Аби зануритись в атмосферу постапокаліпсису, не обов’язково шукати в Інтернеті відповідний фільм чи книгу. У Вінниці для цього треба лише знати потрібні місця. А їх тут вистачає. Сьогодні на Vежі мова піде про Штаб 43-ої ракетної армії.

Отже, шукаємо першу місцину з постапокаліптичною атмосферою у Вінниці. Вона знаходиться в лісі поряд з вулицею Сергія Зулінського (колишня Тарногродського). Якщо не знати заздалегідь про це місце, то можна й не помітити, бо все вже давно поросло деревами. Як і в справжньому постапокаліпсисі, природа бере своє.

Наприкінці 50-х років у Радянському Союзі взялися за створення ракетних військ. Перші випробування міжконтинентальних  балістичних ракет пройшли успішно і поява такого озброєння була серйозним козирем у холодній війні. Війська формувались на базі своїх попередників – військової авіації дальної дії. Вже на початку 60-х на території України на базі 43-ої повітряної армії розпочалось формування ракетних військ стратегічного призначення. Штаб армії розмістили у Вінниці.

 Трішки поблукавши, можна знайти перший вхід до підземель. Таких входів-виходів тут є багато, тому маємо гарантію, що не заблукаємо.

Важливо не забути ліхтарик – без нього в підземеллі нічого не побачиш. Як і в будь-якій будівлі, що стоїть покинутою більше кількох років, тут повно лайливих написів на стінах, сміття та привидів минулого. Окрім діггерів-початківців, сюди інколи заходять і відпочиваючі (нетипове завершення травневого пікніку), і навіть туристи, хоч останніх вкрай мало. На інформацію про покинутий військовий об’єкт в Інтернеті не натрапиш, якщо спеціально не шукатимеш.

Круті та вже розбиті сходи переходять у вузькі коридори, а ті в свою чергу – в просторі приміщення з вигнутою стелею. Так будували, аби зменшити тиск ґрунту та покращити захисні якості споруди. Не відомо чи витримала б така кімната бомбовий удар, але у випадку ядерної зими це було б надійне укриття. І навіть в наш час, адже попри те, що комплекс давно покинутий і все цінне звідти вивезено, будували його якісно і простоїть він ще не одне десятиліття.

Штаб 43-ої ракетної армії командував 10 ракетними дивізіями, що були розташовані на території України, Білорусії та Північної Осетії. Це була бойова потуга, що мала на озброєнні сотні міжконтинентальних балістичних ракет та 1272 ядерних бойових заряди.

Темрява, затхле і вологе повітря, багато пилу та каміння під ногами. Одна з бічних кімнат майже вся чорна від сажі. Схоже, що колись тут була пожежа, але її вдалось локалізувати, а може просто не було вже чому горіти. Скрізь валяються недопалки, пляшки від пива та більш міцних алкогольних напоїв. Хтось тут неодноразово знаходив тишу, спокій та відсутність контролю дорослих.

В одному з приміщень можна натрапити на старий матрац. Можливо тут хтось жив. Або просто ховались від холоду. Хоч в теплу пору року тут досить прохолодно, зимою тут кращі умови, ніж на вулиці.  

Коли знайдете місце, куди зовсім не потрапляє світло ззовні спробуйте вимкнути ліхтарик і послухати тишу. Це може добряче полоскотати нерви. Тільки не намагайтесь гуляти тут без світла, можна ненароком собі щось зламати.

На поверхні також багато різних споруд. Точніше залишків. По всій території колишнього штабу розкидані трансформаторні, технічні приміщення, охоронні фортифікації та входи до тих самих підземних укриттів, з яких ми щойно вийшли.

Трохи збоку можна знайти навіть пересохлий ставок та місцину, обладнану під проведення офіцерських пікніків. Ще далі – генеральський будинок – точніше його залишки. Загалом, уся територія в роки свого розквіту трохи нагадувала базу відпочинку для військових – багато вінничан так і вважали. Штаб ракетної армії був надсекретним об’єктом, тому про його істинну суть в місті знало небагато людей.

Зі здобуттям Україною незалежності почався тривалий процес ядерного роззброєння країни. Ракетна армія стала пережитком минулого, надто дорогим в обслуговуванні та абсурдно великим, щоб продовжувати існувати в новій країні. Більшість ракет та установок вивезли на утилізацію до Росії, щось перетворили на музейні експонати. Про долю решти озброєнь ми ніколи не дізнаємось.

Ходять чутки, що штаб ракетної армії в 90-ті неодноразово ставав місцем сутичок та суперечок між військовими, що залишились без забезпечення та приватними бізнесменами, що хотіли урвати шматок бюджету, виданого американцями на роззброєння. Як би там не було, а в 1995 році ракетну армію розформували, в 2001 підірвали останню пускову шахту (в Первомайську)  і з тих пір у Вінниці з’явився ще один пережиток радянської епохи.

Складно уявити, як це все виглядало в роки свого активного функціонування. Жодних фотографій (принаймні у мережі) на цю тему немає. Та й навряд чи тоді дозволяли знімати секретні об’єкти. А пізніше всім було не до фотографування, адже треба було встигнути вхопити і винести щось цінне.

Зараз маємо гори бетону, заліза та землі, що належать Міноборони України і нікому не потрібні. Про те, що тут можна було зробити навіть згадувати не будемо, вийде величезний список корисних для суспільства об’єктів. Але чи з’являться вони тут хоч колись чи це й надалі буде місце паломництва юних любителів пива та дослідників минулого? Відповідь на це питання ще варто знайти.

Фото Андрія Завертаного

Микола Геркалюк

See Full Bio