Як Вінниця стала гуманітарним хабом у час війни

Матеріал підготувала Наталя Тодоровська за сприяння ГО «Львівський медіафорум»
у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»

У 2022 році Вінниця стала гуманітарним хабом. Перші переселенці з міст-мільйонників Харкова та Києва, Херсонщини та Миколаєва приїхали у пошуку прихистку до міста над Бугом.

Вимушеним переселенцям невеличка півмільйонна Вінниця, яка видавалась провінцією, сподобалась. Більшість з них вперше дізнались, що Вінниця вже восьмий рік поспіль займає лідерську позицію в категорії «найкомфортніше місто України». Але найперше, що вразило біженців, це гостинність вінничан. Ще з початку російської агресії у 2014 році Вінниця з розумінням прийняла вимушених переселенців у свою громаду. Місцева влада, громадські організації, волонтери та кожен охочий допомагав у забезпечені всім необхідним для повноцінного інтегрування переселенців у нову громаду.

Спеціально для внутрішньо переміщених осіб розробили довідник. Це своєрідна «дорожня карта з роз’ясненням»: куди звертатись для тимчасового поселення, як діяти переселенцям, якщо вони бажають залишитись у Вінниці, яку допомогу можуть отримати та як її оформити, як отримати статус ВПО, адресну державну допомогу, допомогу від міжнародних партнерів, житлову субсидію та пільги. Довідник можна завантажити на офіційному сайті Вінницької міської ради за ЦИМ посиланням.

На липень 2021 року кількість переселенців у Вінницькій області становила 11 300 осіб. Більшість з них, звичайно, вибирали для життя обласний центр – тут і якісне навчання, і робота, і комфорт. За два місяці кривавого спротиву рашистам кількість переселенців у Вінницькій області зросла в рази. На 1 травня зареєстрованих ВПО в області – понад 162 тисячі. Значна частина хоче залишитись жити у місті, навіть попри те, що у своїй більшості розселені у гуртожитки навчальних закладів.

У центрах тимчасового розміщення ВПО, розташованих у гуртожитках семи закладів професійно-технічної освіти та приміщеннях п’яти шкіл Вінниці, наразі проживають близько 1,5 тисячі осіб, із них 368 – діти. Загалом у місті на тривале проживання зареєструвалися 35 тисяч вимушених переселенців. Серед них і дві жінки з шістьма дітьми. Тікали з-під обстрілів на Харківщині. Одна з жінок “при надії”. Жінки місяць жили у підвалі разом із дітьми. Їхні чоловіки зараз на передовій.

“Ми жили у підвалі при свічках. Біля будинку постійно розривались снаряди. Найважче було дітям. Вони ще зовсім маленькі, щоб зрозуміти, чого треба сидіти тихенько і в жодному разі не виходити на вулицю. Найменшій дитині майже півтора року, а найстаршій – чотири. Вони, як кошенята, лізли по сходах до дверей, бо бачили там світло“, – розповідає Лілія. За місяць вийти на вулицю змогли всього три рази лише на кілька хвилин, коли це дозволяли українські військові.

“Коли почули, що у сусідньому населеному пункті ці рашистські нелюди ґвалтують та вбивають дітей, зрозуміли – негайно треба виїжджати на більш безпечну територію. За себе не страшно, страшно за дітей. Російські кати їх живими б не залишили“, – розповідає Лілія. На Вінниччині жінок прихистили знайомі. Для сестер підготували кімнати та ліжечка для дітей.

“Я зараз навіть не знаю, чи вцілів мій дім, адже обстріли там не припиняються. Там залишилось усе моє життя. Якби не діти, я б з чоловіком була на передовій. Але він наказав рятувати малечу та пообіцяв, що скоро ми усі повернемось додому і будемо жити в нашій рідній Україні“, – говорить Лілія.

Дмитро Сілко до Вінниці з батьками переїхав із Чернігова. У місті живуть вже місяць. Мають намір залишить на довготривале проживання, адже тут є можливість займатись улюбленим видом спорту – футболом. “Я хочу грати у футбол, хочу стати відомим футболістом. У Вінниці чудова команда, мені тут подобається займатися“, — каже Дмитро. Мама Дмитра — Людмила — каже, що до міської команди сина записали, аби той був у формі і не втрачав набутих навичок гри у футбол.

На активні заклики територіальних громад Вінниччини до вимушених переселенців з пропозицією їхати у села поки що відчутного відгуку немає. Місцева влада спільно з бізнесом, громадськими організаціями та активістами консолідують зусилля, щоб подолати виклики буремного часу. Біженців переконують, що усі, не залежно від місця перебування, чи то місто чи село, отримуватимуть допомогу.

Наразі у Вінниці працює представництво дев’яти міжнародних організацій та фондів. Зокрема, це Міжнародна організація з міграції (МОМ), Всесвітня продовольча програма, Міжнародний комітет порятунку (IRC), Міжнародна організація солідарності Triangle Generation Humanitaire, Міжнародна організація «Лікарі без кордонів» (MSF), Міжнародна громадська організація FHI 360, Управління ООН з координації гуманітарних справ/OCHA, УВКБ ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста.

Місцева влада максимально забезпечує рівний доступ усіх фондів до всіх громад для більш якісного використання наявного ресурсу. Щодня з обласного центру організовують передачу та довіз допомоги у громади області. Так, 2 травня у Вінницю прийшов перший транш гуманітарної допомоги від Міжнародного Комітету Червоного Хреста. 40 тонн вантажу призначені для внутрішньо переміщених осіб, які нині проживають у центрах тимчасового розміщення ВПО. Безпосередньо у Вінниці таких дванадцять. Вже зорганізовано рівномірний розподіл цієї допомоги та його доставка.

 

Сьогодні у Вінниці активно та потужно продовжує працювати створений 25 березня Міжрегіональний координаційний гуманітарний штаб. Тут щодня працюють волонтери, які активно приймають допомогу та формують її для найбільш постраждалих регіонів України. Вінниця з самого початку воєнного вторгнення Росії координує прийом і розподіл гуманітарних вантажів у північному, східному та південному напрямках. Його робота є показовою, адже дає відчуття побратимства областей (регіонів).

«Зусилля кожного, помножені на підтримку однодумців, дадуть результат. Вже місяць у режимі нон-стоп працює Гуманітарний хаб «Вінниця», де отримали понад 250 тонн допомоги з Польщі, Естонії, Франції, Іспанії, Словаччини, Італії, Румунії, Німеччини, Нідерландів, Британії та Туреччини. Також відправили близько 200 тонн вантажів в українські міста на півночі, сході та півдні нашої країни”, – розповідає мер міста Сергій Моргунов.

Кількість волонтерів Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу щодня зростає. З пропозицією допомоги приходять як вінничани, так і самі переселенці. Серед них чимало тих, хто повернувся в Україну, почувши звістку про повномасштабну війну. Друзі з різних країн їм надсилають їжу, одяг та навіть військову амуніцію.

«Ми сідаємо у вантажівки і їдемо до кордону. Там, на нейтральній полосі самі перевантажуємо допомогу у свої фури і веземо до Вінниці. Тут люди самі собі беруть усе, що потрібно: їжу, одяг, памперси, дитяче харчування. Дуже багато одягу та взуття для військових. Передавали нашим хлопцям навіть квадрокоптер», – розповідає Григорій Білоус, який допомагає переселенцям.

Основні три напрями діяльності Міжрегіонального штабу: гуманітарна допомога, робота з біженцями та економічні питання, що стосуються переміщення підприємств, працевлаштування переселенців та активізації економіки. Зокрема, в межах Швейцарської гуманітарної місії швейцарці закупили понад тисячу тонн борошна, цукру, олії, круп саме в українських виробників, аби підтримати українську економіку. Далі вінничани фасують продовольство, яке надають міжнародні спільноти та українські волонтери. Цукор, до прикладу, розфасовують на одному з місцевих підприємств по шість тонн щодня. За запитом Дніпропетровської області Вінниця передала 22 тонни цукру для гуманітарної допомоги.

У колишньому кінотеатрі ім. Коцюбинського в режимі 24/7 працює волонтерський центр організований обласною радою. Штаб тісно співпрацює з Благодійними Фондами «Подільська громада» та «Вінниця – комфортне та безпечне місто». До центру надходять багатотонні вантажі гуманітарної допомоги з медикаментами, одягом, засобами гігієни, продуктами харчування. Їх отримують як вимушені переселенці та біженці з усієї країни, так і військовослужбовці, яким передають необхідні речі.

До роботи долучилися чимало волонтерських організацій, благодійних фондів, а також підприємці, депутати та самі вінничани.
«Наша громада продовжує підтримувати вимушених переселенців, щоб люди, які залишились без нічого, могли адаптуватися до нових умов. І сьогодні дуже важливо скоординувати усі гуманітарні потоки в єдиний центр, щоб систематизувати цю величезну і потрібну роботу. Необхідно налагодити взаємодію між усіма тими, хто готовий допомагати. Та чітко визначали пріоритети щодо тих потреб, які відчувають жителі розбомблених міст або наші захисники на передовій. За рахунок такої координації ми у рази підвищимо ефективність гуманітарного напряму», – додав Сергій Моргунов.

Серед перших, хто відгукнуся на заклик, – Центр розвитку для дітей «Шахіна». З 24 лютого Центр, де малеча співала, танцювала та всіляко забавлялася, перетворився на волонтерський штаб з багатьма напрямками роботи. У Центрі формують заявки, куди потрібно передати допомогу, модерують волонтерські чати та, звичайно, приймають допомогу, яка приходить звідусіль, зокрема з-за кордону. Усе, що потрапляє до штабу, ретельно перевіряється охороною на блокпосту центру і тоді вже формується відповідно заявкам. Часто-густо гуманітарна допомога відправлялась у міста, що перебували в облозі, лікарні та інші «гарячі» точки нашої країни, як то міста Ірпінь, Буча, Миколаївська та Херсонська області.

«Серед наших волонтерів багато різних людей. Всі об’єднались заради спільної мети. Заради перемоги! Є юристи та вчителі, є лікарі та бухгалтери. Військові також до нас приєднуються. У штабі працює близько 30 осіб. Із них 15 координують роботу на постійній основі, – каже засновниця та керівниця Центру Діана Подолянчук. – Люди можуть просто прийти у наш волонтерський корпус. Ми працюємо із 8:00 до 17:00 – 18:00 щодня. В центрі можна отримати продуктовий набір, можна отримати допомогу для дітей – це підгузки та харчування. Також за потреби видаємо ліки. Для отримання допомоги потрібно мати із собою паспорт та бути зареєстрованим у Вінницькій міській раді як переселенець або біженець».

Ще одна потужна громадська організація міста – ГО «Полум’я надії», що раніше допомагала знедоленим та безхатькам, а з початку російського вторгнення харчує переселенців на вокзалах. В березні волонтерам безкоштовно виділили приміщення в одному з місцевих торгівельних центрів для того, аби розмістити кількатонну гумдопомогу з-за кордону та від ООН.

«За місяць роботи волонтерського хабу допомогу отримали понад 10 тисяч переселенців. Тут можна знайти все необхідне: одяг, засоби гігієни, продуктові набори, постільна білизна, матраци. У пункті працює 50 волонтерів, допомагаючи тим, хто зіштовхнувся з жахом війни. 20 з них – ті, хто спершу сам прийшов отримати допомогу, а зараз активно волонтерить з іншими», – розповідає голова організації Анатолій Загляда.

Серед волонтерів – Анна Козубенко. Жінка каже, від війни втікає двічі: спершу в 2014 з Донецька до Києва, а на початку березня — з Києва до Вінниці. Про пункт допомоги дізналася випадково, коли прийшла до супермаркету у торговому центрі. Вже місяць працює тут волонтеркою.

“Я спала на підлозі у спальному мішку, а тут нам запропонували ковдру, на якій можна було спати. Десь через тиждень приїхали сюди знову, і щоб дома не сидіти, не думати що як, ми вирішили попрацювати“, — каже Анна Козубенко.

Чимала кількість ресторанів, кафе та барів у Вінниці безкоштовно годують наших захисників, переселенців та, часом, надають їм прихисток. Так, до прикладу, мережа ресторанів, до яких входять Georgian Factory, Батискаф, Останнє китайське, Асса з першого дня війни зкоординувалися для подальшої ефективної волонтерської співпраці. Не припинили діяльність та не залишилися осторонь і кафе «Теремок», Pan Cake, Ulych; ресторани TerraMare, Ван Бірен, Гаштет, Експрес-піца. До речі, вони між собою розділили соціальні направлення: Експрес-піца годує військових у шпиталі, TerraMarе готує на тероборону, «гаштети» годують блокпости. І це не єдині заклади.

Ресторатор Валерій Сиверчук з першого дня війни переформатував роботу своїх закладів громадського харчування на допомогу військовим та переселенцям. Медик за освітою, маючи бойовий досвід у зоні АТО, не міг довго залишатись у тилу, прийняв рішення боронити свою землю у лавах територіальної оборони. Тепер Сіверчук очолює медичну службу однієї з частин ЗСУ.

«Наші хлопці вже «в ділі» на передовій. Перші здобутки, перші бойові завдання, перші влучання в противника але, нажаль, вже і перші втрати. Як медик, намагаюсь все робити правильно і по військовому швидко, бо від моїх дій залежить життя інших. Наші бійці молодці і, без сумніву, вистоять. Помоліться за всіх нас, хто вірує в Бога. Все буде ДОБРЕ, все буде Україна,» – пише Валерій Сиверчук на своїй сторінці у Фейсбук.

Ті, хто вирішив залишитися у Вінниці, активно шукають роботу і паралельно вирішують питання житла. Вартість останнього зросла вдвічі. Якщо раніше однокімнатну квартиру можна було орендувати за 5-7 тисяч гривень, то зараз діапазон ціни – 8-15 тисяч в залежності від умов та району міста. Плюс комунальні платежі. Це суттєво ускладнює ситуацію. А на законодавчому рівні це абсолютно ніяк не регулюється. Місцева влада теж не має засобів впливу на ситуацію. У критичних конфліктних ситуаціях втручаються правоохоронці, за заявою однієї з сторін. Більшість таких історій завершується роз’яcненнями для обох сторін.

Містянин Андрій разом із дружиною кілька років винаймають квартиру. До війни власниця просила за житло п’ять тисяч гривень на місяць, але після її початку, каже хлопець, підняла ціну до 15 тисяч. Вінничанин говорить, що власниця квартири одразу сказала їм, що не розраховує на те, що вони стільки платитимуть, а ось заможні переселенці — так.

Є поодинокі випадки, коли переселенцям відмовляють в оренді. Прикро, що відмовлять саме біженцям з Маріуполя. «Так, люди переживають біду, ми з розумінням ставимось і допомагаємо, чим можемо. Однак безкоштовно надавати допомогу довготривалий час ми не можемо. Деякі біженці мають очікування, що їх усім необхідним забезпечать на тривалий час», – каже вінничанка Анна. – «Я особисто надала житло на місяць і сплатила комунальні послуги. Оскільки держава надає певну допомогу біженцям, то попросила поселенців самостійно платити за ці послуги. Оскільки вони ще не встигли оформити допомогу передбачену державою для ВПО, то відмовились. Але і мені складно. Шукаємо варіанти поселення у гуртожиток».

Попри поодинокі негативні історії, вінничани продовжують активно надавати посильну допомогу усім внутрішньо переміщеним особам, хто її потребує. Самі вінничани, хто у перші дні поїхали з Вінниці, потроху повертаються. В області ситуація більш-менш стабільна. Критична інфраструктура Вінниці працює у штатному режимі.

«Укріплені в’їзди в місто та блокпости надійно охороняються. Біженців, яких приймаємо, розселяємо і забезпечуємо всім необхідним. Працюють аптеки, продовольчі крамниці. У магазини надходять нові партії товарів – продовольством мережі забезпечені. Закликаю вінничан зберігати витримку. Стоїмо», – зазначив Сергій Моргунов.