Заключним акордом Smile Fest’u у Вінниці цього року стала вечірня програма, яка відбулася у місцевому пабі Beefeater. Тут двоє саркастичних та досвідчених літераторів – Юрко Позаяк та Олександр Ірванець – влаштували вечір іронічної поезії.
На диво багатьох представників місцевого бомонду, звиклих до традиційного ігнору великої кількості мистецьких подій у Вінниці, цього вечора у пабі був повний аншлаг.
Хтось мусив розташовуватися за столиками, з яких геть не було видно сцени, хтось – лишався стояти біля барної стійки, де вистачало простору, але чомусь не вистачало стільців. Однак більшість присутніх, котрі заздалегідь потурбувалися про бронювання, мали змогу слухати поетичні випади вже майже класиків Позаяка та Ірванця, зручно вмостившись за столами з пивом і не тільки.
Приходьте до мене завтра!
Я розкажу вам правду!Приходьте до мене автра!
Я розкажу вам равду!Пи одьте о мее авра!
Я оза жу ам аву!Пи о те о мее ава!
Я оа жу а ау!И о е о ее аа!
Я оа у а ау!
Поети більш-менш розслабилися перед публікою не з самого початку – деякий час потрібен був, аби налагодити з аудиторією контакт. Зрештою, дійшовши до частини вечора, коли говорили про жінок, алкоголь, Порошенка та філософію – переважна більшість народу в залі (як би комусь того не хотілося) – власні реакції стримувати вже не могли.
В деяких випадках це був ввічливий сміх разом з такими ж гостинними оплесками, але переважно – неконтрольоване гиготіння майже всієї зали: інколи перші рядки наступного вірша тонули в останніх схлипах когось із глибини бару.
Коли добродій хоче срати,
Він танцювать не годен вальс.
О моя люба, погуляти
Волів би хвильку я без вас!Та скоро я вернусь, натхненний,
Нової сповнений снаги,
Й ми знов у вальцері шаленім
підем ногою до ноги!Й кружлятиме нас до нестями
Вогненна танцю благодать,
Аж поки знов (даруйте, дами!)
Добродій не захоче срать.
Виступ поетів тривав майже дві години, переважно – метафоричні роздуми про кохання та горілку, хоку про “100 грамів” та любов. Інколи – нещасну.
Я хочу кохати
Й коханою буть,
Але мене всі
Безсоромно
обдурюють…
Зрештою, завершальним та хітовим акордом став вірш про Вінницю, написаний Олександром Ірванцем прямо в потязі дорогою на Смайл Фест.
ВІННИЦІ
Дівко-невиннице, діжечко-виннице,
Птахо, ні дика, ні свійська.
Що я спроможен сказать тобі, Віннице,
Дивна столице подільська?
В грози освітлена бистрими зблисками,
Ранками свіжа і росяна,
Віннице, що ти без Коцюбинського?
Віннице, що ти без Гройсмана?
Ти постаєш пустотливим дівчиськом,
Корчиш гримаси шалені.
Віннице, що ти без Ані Савчинської,
І без Сашка Вешелені?
То ти затвердла в будівлях, як в злитках,
То ти невловно в’юнка.
Віннице, що ти без Каті Калитко?
Що ти без Квітня Юрка?
І чарівна, і вже трохи страшненька,
Міллю історії трачена,
Віннице, що ти без Порошенка?
Віннице, що ти без Татчина?
Вже по завершенню читань почався продаж книжок поетів та автограф-сесія. Дивувалися навіть самі митці, однак усі їхні запаси книжок були розпродані за лічені хвилини: велика частина черги з поціновувачів творчості так і лишилася без придбання з автографом.
“Ми відразу помітили, що тут зібралася та ще публіка”, – сказав Ірванець вже під час перекуру на ґанку пабу, пообіцявши ще не раз завітати до Вінниці: “затвердлій в будівлях, як злитках, та неймовірно в’юнкої”
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.