Він навчався у вінницькому університеті та ходив на футбольні “махачі”, аж доки в Києві на Грушевского не спорудили барикади та почалися бої. Там він брав участь у найзапекліших сутичках, а коли почалася війна – кинув університет і пішов добровольцем на фронт.
На Донбасі вінничанин з позивним “Підлий” розвинув в собі талант снайпера. Каже – ніколи не боявся вбивати і ставиться до цього, як до роботи. А ще – добре пам’ятає свій перший бойовий постріл в окупанта в районі Широкіного. Історія “Підлого” – одна з багатьох з циклу Hromadske про українських ультрас: футбольних хуліганів, які попри репутацію розбишак, були ударною силою Революціх Гідності, а потім одні з перших пішли добровольцями на Схід.
– В 2010-му році мій друг вперше запросив мене на сектор. Я пішов, спробував, якраз потрапив на матч, коли 90 хвилин була злива, а після цього ще була бійка з фанатами ворожої команди. Після цього я зрозумів, що це моє: що це класно і драйвово, – розповідає “Підлий” журналістам, стоячи в балаклаві біля бойової позиції.
Підлий вперше потрапив на Майдан саме в той день, коли протестувальники захоплювали будівлю КМДА. Хлопця вразило, що велика маса людей робили спільну справу, немов мурахи: один за всіх і всі за одного. “Було враження, ніби ти перебуваєш в Києві та водночас – в іншій країні. Бо варто було відійти три квартали в бік – і там вже було звичайне, мирне життя”, – розповідає хлопець.
Боєць пояснює: повернувшись з Майдану після перемоги Революції, забрав документи з вінницького університету і пішов на фронт, бо “щось штовхало зсередини”.
– Я прийшов в армію одразу на посаду снайпера. Певний час переживав – чи вийде в мене? Але потім зрозумів, що маю до цього хист і цей талант потрібно розвивати.
Молодий снайпер розповідає, що має схильність і відповідні навички до такої роботи: потрібно мати витримку, вчасно себе заспокоювати і не панікувати. Важливо не мати шкідливих звичок та мати здатність адекватно мислити в потрібний момент, особливо в стані перед панікою.
– Перший постріл я дуже добре пам’ятаю. Це було Широкіне – я поставився до цього просто, як до роботи. Інколи я схиляюсь до думки, що можливо через те, що це було на відстані – мені було простіше це зробити. Якби розстрілював ворога впритул – не виключено, були б якісь неприємні спогади. А так – жодних емоцій взагалі.
Хлопець вважає, що виконує не лише власне завдання, а велике масштабне завдання із захисту власної країни. “Є якась певна ділянка, за яку ворог не має просунутися. І є якась людина, яка заважає нам просунутися вперед”, – пояснює “Підлий”.
Вінницький снайпер впевнений, “виконати завдання” – це повернути Україні ті території, які в неї були до 2014 року. “Поки я тут – це завдання буде виконуватися”, – каже ультрас.
– Потрібно знищити всіх ворогів, або примусити їх всіх капітулювати. Я нікого ні в чому не збираюся переконувати: якщо хтось має іншу думку по той бік фронту – нехай залишається при своїй думці. Поки живий.
Автори: Богдан Кутєпов, Микола Пастико
Дякуємо!
Тепер редактори знають.