“Я просто ризикнув”: Олександр Музика про те, як “оживив” Колобка і доїхав з ним до Канади

12:41
Автор: Катерина Дядюк

Оновлено: 9 Грудня 2019, в 10:49

Олександр Музика – вінничанин, який “оживив” книжку. Три роки тому на запитання 4-річного сина про те, чому на малюнку Колобок не рухається, як у мультику, він не став відповідати, що це неможливо. А вже через два роки зробив це реальністю.

Два роки тому Олександр Музика ризикнув змінити кар’єру на хобі, а нещодавно – попроситися на книжковий форум до Монреалю, просто написавши у месенджер послу України в Канаді. Тепер Олександра Музику по той бік океану знають більше, ніж в Україні, а через це його “хобі”- запрошують навіть переїхати.

Наприкінці минулого тижня Олександр Музика повернувся з великої книжкової виставки у Монреалі, де виступав у складі української делегації, разом із Сергієм Жаданом та Андрієм Курковим. У той час, як свої книги там виставляли п’ять великих українських видавництв, Олександр Музика приїхав лише з однією книжкою – “Колобок”. Але саме ця книжка викликала справжній фурор серед Української діаспори.

Через кілька днів після прильоту, ми зустрілися з Олександром, щоб більше дізнатися про його проект (казки з доповненою реальністю) та участь в одній з найбільших франкомовних книжкових виставок світу.

 

Про ідею оживити Колобка

Олександр Музика розповів, що довгий час працював у “ПриватБанку” (це була перша і єдина його робота). Там він зробив кар’єру, але два роки тому (після націоналізації) прийняв кардинальне рішення і звільнився з посади заступника директора Вінницької філії. Він змінив профіль, почав консультувати бізнес, а у вільний час після роботи почав працювати над тим, щоб оживити Колобка. Сам Олександр називає це своїм “хобі”, бо навіть для того, щоб поїхати на якісь виставки (як у Монреаль), мусить брати відпустку.

– Історія взагалі яка була: я читав малому казки на ніч. Моєму старшому було тоді 4 роки, а молодший тільки народився. От ми прочитали одну казку, другу, третю і тут – “Колобок”. В мене син питає “а чому от на телевізорі, коли ми дивилися казку, Колобок ожив і пострибав десь далі, а на книжці він не оживає?”, – “Ну, сину, це ж книжка, ну як вона оживе”. Але я йому не відмовив, я сказав: “ти знаєш, потрібно подумати над цим”, – розповів Олександр Музика.

– Коли малий заснув, я просто загуглив. Дивлюсь: є технологія доповненої реальності, з книжками навіть, якимись брошурами, яка дозволяє оживляти предмет. Це тоді виглядало, як… “ВАУ. ”. Але де та доповнена реальність, а де Вінниця, і я забув про це. Через пів року всі масово покемонів почали ловити. У мене співробітники банку навіть в офісі: просто три чуваки в краватках залітають і кажуть: “тут якийсь надзвичайно рідкісний покемон!”. Тоді я пригадав цю розмову з дитиною і зрозумів, що щось в цьому є.

Олександр Музика розповів, що звернувся до єдиного свого знайомого, який займався програмуванням, і він сказав, що у Києві “якраз таким займається”. Доречі, з цієї фірмою Олександр планує співпрацювати й надалі. Каже: зараз вони “одні з ТОПів в Україні по доповненій реальності”.

Попри те, що над проектом Олександр почав працювали лише два роки тому, а реалізував через рік, зараз він налічує більше десятка людей. Вони не об’єднані юридичною особою, адже малюнки, 3D-моделі, друк – усе це як приватний підприємець Олександр замовляє у різних людей. Між собою вони можуть бути навіть не знайомі. Попри це Олександр завжди презентує всіх, як частину однієї команди, бо об’єднані спільною метою – розвиток дітей.

Як працює технологія доповненої реальності

“Колобок” – це дитяча книжка, гарно ілюстрована і виготовлена з якісних матеріалів. Цю казку можна читати трьома мовами: на одній сторінці розвороту – українська, на іншій – іноземні: англійська та російська мови. Але якщо завантажити безкоштовний додаток і навести камеру на зображення, книжка перестає бути просто книжкою.

Кольорові ілюстрації оживають на екрані в форматі 3D, починає грати музика і з’являється цілий інтерфейс з можливістю навіть прослухати цю казку трьома мовами (Олександр каже, що в майбутньому планує збільшити їхню кількість).

– Доповнена реальність не є кінцевою метою цього проекту, а лиш отим цікавим слайдом для дитини, на який вона звертає увагу і концентрується. А далі наше завдання – просто в ігровій формі обговорити побачене. Тобто мета мого проекту полягає в тому, щоб стимулювати розвиток емоційного інтелекту, – розповів Олександр Музика.

– От по казці ви особисто пам’ятаєте хто хотів колобок спекти?… Натискайте кнопочку “слухати” на екрані зліва. [“Жили були дід та баба. Просить дід: спечи, бабо, колобок…”] Хто просив?
– Дід.
– Ану натискайте на діда. Де той дід? “Уууу” – каже дід. А кого він взяв в компаньйони, щоб колобка пекти? Фабрику там зробили, ціле приватне підприємство по випіканню колобків… Бабу попросив, так? Натискайте на бабу. Але це я уже вам підказав. А як лагідно буде баба?
– Бабуся.
– А ще?
– Бабця.
– А англійською?
– Grandma.
– Зрозуміли принцип? Я буквально за тридцять секунд отримав від вас дві-три відповіді.

Олександр Музика каже, що на думку деяких батьків, ця технологія ще більше віддаляє дітей від літератури. Але він вважає, що якщо дитина змалечку тримає телефон, то вона вже віддалена від літератури.

– В дитини під час натискання на героїв створюється ілюзія керування казкою, і по суті, якщо ви правильно будете подавати цю технологією, дитина буде розуміти, що чарівна насправді книжка, а не телефон. Я вважаю, що нам потрібно якісь тенденції теж ловити. Хто знає, як буде виглядати сучасна бібліотека через 20 років?… І якби були якісь мультимедійні бібліотеки, з якимось інтерактивом і так далі, дітей туди напевно суттєво більше ходило би.

Варто зазначити, що у цій книжці анімованими є абсолютно всі розвороти. Але це не мультик: щоб змусити героїв рухатися і видавати звуки, потрібно доторкнутися до них на екрані смартфону. Тільки тоді свині починають рохкати, глечики – розбиватися і так далі. Діти, від такого і справді мають бути у захваті.

Про ризик виховати мовчазне покоління

Олександр Музика каже, що сьогодні діти оточені технологіями. Це з однієї сторони, їхній плюс: тому що вони багато чого поглинають швидше і ростуть розумнішими за нас. Але з іншого боку, технології – їхній мінус, тому що діти мовчки поглинають контент, і ми ризикуємо виховати мовчазне покоління.

– Сьогодні дітей дуже важко, виявляться, розговорити. Я це навіть по своїм дітям бачу: старший син розуміє суттєво більше, ніж я у свої сім років, але йому тяжко висловитись, пояснити щось, він замість речень іменниками може говорити інколи. Як батько я вважаю, що це якесь моє недопрацювання. І якщо говорити про цей проект, то мова тут зовсім не про “Колобок”, повірте. Тут мова йде саме про технологічний аспект, який дозволяє стимулювати і просто будувати з дитиною будь-який діалог.

– Коли я на виставках презентую цю технологію, деякі батьки з подивом кажуть: “то це потрібно сидіти біля дитини і з нею цим займатись?”. Я кажу: “уявіть собі, потрібно з дитиною сідати і займатись”. Бо якщо батьки будуть просто давати телефон, це не буде відрізнятися від “Ютубу”. В мене ж основна ідеологія це все-таки допомогти налагодити оцей місток між батьками і сучасними дітьми.

Про те, як потрапив на книжкову виставку до Канади

Книжка “Колобок” з віртуальною реальністю вийшла друком рік тому, і вперше Олександр Музика презентував її весною на День Європи у Вінниці. Він просто звернувся до знайомої, яка організувала захід біля Вежі, з питанням, чи не була би проти. Так, за перший день в Олександра купили понад 50 книжок. Потім він мав ще декілька презентацій на загальноміських заходах, а у вересні цього року поїхав як учасник на Форум видавців до Львова.

– У Львові поруч з видавцями, які мали по 300-400 книжок, я стояв з “Колобком”. Але якщо оцінювати “касою”, то я абсолютно не програвав їм у кількості клієнтів. Саме там я зустрів вчительку української мови з Канади, яка замовила у мене майже 50 книжок. Ми розговорилися і вона розповіла, що у Монреалі буде книжкава виставка, і що мені обов’язково потрібно туди приїхати та презентувати цю книжку діаспорі.

– Я загуглив – реєстрація закінчилась ще літом. Але я прихильник такого, що краще запитати і бути дурнем п’ять хвилин, ніж не спитати і бути дурнем все життя. Тому я просто у месенджері написав послу України в Канаді про те, хто я такий, і що в мене є бажання взяти участь від України на цьому форумі.

– Як виявилось потім, ця книжкова виставка входить у трійку найбільших франкомовних спеціалізованих виставок у світі. Я ж не знав про це. Для мене це діаспора, це змога поїхати продемонструвати проект. До того ж Україна цього року була країною-партнером і для нас там виділявся цілий день. Я звернувся і мені сказали, що проект цікавий і мене без питань можуть додати в список присутніх. Минає ще година і отримую підтвердження: “ви зареєстрований учасник групи і маєте доповідь о 12:25 в неділю від України”. Тобто я ще й спікером мав бути.

– Візи не маю, не розумію, яким чином туди долетіти, що мені там робити…. Але є така штука “Бей вперед – комбинация придет”. От в мене приблизно так і трапилось. Бо спершу, коли почув що “вас включено”, я такий: а для чого воно мені? Але потім подумав: можливо це шанс дати якийсь новий розвиток цьому проекту, пришвидшити створення нових казок…. Тому ми зібрали документи з дружиною, отримали візу, взяли близько 200 примірників книжок (що дозволяла вага у валізи поставити) і полетіли.

Олександр Музика розповів, що коли прилетів до Канади, почувався “як не в своїй тарілці”, адже Україну представляли п’ять великих видавництв, а він приїхав з одним “Колобком”.

Ми прилетіли, побачили Монреаль, поїздили по цих тунелях, подивились на хмарочоси. Класно. Приходимо на виставку – а видавці дивляться так – “Хто ти?”.

– Я планував, що ми там частково зможемо перекрити власні витрати. Бо це ж і переліт, і проживання. Але за умовами виставки український стенд не мав права продавати книги. Нам довелося на місці змінювали тактику, тому що виставка франкомовна, день України – через чотири дні, і ми просто почали шукати варіанти. У Монреалі є дві українські школи: імені Шевченка і Шептицького. Ми туди зателефонували, приїхали, провели зустрічі з батьками і презентували книжку. Я вам не можу передати емоції дітей! Ми ще пошили такий об’ємний костюм колобка, якісь сценки показували, з дітками грались. Коротше, було весело.

Олександр Музика розповів, що більшість примірників “Колобка”, все ж зміг там реалізувати і їх не довелося вести назад. Бо коли в діаспорі дізналися про те, що вони не можуть продавати книжки, то створили всі умови. Крім того, зі слів Олександра, їх дуже тепло прийняли: запрошували в церкву на службу по Голодомору, на театральну виставу про Іловайськ, на екскурсії містом… На одній із таких екскурсій, зі слів Олександра, він познайомився з письменником Андрієм Курковим і той, до речі, дуже добре відгукувався про його проект.

– У Монреалі був ще Юрій Журавель, з яким ми колись познайомилися у Києві. Це художник і його проект “Знай наших” просто неймовірний. А на виставі “Східні канікули” у Монреалі я познайомився з Сергієм Жаданом. Нас на сцену запросили як представництво від України. Тоді вже не було видавців – тільки автори.То був Журавель, я і Сергій Жадан. Для мене була честь поруч із такими людьми бути!

Про серію казок із доповненою реальністю та свою… “застарілість”

Олександр каже, що не “Колобком” єдиним, і що планує зробити серію таких казок із доповненою реальністю. Наступною буде кажка “Троє поросят”, потім – “Вовк і семеро козенят”, “Ріпка”, “Дюймовочка”…

– Багато хто каже: “нащо ти береш цей хлам старий, який вже нікому не потрібен? Нові ж казки з’являються, нові герої”. Ну, я можливо якийсь застарілий, але я на цих казках виріс, вони мають якусь мету, вони мають ідеологію. Багато хто в Україні зараз вже не знає, хто такий Колобок, дітям не читають. Сьогодні з’явилася свинка Пеппа. Але цей мультик я ще можу зрозуміти, а про що “Губка Боб” я чесно не розумію. Тому я вважаю, що нічого поганого в тому немає, коли дитина подивиться на казки, на яких росли ми, але через призму нової технології.

Олександр Музика розповів, що зараз ці книжки мають макети малюнків з промальованими сценами, є розписане технічне завдання, але вони не розроблені з точки зору програмної частини. Це дуже дорого, тому Олександр шукає на це фінансування.

– Враховуючи ті відгуки, які отримую і від педагогів і від батьків, то всі з нетерпінням чекають на продовження. І можливо “Трьох поросят” я буду подавати на Український культурний фонд. Бо багато хто з авторів, подібних мені, зі здивуванням казали: “ти що, за власний кошт це робив? То ж є фонди, є гранти – подавайся”. А я навіть не знав, що так можна.

Про вартість “Колобка” і “Алісу в країні чудес”

Цей стартап Олександр Музика профінансував самостійно. Але на фізичний друк книжки (близько 100 тисяч гривень, що коштувало найменше у цьому проекті) гроші збирав на краудфандинговій платформі “Спільнокошт”. Зі слів Олександра, якби зараз він все створював з нуля, то з огляду на досвід, зробив би це швидше і дешевше.

– Деякі люди думають, що цей проект є якимось надприбутковим, “стукаються” до нас і пропонують себе за якісь неймовірні кошти (“я, там, крутий юрист і готовий з вами працювати за 30 тисяч гривень в місяць”). Спочатку я теж думав, що це як бізнес може бути: що от зараз в мене розберуть книжки, я ці гроші інвестую в наступну казку і так далі. Але виявилося, що це не гарячі пиріжки, які розбирають просто через доповнену реальність.

Олександр розповів, що кілька років тому в Україні був схожий і дуже успішний проект – “Аліса в країні чудес”.

– Багато хто може вважати такі проекти конкурентами, я вважаю що це “колеги по цеху”, які допомагають “пробивати кригу” і формувати нову нішу. Але “Аліса…” це книжка все таки для дітей старшого віку. По друге, вона містила анімації тільки на п’яти сторінках, і мої діти, на жаль, просто шукали ці сторінки і дивилися мультик. Там не можна було натискати на героїв… Тобто наші проекти все ж відрізняються.

Зі слів Олександра, цей проект став тоді дуже успішним, адже в Україні через мережу “АТБ” за місяць вдалося продали 300 тисяч примірників. Олександр пояснив це тим, що переважно “Алісу…” купували не лише через доповнену реальність, адже через систему “фішок” на неї діяла значна знижка.

– Мені важко говорити про якісь успіхи, бо я не навчився ще продавати через Інтернет. От коли тет-а-тет спілкуюсь з батьками, я можу все пояснити. І за цей рік от такими прямими спілкуваннями, як з вами, ми продали більш як 2000 книжок. Коли замовляють на сайті, я теж намагаюсь з кожним клієнтом по телефону особисто спілкуватись.

– І знову ж таки, коли я почав займатися презентацією книжки, то зрозумів, що цей проект не про гроші. Вони, можливо, колись прийдуть: якщо в мене хтось замовить партію 100 тисяч книжок, і на кожній зароблю по кілька гривень. Я зрозумів, що можу якусь користь цим проектом принести. От поки я не поїхав в Канаду, не розумів, що діаспорі через казку можна пояснювати щось про Україну. Для нас це ж не дивина, що дід сидить в шароварах і вишиванці, що тин плетений і дах із соломи. Це частина історії. І виходить, що для діаспори, наприклад, ця книжка має додаткову перевагу.

Про інші свої проекти (геоборди і танграми)

Олександр Музика розповів, що поки не має фінансування і не може швидко створювати нові книжки, почав створювати інші речі – також для розвитку дітей. Наприклад, кілька тижнів тому він почав виготовляти китайську головоломку танграм (“сім каменів мудрості”). Її завдання полягає в тому, щоб використовуючи усі сім елементів, скласти якомога більше фігурок.

Олександр розповів, що таку гру подарували його дітям, але один елемент вони загубили в перший же тиждень і від того гра перестала бути грою. Тому він зробив танграм у вигляді дерев’яної скриньки, де всі елементи тримаються на магнітах. Всередину ще прикріпив картки, де зображені 25 тварин зі схемами, а їхні назви продублував англійською, щоб гра мала додаткову цінність.

Та найбільш цікавими виявилися геоборди (математичні планшети). Це квадратні дерев’яні дошки з рядами кілочків, на які можна натягувати канцелярські гумки і створювати таким чином різні фігурки, цифри та букви. А цікаві вони тому, що Олександр Музика поєднав ці планшети з таблицею Піфагора. Таким чином діти можуть не просто створювати зображення, а й вивчати множення.

Всього за кілька хвилин, за допомогою гумок і планшету (з цифрами біля кілочків), Олександр Музика буквально на пальцях пояснив нам, чому від зміни місць множників не змінюється добуток, чому 2х2 це 2 в квадраті, що таке площа і як множити великі числа.

– Чомусь видавництва, які роблять зошити в клітинку, друкують на звороті не таблицю Піфагора, а такі стовпчики “2*2=4”. Що воно дає? Це або шпаргалка для дитини, або зубрілка. А якщо міркувати рядами (це одна з методик), у дитини почне утворюватися розуміння таблиці множення.

Після такого майстер-класу, з цією тезою Олександра Музики складно не погодитися.

В Канаді, з його слів, це також високо оцінили, і вже у першій школі буквально забрали усі дошки, які він привіз туди, щоб просто показати методику. Такі ж майстер-класи Олександр Музика проводить і в приватних школах та садочках Вінниці, куди його запрошують.

– Якщо буде змога я хотів би поїздити по садочках міста і просто безкоштовно провести якісь майстеркласи, використовуючи цю книгу, ці дошки. Продемонструвати викладачам, як це можна використовувати. Нехай не в мене це все беруть, нехай десь через Інтернет шукають. Є ж багато таких інтерактивних речей, які можна використовувати у навчанні з метою комунікації з дітьми.

Що цікаво, Олександр Музика за першою освітою – математик. Він розповів, що колись із темою про ігрові методики навіть виграв Всеукраїнську олімпіаду з педагогіки і відтоді застосовує ці методики постійно, навіть у роботі. А книжку “Колобок” представляє зараз як дидактичний посібник комунікації з сучасними дітьми.

– Дружина, мій батько, мій друг, я – ми ось це все виробляємо вдома після роботи. Отримали замовлення, ввечері це все виробили, склеїли, інструкцію надрукували і на наступний день відправили. В мене немає навіть якогось готового складу, тому це теж важко назвати якимось бізнесом.

Втім, Олександр Музика розповів, що через великий попит на ці проекти за кордоном (особливо в діаспорі), зараз працює над тим, щоб оформити все юридично і запустити продажі у Штатах через “Amazon”.

Усі свої вироби, в тому числі й книжки, Олександр Музика виготовляє з фірмовим логотипом – котиком, який також може “оживати”. Якщо на логотип навести додаток, котик починає генерувати мотивуючі фрази: “Найскладніше почати діяти, все інше залежить тільки від наполегливості” (Амелія Ергарт), “Успіх – це здатність крокувати від однієї невдачі до іншої, не втрачаючи ентузіазму” (Вінстон Черчилль) і так далі з кожним натисканням.

Олександр Музика каже, що таким чином у доповнену реальність можна “зашивати” будь-що.

– У Києві до мене підходили люди, які продавали “Коран” і питали, чи можу зробити таке із заповідями. У Канаді питали, чи можемо ми зробити якісь такі повсякденні правила (наприклад, прокинувся – обов’язково почистить зуби), чи якісь коротенькі ролики (що робити коли порізався, коли отримав опік). Тобто ми пропонуємо цю технологію не як казку “Колобок”, а як технологію, за допомогою якої наші українські розробники можуть доопрацювати їхні проекти, інтегрувати цю технологію на їхній ринок через їхні товари. Тому що усіх зараз цікавить технологія. Вона по своїй суті не нова, але питання в тому, як її використовувати.

Про плани (зокрема й міграційні)

– До мене в Канаді підійшла одна жінка і каже: ви знаєте, нам таких, як ви тут не вистачає. Я впевнена, що ваші погляди будуть оцінені й на державному рівні. Давайте приїжджайте. Ось такі от “закидушки”. Але у мене немає міграційних планів. Хтось там каже: ти космонавт якийсь, їхав би навіть і не думав. Ні. Я якийсь такий… тут слово не “патріот”, бо навіть в Канаді більші патріоти, ніж ми.

– В одну з цих шкіл у Монреалі ходять діти, які в 2-3 поколінні у Канаді народилися. Там від батьків, які між собою спілкуються, вже дуже рідко українську почуєш, але варто віддати належне – їхні діти все-одно ходять в українські суботні школи. А у церкві… там діти готуються, щоб заспівати українською про Дніпро, який ніколи навіть очима своїми не бачили. Це якось так, знаєте… зачіпає.

– Вони жартома кажуть, що “напевно ми тут зберемось і скоро на Росію будемо нападати з Канади”. Бо вони тоді тікали від цього режиму і в них ще досі така неприязнь є. В нас в Україні навіть не всі люди мають таке ставлення до цього всього…

– От я з цією жінкою стояв спілкувався. Ну і говорю їй, що якщо кожен на своєму місці буде щиро робити якусь роботу, без всяких хитрощів і так далі, ми в будь-якому випадку будемо рухатися в правильному напрямку. І потрібно не здаватися – кожен на своєму місці.

– Ми в будь-якому випадку зробимо перший крок у вигляді восьми казок. Потім може перемкнемося на якусь шкільну програму і паралельно будемо робити навчальні додатки (з вивчення іноземних мов, наприклад). Коротше, буде цікаво! Взагалі проект “ТейлАр” повинен перерости у щось більше і об’єднати навколо себе тих людей, які прагнуть займатися саме вихованням дітей.

Фото Ольги Мірошниченко, з архіву Veжі та з фейсбук-сторінки Олександра Музики

✐ Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.