювала влада, наскільки якісно зараз ліквідовують наслідки, та що потрібно зробити, аби не допустити подібного в майбутньому. А ще – що особисто їм найбільше запам’яталося під час вибухів.

Військовий водій Олексіюк: “Підбирали людей, які пішки тікали із сіл”

Військова частина 3028 (в минулому «Ягуар») Національної гвардії України дислокується неподалік від місця події. Володимир Олексіюк – старший сержант, старший інструктор (з водіння) відділення регулювання руху комендантського взводу роти бойового забезпечення військової частини 3028 Національної гвардії України. Евакуйовував постраждалих автобусом.

• Як тільки надійшов сигнал тривоги, я вивіз дружину та дітей за межі Калинівки й одразу повернувся до військової частини. Заправив бак та екіпірувався. Взяв автобус на 37 сидячих місць, який потім звичайно був заповнений значно більшою кількістю людей, поїхав до районної ради, у бомбосховищі якої вже збиралися люди. Почали усіх заводити до автобусів та відвозити на безпечну відстань. Я відвозив у Черепашинці, до місцевих клубу та шкіл, інші хлопці – ще до Радівки. Там людей зустрічали та вже на місці надавали ту чи іншу допомогу. Багато хто йшов просто пішки – підбирали й підвозили. Ще ходили шукали вузенькими вуличками постраждалих – загалом роботи було багато. Декого і у свою військову частину везли, що поробиш.

Було страшно? Спостерігалась паніка серед людей?

• Для нас, військових – не дуже, на відміну від цивільного населення. Люди були перелякані в тому сенсі, що не знали, куди бігти, що із собою брати, надовго це все чи ні. Часу спілкуватись не було, бо вивозили людей з усіх усюд – і від бомбосховищ, і від ради, і просто з вулиці. Та якоїсь страшної паніки я не помітив. Взагалі різні ситуації були, от наприклад подружжя, яке розсадили по різним автобусам. Та більше панікували власники автомобільного транспорту, бо вони намагалися якнайшвидше виїхати звідти.

Як Ви оцінюєте дії влади? Наскільки добре все було спрацьовано?

• Допоки триває розслідування, чиїсь дії оцінювати не буду. Я можу говорити тільки за нашу військову частину: в нас такі ситуації були відпрацьовані. Командир Миропольський з самого початку був у центрі подій та керував, а всі інші займались своєю справою, виконували команди. Нашим завданням було рятувати цивільне населення, і ми це робили.

Що на Вашу думку варто робити, щоб уникнути таких ситуацій як вибухи на військових складах, у майбутньому?

• Важко сказати, та щонайменше – треба підвищити відповідальність посадових осіб. От що це було: диверсія, «халатність» чи що? Невідомо. Тому треба зясувати, що саме і вже на основі цього робити висновки.

---

Волонтер Пашкевич: “Якби не ті двоє на пожежних танках, Калинівку стерло би з лиця Землі”

Ярослав Пашкевич, був парамедиком в АТО, є координатором від волонтерської ради при Вінницькій обласній раді по Павлівці. Головною задачею Пашкевича було координування між собою волонтерських груп та представників державних структур. Інколи їздив Павлівкою на авто, а іноді – на мотоблоці, скутері, велосипеді та навіть на коні.

З чого усе почалося для Вас?

• Щойно дізнався про ситуацію, одразу вирішив, що мені треба туди їхати. Зкоординувався із комбатом патрульної поліції у перший же час – ми разом дві доби були на блокпостах. З «азовцями», таксистами, «АвтоЄвро Силою» та іншими волонтерськими організаціями співпрацювали. В нас на блокпості стояло два буси на випадок поранених, а в мене був медичний рюкзак. На дорозі організували одну смугу для спецтехніки – тих же пожежних танків, «надзвичайників», іншу – для виїзду населення. Потім координувалися кому найперше треба допомога, по організаційним питанням, матеріалам, тому ж шиферу, та й часто було, що там – не вистачає цвяхів, там ще котроїсь дрібниці.
• Спочатку був хаос: іноді в один і той самий дім їхало одночасно кілька волонтерів, іншу бабцю з п’ятьма дітьми спочатку евакуювали, а потім після цього 15 машин шукали її ще дві години поспіль. Коли комунікація була налагоджена, все стало спокійно і кожен просто робив свою роботу.

Чи була паніка серед населення чи люди самоорганізовувались?

• Більше паніки було у Фейсбуці. Перша – щодо людей, які біжать по трасі ледь не в одній білизні. Насправді люди, не масово та нормально вдягнені, перший час дійсно виходили на дорогу, в очікуванні транспорту – без паніки. Друга паніка – жінка написала у Фейсбук, нібито їхала з Павлівки та бачила купу трупів. Насправді їх не було, тільки в Павлівці одна людина померла і то – природною смертю. Наступна паніка розгорнулась навколо «павлівських» котиків і собачок. Казали, нібито їх там купа вбитих і поранених. Одразу почали збирати гроші. Та в Павлівці такого не було. У Медвідці – так: одного пса посікло розбитим склом – він помер, на іншого – впала частина будівлі, собак з 10-15 просто в паніці вибігали на дорогу та їх збивали подекуди й самі волонтери. Втім, гроші на них були зібрані, але я не бачив, щоб в Павлівку завозили корм.

Ходили чутки про псевдо-волонтерів. Що Вам відомо з цього приводу?

• Були жінки, які «збирали на будинок»: носили з собою фото страшенно обваленого дому. А потім виявилось, що вони збирали на «матір, яка голодає». Ми перевірили – з жінкою все було гаразд. Врешті ще виявилося, що на фото був інший будинок, який в народі кличуть «примарою» – там давно ніхто не живе. А ось інша, справжня волонтерка, замість вікон накупила родині штори. Це я вже про нераціональне використання коштів.

Як Ви можете оцінити діяльність влади під час цієї ситуації?

• Постійно на зв’язку був сільський голова Павлівки, допомагав від обласної ради Олександр Крученюк. Щонайменше, жодних моментів типу «ні, ми вам у тому чи тому не допоможемо» – не було. От була проблема зі склом – його не вистачало, то вінницькі одразу почали вирішувати його.

Які ситуації найбільше запам’яталися?

• Завезли скла 100 квадратів, ми з одним склорізом приїжджаємо – скла немає. В сільраді – одна маленька, худенька дівчинка. Вона плаче й каже, що місцевий бізнесмен забрав нібито, щоб його роздати сусідам. По дорозі він «побив половину», що йому було потрібно – взяв. Одному інваліду знаю, щось з того підкинув – змусив того ще й розписатися і за отримане, і за «побите». Якщо що – на 40 будинків давалося 160 квадратних метрів скла. 40 будинків. А він собі взяв 100 квадратів. Поки ще не притягнули його до відповідальності, тільки зафіксовано факти, але «розстрілювати» будемо пізніше. Так само як і тих, хто спеціально собі вибивав скло в дерев’яних вікнах, щоб їх поміняли на пластикові, або ж шифер спеціально пробивав. Ще були випадки, кажуть місцеві – якщо наприклад в будинку просто тріснуло скло – то його міняли, а якщо з рамою – то тоді даватимуть пластикові. То дехто й ломом працював.
• Було таке, що мені казали «от ви шифер не даєте!», а хотіли 180 листів, причому на будинок, на дах якого просто стільки не влізе – хіба в кілька рядів ставити. Лякали мене посадовцями з облради. Причому навіть не знали імен: думали, що одним прізвищем можна налякати. Є один проблемний будинок: там раніше був шифер, а вони тепер хочуть компенсацію за черепицю. Я в шоці.

• Студенти з «Будуємо Україну разом!» пробули там два тижні, на дахах. Була домовленість, що вони їздитимуть в Калинівку, куди їх поселять в гуртожиток, вони їстимуть у їдальні. Перші дні місцеві навіть їх не годували, ніби це чиясь просто робоча сила.
• Ситуація: надійшла інформація, що голова сільради торгує шифером. Ми звісно із думками «все, їдемо давати тлумаків» – рушили. А виявилось, що була машина з безкоштовним шифером, хоча й там ледь бійок не було, бо люди думали, що держава їх «кине». А інша машина – з платним, тобто треба чеки потім здати і гроші отримати. Та люди «пустили пушку», що голова собі то все торгує. Ми розібралися – все нормально, люди вже зараз частково отримали свої кошти. Взагалі «зрадових» чуток було вдосталь.
• Хлопці з Хмільника приїхали допомогти АТОвцям. Один господар, нібито родич АТОвця, сказав, що йому «прилетів снаряд, дах обвалився», все таке. Приходжу, а там новенький дім, стіни й стеля – бетоновані. В нього ремонт просто був, от він й замовив собі «запчастин», яких не вистачало. Кажу «Тікай, мужик, поки хлопці не прийшли». Втік.

А з хорошого що запам’яталося?

• Місцевий дільничий Павлівки, Андрій, взагалі заслуговує на нагороду та премію: з ранку й до ночі він був поруч, дуже поміг мені транспортом, при цьому й ніс свою службу. Ще один військовий, в якого двійня от народилась, пропонував мене весь свій вихідний возити по потребам. Там багато гарних людей, працелюбних.

Яка ситуація Павлівці зараз?

• Люди збирають чеки, шифером майже всіх забезпечено. Дехто навіть не хотів міняти шифер – закривали старими листами, були випадки, коли наприклад забирали надлишки. Невдовзі вивозитимуть будівельне сміття. Досі не вистачає робочих рук.
• Там 70 АТОвців – вони в мене всі «на контролі». Зараз 12 комісій створено, професійних, як оцінюють пошкодження і пишуть, скільки на що потрібно. Бо хто не будівельник, той не визначить: чи то просто палиця якась стирчить, чи то балка у будинку тріснула.
• Є алгоритми відшкодування матеріалів, роботи будівельників. Є багато нюансів, в тому числі – перевірка. Одна бабця принесла палицю з помітками: «отаке у мене скло», інші просто невірно заміри робили. Не треба панікувати – збирайте чеки, просто зачекайте.

Ваша особиста думка – чому все ж горіли склади і що треба зробити, щоб такого більше не було?

• То питання до військових. Версій – купа. Я не експерт, але це було не від того, що хтось поблизу курив. Взагалі, якби в перший же час не ті двоє хлопців, які на пожежних танках розкидували боєприпаси, щоб до інших складів не дійшло, то Калинівку стерло б з лиця Землі.

---

Комбат Кисличенко: “Коли їдеш і твій “пріус” на ходу качає ударною хвилею – відразу згадуєш АТО”

Дмитро Кисличенко, командир батальйону патрульної поліції Вінниці. Одним із перших вирушив на місце події. Патрульна поліція чергувала у прилеглих селах та патрулювала трасу.

З чого усе почалося і що в першу чергу робила патрульна поліція?

• Саме був на добовому чергуванні, тихо, спокійно. Близько 22 години був виклик по лінії «102», що лунають постріли в районі Сальника біля складів арсеналу. Ми думали, це – звичайне хуліганство. Разом із заступником начальника управління якраз їхав по Келецькій. На місце події вже поїхав, коли отримали п’яте таке повідомлення. Побачили зарево і зрозуміли, що тут серйозні речі. Обабіч дороги поблизу арсеналу – стояли авто, в деякі з них влучили снаряди.
• За вказівкою ми перекрили трасу на відрізку зі сторони Бердичева, Києва. Зробили одразу два блокпости зі сторони «Клеверного мосту» та Корделівки, та нікого не пускали, щоб автомобілі не попадали під снаряди.
• Далі звернули в Калинівку – там люди не знали, куди йти, бо ж літали ракети й ніхто не знав, куди вони можуть влучити. Паніка була. Через перекриту трасу утворився затор, бо люди їхали в об’їзд через Хмільник, тож там все зупинилось просто – направили екіпажі. На Літинському напрямку в одній з машин вибухнула газова установка – знову був затор, направили екіпаж та пожежників. Далі ситуація була контрольована: створили оперативний штаб, приїхав Прем’єр-Міністр, все стабілізувалося. В обидві сторони ми супроводжували автобуси із евакуйованими людьми.

Скільки вінницьких патрульних загалом було задіяно?

• Було піднято 90% особового складу. Редван Усеїнов (керівник вінницької поліції – ред.) особисто вивозив звідти людей. Патрульні взяли резервних 12 «пріусів» та всю ніч евакуйовували громадян з сіл поблизу Калинівки – Мізяківських Хуторів, Павлівки, Стрижавки, Сосонки і Сальнику. 3-4 екіпажі на кожний населений пункт. Вінницьких патрульних в першу ніч було 2,5 роти – близько ста осіб. Людей міняли, бо ж нам теж треба відпочивати. Це тривало три доби, потім все стабілізувалось.

Чи можна було заїхати у прилеглі села – забрати родичів наприклад?

• Автомобілі ми не пускали, тільки волонтерів, які евакуйовували людей. Приватні авто випускали в перші години. Були конфліктні ситуації. Людина на «Мерседесі» каже, що їй треба в Київ, дайте прохати і все. Не пустили, говоримо, щоб їхав через Хмільник. Він впирається. Кажу: «В армії служили?» – «Так»- «Що таке “наказ”, знаєте?» – «Так». Полаявся на нас та й поїхав.

Чи були зафіксовані випадки мародерства?

• Всього кілька, незначних – вкрали телевізори. Масового мародерства не було. Ми розподілили екіпажі для того, щоб це контролювати та патрулювати вночі та вдень. Траса була перекрита, три доби нікого не пускали, в першу чергу бо невідомо, куди полетить та ракета. Розумієте, коли ми самі їдемо і наш «пріус» хвилею ударною качає, відчуття – не з приємних. Одразу пригадується АТО.
• Було дуже багато викликів з Вінниці – в людей була жахлива паніка. Але ми були готові, бо ж були в Україні подібні випадки, гіркий досвід. Добре, що нема загиблих, а машини та будинки можна відремонтувати. Людям дають шифер – все потроху стабілізується.

Як на Вашу думку спрацювала влада та інші структури, задіяні в ліквідації наслідків та у відновленні?

• Потрібно віддати належне мешканцям Вінниці, активістам, волонтерам та громадським організаціям «Євросилі», «Дорожньому контролю», місцевій коаліції «Ніка» – всім повністю. Бо навезли стільки продуктів жителям, теплих речей, ковдр, води. Горе нас всіх об’єднало і ми приклали максимум зусиль, щоб усе стабілізувалося.

Ваша особиста думка – чому взагалі мали місце вибухи на складах і що можна було б зробити краще під час ліквідації наслідків?

• Висновки мають робити безпосередньо експерти, які є фахівцями в цій галузі. Всередині тих складів я не був, тому не знаю причини пожежі. Думати над тим, як не повторити таку ситуацію, прогнозувати – справа військових, вони несуть за це відповідальність, отримують за це зарплатню. Єдине що хотілося б покращити – екстрене забезпечення людям: ліхтариків, касок, сухих пайків.

---

Ветеран АТО Грачов: “Звозили всіх до мене додому – набралося десь сто чоловік” 

Андрій Грачов, АТОвець, очільник відділу допомоги учасникам АТО при Вінницькій обласній державній адміністрації. Разом із друзями евакуйовував людей спочатку до себе додому.

• Я в Стрижавці живу. Прямо з балкону ті склади було видно. У дружини саме був День народження, ми повернулись з святкування, сіли з батьком покурити і почули щось, наче салют пускають. Коли над домом наче щось розірвалось – зрозуміли, що ні. Через три хвилини хлопці, мої друзі, з котрими я воював, з Калинівки почали дзвонити. От я їм і сказав, щоб їхали сюди із родинами. Позаяк, зрозуміло, потрібна була допомога тамтешнім жителям, виїхали туди і ми.
• Коли ми з хлопцями приїхали, почали системно працювати. Наприклад, роздали кому потрібно рації, також в нас було близько 15 машин. Ми поїхали спочатку в Калинівку – але там людям вже допомагала патрульна поліція і евакуація йшла повним ходом, тож ми вирушили двома групами в Павлівку та Дорожнє із домовленістю, що частину людей вивозимо на «Клевер» (їх там вже підбирали), іншу – до мене додому. Під ранок – поїхали в Сальник.

• Там, в мене вдома, було десь сто чоловік, при цьому світла не було – увімкнули підстанцію. «Надзвичайники» прямо від мене вже людей забирали у інші пункти до Вінниці. В мене досі лежать деякі чужі речі. До речі, не можу знайти жінку із дитиною-інвалідом, яка лишила в мене своє покривало.
• В нас була людина, яка слідкувала за всім у інтернеті: що, де й кому треба допомогти – нам відразу надсилалися повідомлення або по рації координували.

Були чутки, що серед мешканців є загиблі. Вам про це щось відомо?

• Чутки були, але ми перевірили і нікого не знайшли. Ближче до 4 ранку вже було зрозуміло, що загиблих чи серйозно поранених там не було. А все тому, що це знають військові (бере ручку та розбирає її – авт.). Ось ручка, а в ній – паста, ковпачок. Поодинці вони нічого не варті. Так само снаряди – все лежить окремо, то були «болванки», небезпечні тим, що можуть на голову впасти, та аж ніяк не вибухнути. Тому не було занадто сильних руйнувань, а от якби вони були б зібрані – то Калинівки вже не стало б.

Як Ви оцінюєте діяльність «надзвичайників» та інших задіяних під час ситуації структур?

• Самоорганізація була на високому рівні, бо там були військові, які знали, що робити. «Надзвичайники» й усі структури спрацювали на 5+. Волонтери, люди – молодці, поліція всі дороги правильно перекрили, всі одне одному допомагали, розділили обов’язки. Причому вражає кількість і оперативність рятувальних підрозділів, які просто за фантастично короткий час прибули. Я ж кажу: ми фактично залетіли в Калинівку, та зрозуміли, що ми там не потрібні.

Ви відслідковуєте ситуацію на територіях поблизу Калинівки?

• Так, особливо те, що «держава погана», але натомість людина, котрій потрібно два листка шиферу – бере 40.

Були чутки, що у населених пунктах були присутні псевдо-волонтери. Вам щось відомо про це?

• Особисто я їх не бачив, читав у Фейсбуці. А от мародери були – цигани в Сальнику. Але їм вдалося втекти.

Що на Вашу думку стало причиною пожежі на складах?

• Вам власну думку чи реальну? Диверсія. От думайте – це власна чи реальна. Там ті склади охоронялися добре, я коли в тому районі збираю в лісі гриби, боюсь зайвий крок у ту сторону зробити, щоб кулю не отримати. Тому точно скажу одне: просто закинути туди щось – неможливо.

---

Волонтер Яремчук: “У Вінниці панікували більше, ніж в Калинівці”

Олександр Яремчук, «Національний корпус» у Вінниці. «Національні дружини» з кількох міст країни евакуйовували людей у першу добу після вибухів, а потім розвозили мешканцям гуманітарну допомогу, заклеювали вікна.

• У Калинівському будинку культури зробили волонтерський штаб, кухню, звідти відправляли людей на Вінницю. Їздили по всім селам прилеглим забирали тих, хто лишився у підвалах – кого не забрали інші.

Наскільки все було організовано та чи спостерігалась паніка?

• У Вінниці панікували більше, ніж в Калинівці. А все тому, що як такого інформування не було. Дехто взагалі не знав, що йде евакуація. Дехто просто почув вибухи і сховався.

Що запам’яталося найбільше?

• У Медвідці край села ми шукали у підвалі людей, бо була інформація, що там когось забули, а хата була розтрощена. Приїхали трьома машинами, нікого немає. Вже думаємо йти звідти – й тут лунає вибух настільки потужний, що нас всіх просто вклало на землю. Я встиг піднятись сфотографувати цей «грибок» і ми швидко забратись звідти.
• Ще три доби вночі патрулювали села від мародерів, але нікого не «зловили за руку». Хоча на блокпосту поліція нас попереджала, що наче є озброєні мародери в Калинівці. А що стосується чуток про якихось псевдо-волонтерів, то я не знаю – не було часу дивитись. Якщо такі були – Бог розсудить.

Як Ви можете оцінити роботу рятувальників, поліції?

• Поліція пішла нам назустріч – на блокпостах наших хлопців пропускала, ми співпрацювали, бо порозумілися. А ще вони самі бачили, що звідти іноді йшли порожні автобуси – люди, повторюсь, не знали про евакуацію чи де збиратися. Тому ми їх шукали і все пояснювали.

Чи можна було б у рамках ліквідації наслідків зробити щось краще, аніж є?

• Я не фахівець, але людям потрібно було більше інформації – та це приходить з досвідом. Влада максимально з волонтерами співпрацювала, зараз потроху вирішуються питання з компенсаціями. Втім, досі не знайдено винних у вибухах в Балаклії, та ще по Україні. Сумно, що влада не робить висновки і не посилює заходи безпеки.

---

Поліцейські Шаманський та Самаруха: “Ледь вмовили виїхати родину з одномісячною дитиною”

Владислав Шаманський, старший лейтенант, інспектор роти №3 батальйону управління патрульної поліції Вінниці. Василь Самаруха – капітан, командир роти №3 батальйону управління патрульної поліції Вінниці.

 

• Нас підняли по тривозі та відправили для патрулювання вулиць у близьких до Калинівки селах. Нас розподілили по різним напрямкам, зокрема наша рота вирушила по Літинському для забезпечення правопорядку. Там були різні ситуації, дорога була завантажена, у одній з машин вибухнула газова установка, на іншій локації сталася ДТП.

• Потім поїхали у Мізяківські Хутори, звідки станом на першу годину ночі більшість людей встигла виїхати. Світла немає, мешканців немає. Тільки одного чоловіка зустріли, який взагалі не розумів, що сталося. Стояв їдкий запах пороху, дим – було важко дихати. Ми патрулювали вулиці, адже постійно надходила інформація про підозрілих осіб.

Що найбільше запам’яталося?

• Біля сільської ради побачили чоловіка та двох жінок: чоловік тримав одномісячного малюка на руках. Ми запропонували їх вивезти до безпечнішого місця, а вони відмовлялися – кажуть, є інші справи, худоба. Кажемо – вас та худоба не врятує, дитина важливіша. Вмовили ледве та відвезли їх до родичів у Вінницю.

Як можете оцінити спрацьованість «надзвичайників», влади та людей?

• Можу говорити тільки за наше управління. Організація була високою на усіх рівнях. Всі знали, що робити та куди їхати. Ми просто виконували свою роботу: забезпечували правопорядок, супроводжували автобуси із евакуйованими на Київській трасі, там де була «гаряча», де падали боєприпаси. Евакуація Калинівки відбулась вчасно.

---

Волонтерка Власюк: “Люди самі б’ють собі вікна, щоб вимагати відшкодування”

Тетяна Власюк, волонтерка. Займалась моніторингом потреб мешканців прилеглих до військових складів територій та організацією допомоги.

Що саме Ви робили, коли почалися вибухи?

• Для початку я намагалась погасити шалену критику й паніку у соціальних мережах, спілкувалась із постраждалими. Адже паніка – це саме те, що заважає приймати правильні рішення. Дуже дякую багатьом волонтерам, які також відреагували адекватно та допомагали мені у цьому.
• Потім ми разом із Андрієм Сіраком, друзями та іншими небайдужими моніторили лікарні, формували списки потрібних ліків, передавали ті ліки. Потім поїхали в Медвідку. Зараз там відбудовуємо два будинки морських піхотинців, допомагаємо відбудовувати будинок бабусі.

Як на Вашу думку спрацювала влада?

• Досить непогано. Звичайно були недоліки, які стосуються організації евакуації, забезпечення продуктами та будівельними матеріалами. Сподіваюсь, що влада зробить висновки і буде реагувати адекватно при подібних ситуаціях у подальшому.

Як зараз оцінюєте процес ліквідації наслідків та розслідування?

• Загалом добре. Але також було багато проблем і питань. Була погано створена система оцінки наслідків. У селі Медвідка, наприклад, описом та оцінкою наслідків займались люди, які нічого у цьому не розуміють. Також були люди, які намагались скористатись ситуацією й зробити собі «ремонт»: вони просто самі били собі вікна, шифер, завдавали іншої шкоди, щоб потім вимагати відновлення та відшкодування.

Що на Вашу думку варто зробити у майбутньому, щоб таких ситуацій більше не виникало?

• Однозначно посилити відповідальність тих, хто мав би охороняти ці склади. Влада має вчитись на таких помилках – у нас йде четвертий рік війни. І це вже далеко не перші склади горять.

---

Фото Ольги Мірошниченко, Володимира Олексіюка, Тетяни Власюк