З моменту запуску Vежі, а особливо – із виходом нашого видання на пристойний рівень популярності, ми отримали дуже багато відгуків: про нас, про місто, про наше висвітлення його життя.

Багато претензій, багато схвалень, масу реакцій: онлайнових та офлайнових. Найбільше – коментарів на нашій сторінці у Фейсбук: чим більше підписників – тим багатше розмаїття думок.

Дедалі частіше коментаторське середовище заповнюються різного роду негативом (хоч це і звичне явище для будь-якого ЗМІ): про “інакше” висвітлення сучасності, “не так” подану історію, “не туди” розставлені акценти. Голосів про #зраду – непомірно більше, ніж про #перемогу.

З одного боку – природньо і доволі очікувано: люди завжди з більшою охотою реагують на негатив, ніж на позитивні явища, адже йдеться про сутність людську, в якій з народження закладено поширювати передусім сигнал про небезпеку. З іншої ж сторони – досить дивно спостерігати це в місті, котре щороку визнається “найкомфортнішим”, “найпрогресивнішим”, найбільш передовим у порівнянні з рештою країни.

Окремо звертають на себе увагу коментарі проросійського спрямування, котрі посилюються тенденційно, лиш варто опублікувати матеріал, наприклад, про українську героїку – військову, історичну, або ж навіть сучасну – про війну на східному фронті.

З огляду на це, “не підготовлений читач”, зайшовши чи то на нашу, чи то на іншу “живу” сторінку вінницького сегменту ФБ, може скласти для себе враження, що Вінниця складається з:

• на 60% не задоволених життям, людей;
• на 30% – прихильників “русскаго міра”
• на 80% електорату Тимошенко, Ляшко, “Опозиційного Блоку” і т.п.
• на 10% – людей, котрі усвідомлюють масштаб проблем та викликів перед містом та країною, однак адекватно їх сприймають і реагують на них.

Такий побіжний аналіз категорично не збігається з “офіційними” результатами, рейтингами та іншими показниками комфортності життя у Вінниці, що їх часто наводять різноманітні європейські та світові моніторингові організації.

У зв’язку з цим, маю до читачів цих рядків наступні – певно мірою, навіть риторичні – запитання:

Чи дійсно згадані коментатори висловлюють думку громади міста у тій пропорції, якою вона є насправді? Якщо це так – звідки ж тоді результати канадських, швейцарських, і ще бозна яких заморських, номінально авторитетних організацій, про якість життя у Вінниці?

Якщо ж це не так – чому мовчать всі інші? Адже в даному випадку мовчання – не золото, а зовсім навпаки.

…Порядок денний інформаційного суспільства – в якому всі ми давно живемо – формує інформація, що вийшла назовні. Очевидні факти, думки, враження і твердження, оцінки тих чи інших подій та явищ, якщо вони не озвучені в онлайні, автоматично потрапляють до категорії не існуючих у публічному просторі. Ігнорування претензій, випадів, аргументів та фейків у соцмережах сьогодні прирівнюються до їхнього сприйняття та згодою з ними “за промовчанням”.

Інформаційний простір соціальних мереж, Інтернету та нових медіа загалом формує суспільну думку в комплексі, і значною мірою – також і в офлайні. Якщо вашого голосу немає у Мережі – вважайте, що його не існує взагалі, подобається це комусь, чи ні. Натомість інші спікери, які користуються цим ресурсом, обов’язково застосовують його для своїх цілей і саме вони стануть лідерами думок. І абсолютно не важливо, яку пропорцію вінничан вони представляють в реалі: адже думка, яка починає домінувати в онлайні, невдовзі стане панівною і в офлайні.

… Ми можемо робити вигляд, що це все –дрібниці та іграшки в покемонів. Але ми не можемо не враховувати вже понад мільярдну аудиторію соцмереж, де всі ми поділяємося лише на два види: тих, хто читає, і тих, хто пише.

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio