Покинувши наш ранковий екіпаж та кілька годин відпочивши після першої частини патрулювання, вже ввечері ми приєднуємося до патрульних Олександра Охмуша та Віктора Семикраса.

Сашко та Віктор – молоді хлопці, на вигляд – 23-25 років. Відразу розпитують, що ми вже сьогодні бачили. Розповідаємо їм про ДТП, крадіжку і наркотики.

• Ну, це вам реально не пощастило. Але зараз вечір, зараз буде вам “екшен”.

Патрульні кажуть, що найбільш “гучні затримання” – це сімейні конфлікти: “Чого там тільки не буває”. Ми ж поки їдемо по Коріатовичів вгору на Поділля.

Проте перший виклик виявився далеко не з категорії блокбастерів: у супермаркеті на Пирогова покупець розбив товар – пляшку. Платити відмовляється. Ми спокійно їдемо засніженим Поділлям і розмірковуємо на тему, правий покупець чи заслуговує покарання. Зрештою сходимось на думці, що у випадку погано закріпленого товару на прилавку – не винен, бо так говорить закон.

Один рік на варті міста: як працюють вінницькі патрульні. Частина перша – ДЕНЬ

Але нам не щастить бодай побачити місце скоєного: до супермаркету раніше встиг прибути інший патруль, тож інцидент на цей момент вже було вичерпано. Вертаємося в авто, ми продовжуємо розпитувати:

• Бували думки звільнитися зі служби?
• Дуже рідко, хіба коли після надто важкої зміни, це емоційне більшою мірою. Але загалом – ні, звільнятися не хочу. Я з армії звик служити, мені подобається ця система. А головне – це колектив: ви попитайте в будь-кого з наших, чи були вони колись в такому колективі. Дуже важко, коли хтось іде, – розповідає Віктор.

Загалом за рік з патрульної поліції звільнилося 14 патрульних. Віктор та Олександр кажуть, що звільняються як самі, так і звільняють, дехто переводиться в інші міста, до Києва зокрема. Зарплата у 8 тисяч хлопців загалом влаштовує, але з ремаркою: “це дивлячись як з квартирою – зйомна чи ні”. Із забезпеченням житлом в патрульній біда: спочатку ніби обіцяли квартири, але тепер про це вже й забули.

Отримуємо виклик: в дівчину з будинку кинули яйцем, цитуючи потерпілу: “за відчуттями – наче з шостого поверху”, бо самого моменту атаки вона не бачила. Знову говоримо про безглузді виклики.

• Та це ще що – яйце. Хлопець якось дзвонить: “мені здається, під моїм ліжком хтось є, я його чую. Врятуйте мене”. І це ж не те, що хворі люди – абсолютно здорові ніби. А ми мусимо реагувати, бо по закону не можемо відмовити.

Дорогою до будинку, де стався “замах”, дискутуємо про формулу, за якою заявниця вирахувала саме шостий поверх, жартуємо про те, як шукатимемо “злочинця”.

Перед будинком нас зустрічає характерного вигляду немолода пара: у неї – пляшка в руках та нон-конформістський вигляд, він – вже далеко не тверезий і з цигаркою в зубах.

Жінка в напівшубку, побачивши “мальчіков-поліцейських”, елегантно підкурює цигарку і згадує, як її вчора бив чоловік. Ми намагаємося не зважати, однак жінка підходить до нашого фотографа і недвозначно натякає, що днями в неї вкрали такий же Canon. Фотограф з посмішкою жорстко віджартовується, і місцева мешканка від нас швидко відчіпляється.

Саме підходить заявниця: молода дівчина з кавою в руках. Вона розповідає, що це вже не вперше їй на голову тут приземляються яйця і “вона цього так не залишить”. Каже, що перед нами до неї вже приїжджали правоохоронці, але не на такій машині.

• А на якому автомобілі вони приїжджали? – питаються “копи”.
• Мальчики, ну вы что, издеваетесь? Я же девушка: откуда я знаю, какая машина? Не такая, как у вас.

Вочевидь, приїздив дільничний на “Жигулях”.

Дівчина розповідає, як “охороняла яйце до прибуття поліції” (однак слідів так і не лишилося), жаліється, що в неї сьогодні єдиний вихідний, який вона мусить витратити на написання заяви. Патрульні важко зітхають, але саджають дівчину в авто відбирати пояснення.

• Вам не здалося, що ця дівчина – якась дивна? – питаємось у хлопців вже коли поїхали.
• Ні, вона нормальна. По-моєму, їй просто не вистачає уваги.

По рації викликають на ДТП неподалік. Олександр просить диспетчера, аби нам дали інше завдання, тому що в такому разі це буде наш останній виклик на сьогодні – оформлення ДТП займає надто багато часу, а скоро перезмінка. Узгодивши з командиром, патрульні вирушають на сімейну сварку: чоловік не пускає дружину в квартиру. Даємо “газу” і дорогою хлопці розповідають про “поліцейські погоні”.

• За п’яними часто ганяємось, за різними порушниками, – каже Віктор. Часто не доганяємо на прямих трасах: якщо це круте BMW або щось подібне – пиши пропало, “пріуси” не спорткари.

Патрульний згадує, як нещодавно ловили п’яного: чоловік на “дев’ятці” чомусь подумав, що втіче від Тойоти, проїхав з кілометр і врізався в сусідський паркан. “Так йому ще й сусід вийшов, дав!”, – сміються.

Допитуємося таки про ті самі два випадки використання зброї, зафіксовані за рік. “Ви правильно сказали – використання. Бо якщо проти людей – це застосування, а по людях жоден з патрульних на роботі досі не стріляв”, – пояснює “коп”. Виявилося, що в одному випадку стріляли в повітря біля “Феріде”, викликаючи наряди на допомогу, в іншому – знешкоджували собаку, яка кидался на людину.

«Працюємо на 95% потужності»: головний патрульний Вінниці про перший рік роботи «копів». ІНФОГРАФІКА

На місці пригоди нас зустрічає жінка: вона спокійно розповідає обставини. З чоловіком посварилися, у квартирі – спільні діти, але її він у квартиру не пускає. Житло за документами – чоловіка, але жінка хотіла би хоч подивитися на дітей. “Це він вперше мене ось так просто не пускає”, – вона розгублена.

Ми піднімаємося на другий поверх, патрульні стукають у двері, але ніхто не відчиняє. Стукають гучніше, гукають господаря, але той до дверей не підходить.

Жінка в цей час безуспішно намагається йому зателефонувати: ніхто не відповідає, але за дверима чутно, що хтось є.

• Вам є де сьогодні переночувати? – питаються полісмени.

Жінка відповідає ствердно, і радиться з патрульними, що робити. “В даному випадку лише через суд вирішувати, із залученням соціальних служб. Ми не маємо права, скажімо, ламати двері – виключно у випадках переслідування підозрюваного чи якщо в квартирі існує явна загроза чиємусь життю та здоров’ю”, – пояснює правоохоронець.

Жінка з сумом тихо спускається на вулицю, патрульні ще раз її заспокоюють, пояснють, якими можуть бути її наступні законні кроки, аби вирішити ситуацію. Вона лишається біля під’їзду, ми їдемо.

• Шкода, звісно, але тут ми безсилі допомогти, – каже Віктор вже в машині.

Дорогою до центру цікавимося у хлопців, чи добре до них ставляться самі вінничани. Олександр вагається: “Та по-різному ставляться. Звісно, напевно все ж таки набагато краще, ніж до міліції. Ми стараємося, але це і наша відповідальність”. Водночас і про своїх попередників молоді патрульні відгукуються з повагою: “Ті люди теж щось вміли, даремно їх так списують. Мені здається, з ними поступили не зовсім справедливо”. Кожен з нас лишається при своїй думці.

За вікном вже яскраві ліхтарі Майдану Незалежності: ми виходимо з “пріусу” та прощаємося. Патрульним – знову на перезмінку, нам – крізь снігові замети того дня, додому, спати. І сподіватися, що наш сон нічого не потурбує, зокрема і завдяки трьом сотням нових вінницьких копів.

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio