Як з’явився «Бабкін»: у Вінниці скандальний музикант розповів історію гурту та співав про Схід. ФОТО

Концерти Сергія Бабкіна по Україні в деяких містах блокують активісти, в деяких – взагалі скасовують, але у Вінниці він таки відбувся. Дві години розповідей про створення гурту, власних історій та, звичайно, музики. Як цієї суботи Вінниця приймала артиста – сьогодні на Vежі.

15 років тому, у жовтні 2002 року, Сергій Бабкін уперше прийшов на студію звукозапису «Март». Той день став відправним моментом у кар’єрі актора, а тепер і музиканта. 21 жовтня, у Будинку офіцерів вінничани та гості міста, котрі спеціально приїхали на концерт, мали змогу почути душевні історії, жарти та пісні, з котрими Бабкін живе 15 років.

• Дякую, що ви прийшли, дуже радий всіх бачити. Тут є друзі, які вже не вперше приходять до нас, знають, але є і новачки — це як у школі. Дякую шоу «Голос країни» та «Танці з зірками», – пожартував Бабкін.

Спочатку була його власна історія. Зі слів Бабкіна, уперше гітару до рук він взяв у 12 років, а музична освіта – це 7 класів по класу флейти.

• Після концерту в Херсоні один хлопчина подякував мені за концерт, сказав, що дивиться мої вистави на ютубі, попросив приїздити з виставами до Херсону. І тут він говорить такий: “А Ви ж за освітою культоролог?”. Я стою здивований такий і говорю: “Ні, я актор. А-к-т-о-р я”, – ділиться історіями Бабкін.

Розпочав музикант концерт із пісні, яка, на його думку, була точкою старту його кар’єри та розповів, що його часто запитували чи не був він у психіатрічній лікарні.

• Мені тоді здавалося, що я щось таке знайшов, з чим мені хотілося б працювати і надалі, творити і говорити про це. Я навіть придумав собі образ, в якому хотів би вперше виступати, хоча насправді цього не було. Я вийшов просто у сорочці, краватці та штанах», – зізнався Сергій, а зал вже зрозумів про яку пісню йде мова та гучно аплодував. Через декілька секунд зазвучали «Белые рубашки»

На перших хвилинах Бабкін виглядав навіть дещо сором‘язливо, проте не втрачав властивий йому артистизм у міміці та рухах. Одна гітара, одна людина та повний зал глядачів — саме така атмосфера панувала у приміщенні.

Згодом Сергій розповів про свої студентські роки та любов ходити до друзів в гуртожиток, де завжди збиралися актори, музиканти та вокалісти.

• Ми тоді щось придумували, репетирували, часом випивали. На одній з таких репетицій я почув об’ємний такий звук кларнету, якраз такий, який мені був необхідний. Я пішов на звук, зайшов у кімнату, в якій було понад 30 чоловік. Там було дуже шумно, а в кутку грав на кларнеті молодий чоловік, як мені сказали, Сова», – розповідав Бабкін.

Зі слів артиста, Совою виявився Сергій Савенко, якому він запропонував зіграти разом, адже був у захваті від того, як звучить його інструмент. «Треба, так треба – сказав Савенко. Ми спробували, прийшли на студію і почали записуватись», – пригадав Бабкін і запросив на сцену першого з учасників свого гурту.

Саме з Савенком Бабкін записав перших два альбоми «Ура» та «Біс» на студії «Март» .

«Тук тук» прозвучало у приміщенні філармонії і зал значно оживився, а музика завдяки кларнету набула об‘ємності.

• Пісні, які ми будемо виконувати на концерті, це ті, які обрали ви. Ми викладали всі наші пісні і було голосування на сторінці. Я вважаю, що це правильно, коли людина йде на концерт і знає, що там почує. Ось там в голосуванні ми обрали ті пісні, які були з «довгими палочками», тобто ті, які вам найбільше сподобалися. Лише одну від себе додали, однесеньку. Маємо ж ми право, – пожартував музикант.

Далі у такій ж веселій та безпосередній манері Бабкін розповів історію, як до гурту приєднався один із найкращих українських клавішників.

• Ми завжди любили просто бути на студії звукозапису, спостерігати як працюють інші. Це неймовірно захопливий процес, адже завжди потрібно розвиватися. І от одного разу я дивлюсь у кімнаті сидить хлопець, скручений над інструментом так і щось там награє. То був джаз, неймовірно гарний і дивний джаз. Він повернувся до мене і каже: «О, привіт, я – Фіма». Сергій привітався, вони познайомились. «Я йому сказав, що нас двоє, я пишу пісні, інший Сергій грає на кларнеті, а ти будеш третім. Йому не було цікаво, що ми граємо і про що ми граємо, йому була цікавою музика», – завірив Бабкін. Так на сцені з’явився Єфим Чупахін і слухачі мали змогу почути нову пісню гурту.

Бабкін ще пожартував, що Чупахін живе на «Ньюйоркщині», але надзвичайно любить неньку-Україну, а Єфим в свою чергу вийшов на сцену з прапором України, який не знімав під час гри. Варто зазначити, що Чупахін дійсно віртуозно грає, клавіші під його пальцями та ударними паличками отримують якесь космічне та кришталево чисте звучання, що додає музиці певної містичної та казкової атмосфери.

У подібній формі Бабкін представив публіці бас-гітариста Ігоря Фадєєва. З його слів, у складі з трьох осіб вони грали майже три роки, а тоді під час однієї з репетиції у підвалі до них підійшов Ігор і запитав, чи не потрібен їм бас-гітарист.

• Чесно, я не знав, що йому відповісти. Але сказали, що так, потрібен. З появою його інструменту стало якось тепліше, відчувалася підтримка. Бас-гітара це ж основа, стовп, на ній все тримається. А я до того возив з собою стільки гітар і все заради однієї пісні. З появою Ігоря стало легше, – зізнався Бабкін, а у залі залунала нова композиція.

 

У такому складі гурт грав три роки, але всі учасники відчували, що дуже не вистачає барабанів для звучання, щоб музика була сильнішою.

• У нашому місті барабанщики – це дуже рідкісні люди, особливо хороші барабанщики. У Харкові їх було два: один був дуже сильно зайнятий, інший – зайнятий дуже сильно. Чому ми вибрали того, про якого я зараз розповідаю? Бо Ігор Фадєєв був з ним знайомий. От він і привів до нашого складу Костянтина Шепеленка, – розповів Бабкін.

З появою барабанщика на сцені звук дійсно став сильнішим, як і емоції Бабкіна. Здавалося, у артиста всередині є свої внутрішні інструменти, котрі видають весь спектр емоцій — від суму до справжнього божевілля та «оголеної щирості».

Бабкін вміє грати не лише на сцені у виставах, але і з емоціями своїх слухачів. Кожною композицією нагадуючи про такі важливі речі, як любов, віра, дружба, совість, щирість та щастя. Чи не у кожній пісні можна знайти слова, які закликають до дій, або ж розповідають історії, що знайомі майже кожному.

Цей музикант без зайвого пафосу виходить на сцену, посміхається, соромиться, кричить та намагається всіма можливими методами донести до слухачів свої почуття. Це може бути як весела історія, так і сумна.

Він не говорить зайвого — лише те, що вважає за потрібне та не робить зайвих рухів на сцені — найбільш рухомим є його голос та емоцій та обличчі, які мимоволі передаються глядачам, які то встають з місць танцювати, то не стримують емоцій плачуть.

Для «повної картини» на сцені не вистачало ще одного музиканта — наймолодшого учасника гурту.

• Одного разу я з Андрієм Запорожцем прийшли до наших друзів і по черзі грали на гітарі і тут я почув як на ній грає невідомий мені молодий хлопчина і акордовий діапазон у нього не завершувався десятьма акордами, як у мене. Він вмів грати от ми і вирішили взяти його до нас в гурт, – розповів Бабкін та запросив на сцену останнього, шостого учасника гурту Станіслава Кононова.

Після появи на сцені усіх учасників гурту музики стало більше. Бабкін співав як і давні пісні, так і нові, як українською, так і російською, а зал вдячно підспівував найпопулярніші серед них. У кожного тут важлива своя пісня, з якою пов‘язані певні спогади, або ж знайомство із творчістю Сергія.

Не забув артист і про бійців, котрі воюють наразі на Сході, побажав всім миру та щастя і заспівав пісню «Ще осінь зовсім молода». Напевно, як для Бабкіна, так і для залу ця композиція стала найбільш атмосферною та «надривною». Музикант співав «Не плачте, мамо…» , а у слухачів стримати сльози ніяк не виходило.

Окрім «Ще осінь зовсім молода» Сергій виконав українською такі пісні як «Привіт, бог», «Привіт», «Де би я».

У перервах між піснями Бабкін знаходив час для спілкування із залом. Зокрема, він розповів слухачам історію свого знайомства із дружиною Сніжаною. З його слів, у їхніх стосунках є два етапи: перший – це офіційний день вінчання. Другий – це день першого поцілунку.

• Ми познайомилися з Снєжкою в театрі, вона прийшла до нас на виставу. Якось я проводив її додому, ми дійшли фактично до будинку і вона сказала, що далі вже йти не можна. Поки не можна. І я… Мені дуже хотілося її поцілувати, я думав мені це якимось чином допоможе, я хотів переконатися, що це та, на яку я чекав, яку я просив, щоб вона прийшла. Ми поцілувалися, вона побігла, а я сказав собі «так, це вона», – з посмішкою на обличчі зізнався Сергій.

Бабкін та людина, котра не лише співає, але й живе у кожній пісні та не соромиться бути занадто ліричним, смішним чи божевільним. Музиканти, які працюють з Сергієм дійсно створюють музику саме для такої особистості, як Бабкін – кожен доповнює слово та навіть рух музиканта.

В повному складі їх музика стає об‘ємною, де кожна нота підкреслює настрій та слова. Чи то легкі дотики до клавіш віртуоза Фіми чи удари по тарілкам барабанщика Костянтина. Це музика настрою, музика, яка відкриває прості життєві ситуації. Музика, котра створює образи, музика котра говорить про життя без зайвих прикрас.

Чи не тому зал завжди синхронно аплодує, встає, кличе на біс та танцює разом із ним. Можливо, це секта імені Бабкіна, а можливо, просто люди, котрим потрібна саме таке музика, можливо саме тому під час виходу «на біс» весь зал танцював під «Де би я», а Сергій на прощання побажав всім щастя та кохання і подякував, сидячи на колінах.

Фото авторки