Політична реклама
З Ярославом Мрочко ми зустрічаємось на восьмому поверсі в сучасному коворкінгу в центрі міста. Як для кандидата в депутати, він здається надто усміхненим, але в процесі розмови ти розумієш, що ця людина просто поєднує життєрадісність та серйозність.
Ярослав Мрочко – підприємець, власник успішного ресторану “Трофей” (раніше – “Тифліс”). Чоловіку – 36 років. Він одружений та виховує двох синів. Взимку – катається на сноуборді, влітку – рибалить. При цьому встигає займатися бізнесом, а віднедавна – й політикою.
Загалом сам Ярослав про себе каже, що завжди вмів досягати цілей. Будучи першокурсником, Ярослав з товаришем вирощував в підвалі гриби, на другому курсі хлопець мав фруктову лавку на ринку, паралельно – підпрацьовував монтажником пластикових вікон та ролетів, пізніше почав встановлювати кавові апарати на вулицях.
У 2005 році Ярослав відкрив літнє кафе, на місці якого згодом і з’явився ресторан “Тифліс”, що багато років поспіль посідав перше місце в рейтингу “Народний бренд”. Також Ярослав є співвласником компанії з продажу безалкогольних напоїв, отримував звання “Людина року”, а ще будує невеличке фермерське господарство сімейногоо типу для потреб ресторану, що в подальшому стане ще й цікавим туристичним об’єктом.
Наразі Ярослав балотується від політичної партії “Голос” в депутати Вінницької міської ради (Округ №5. Замостя, Тяжилів, Малі Хутори). Він розповів про те, чим цікавиться в житті, які має якості та цілі, а ще – якою бачить підтримку людей з боку влади.
“Влада має допомагати, а не заважати”
Звісно, одне з головних питань: навіщо Ви йдете в політику? В який момент Ви це вирішили та чи був у Вас хоч якийсь досвід в політиці раніше?
– Досвіду не було, але політикою цікавився завжди. Працюючи підприємцем, керуючи великою кількістю людей, в якийсь момент я усвідомив, що мені не вистачає певних знань та навичок. Поїхав навчатися до Києва, в Академію державного управління при Президентові України на спеціальність “державне управління”. Саме там моє світосприйняття змінилось, я навчився бачити ширше. Навчався на курсах: Апарат Верховної Ради України (помічник депутата ВРУ), проведення передвиборчої кампанії тощо. Мені було цікаво аналізувати, як це все відбувається.
– Минулоріч я дізнався, що Вакарчук йде в політику й побачив рекламу “Голосу”. Я зрозумів, що це реальна професійна альтернатива всім партіям. Там були дуже круті кандидати і команда. Врешті, я став учасником “Туру змін”, який відбувся по всій країні. Тоді я не мав мети саме йти в політику, але це стало для мене цікавим досвідом. Далі було відкриття у Вінниці коворкінгу партії, куди я також потрапив. Там запам’ятався Олександрі Устіновій (народна депутатка і кандидатка на посаду міського голови Вінниці від партії “Голос” – ред.) тим, що був допитливим та ставив багато питань. Під час парламентської кампанії я був волонтером та спостерігачем, а після виборів Устінова запропонувала мені долучитися до створення команди порядних та професійних людей у Вінниці.
– Що кажуть про Ваш похід в політику Ваші рідні, колеги та друзі?
– Коли я поїхав в “Тур змін”, мій батько був дуже скептично налаштований. А ось дружина мене підтримала, як завжди.
– Публічною особою я ніколи не був. Ось, наприклад, в ресторані клієнтів обслуговують офіціанти, адміністратор та інші люди. Я залишаюсь “за ширмою”. Тому мало хто знає хто керує рестораном насправді, я особисто встановлюю цілі, приймаю участь і контролюю виконання.
Серед своїх першочергових завдань в якості депутата міськради Ви визначили підтримку малого та середнього бізнесу. А чи допомагала держава Вам як підприємцю та ресторатору в період карантину?
– Є певні моменти, що для мене як підприємця та вінничанина – незрозумілі. В сфері послуг є дуже багато учасників, але права в них – нерівні. Ось, наприклад, коли “Макдональдс” міг через віконце продавати каву й ще щось, маленькі кав’ярні в принципі не могли цього робити. Поки “Епіцентр” міг продавати будівельні матеріали, маленькі магазинчики – не могли. Маленький бізнес фактично задихався.
За час карантину середній та малий бізнес, звісно, не зник, але дуже змінився. Раніше підприємці винаймали якісь приміщення, а потім марно чекали, що буде краще і все налагодиться. Потім вони змінили формат роботи й багато хто почав працювати з дому. Та й самі споживачі почали користуватись послугами по-іншому. Наприклад, невеликі підприємці, які торгували овочами та фруктами почали адресну доставку продуктів, перукарі обслуговувати вдома.
– Розкажіть детальніше, якою має бути, на Вашу думку, підтримка підприємців? Що для цього потрібно зробити на державному та місцевому рівнях?
– Насправді немає єдиного правильного, загального рішення для будь-якої ситуації. Як місцева влада може знати, як розвивати середній бізнес, не спілкуючись з малим і середнім бізнесом? Що влада має робити? Вона має допомагати а не ускладнювати.
– Влада має зібрати підприємців разом і з’ясувати їхні проблеми та потреби, який ресурс взагалі є і що можна з цим зробити. Потрібен діалог, виявлення “болючих точок”. Тоді буде зрозуміло, як сприяти розвитку та допомогти у разі проблеми.
В нас в Вінниці найвищий податок на землю в Україні, для підприємців це суттєве навантаження і тому тут точно можна було б піти на поступки. Те саме стосується ЄСВ – його скасували лише на перші 3 місяці карантину, а далі все. Бізнес ледь виживає, а податки і далі треба платити. З наступного року вводять тотальну фіскалізацію в найскрутніший час для підприємців. Те саме стосується і облаштування міста – більшість переклали з плечей міською влади на підприємців.
Насправді для влади будь-якого міста малий бізнес це завжди рятівник тому що саме він створює велику кількість робочих місць. Для людей різного віку, професій, з освітою та без, стану здоров’я тощо. Тому щоб зрозуміти, що маленький бізнес не «витягує» – потрібно з ним говорити, а не просто змушувати. Деякі не витягують і закриваються. Місто втрачає податки і робочі місця.
Комунікація – наше все.
До прикладу, ресторатори Вінниці створили “анти”-фестиваль вина “Вінницький шлях”. Одні придумали, інші долучились, разом обговорили і створили чудову подію. Самі взяли і зробили будучи, в принципі, конкурентами але ми розуміємо, що лише разом можливо щось створити якісне та цікаве для туриста.
.
– Ви зазначили одним зі своїх завдань “знищення штучних перепон для ведення бізнесу, які спеціально створюються для корупційних схем”. Поясніть, що саме мається на увазі та чи йдеться про загальнодержавний чи місцевий рівень?
– Є багато зайвих перешкод. Наприклад, щоб ресторатору відкрити той самий літній майданчик, потрібно зробити дуже багато дій, отримати купу дозволів. Мені здається, що держава та місцева влада має піти підприємцям назустріч, спростити деякі процедури там, де це можливо, адаптувати певним чином умови.
У бізнесі все не настільки добре, як хотілося б. В мене багато знайомих зі своїми “головними болями”. В кожній сфері ці перепони різні. Ось є чутки, що коли Київ – в “помаранчевій зоні” й нічним закладам працювати не можна, то за 5 тисяч доларів – “можна”. Всюди є якісь певні моменти, але ж люди мовчать і при цьому думають, аби не було гірше. Так само ресторани народних депутатів працюють, а іншим не можна. В цьому наша проблема.
– Тож яким чином Ви вважаєте з цим потрібно боротись? Що можливо реалізувати на перших кроках?
– Правила та можливості мають бути одні для всіх, влада має робити все для людей. Ринок сам себе впорядкує: хтось працюватиме, хтось – ні, хтось переформатується. Перешкоди є й в інших сферах. А має бути діалог, всюди. Ось, наприклад, спірна площа Гагаріна, про неї тільки лінивий не висловився от і я під вашею статтею писав в коментарях, що ще більше обурення буде з приходом зими та снігу. Можливо, влада й має якусь стратегію з цього приводу, але чи питали думку всіх?
А як щодо апеляційного адміністративного суду що на Соборній? Там зробили три паркувальні місця для працівників суду. А власнику приміщення чи якогось будинку на Соборній виходить не потрібно, так? Хоча ширина ділянки дозволяє розширити паркінг. Виходить, що нікому це не потрібно, краще будемо всіх штрафувати і заробляти. Я так розумію: потрібні надходження – зробіть платну парковку. Навіщо штрафувати? Ось у Львові, наприклад, машини паркуються між трамвайними коліями. Там ці ділянки широкі, це специфіка міста й там деякі правила не діють, але там знайшли рішення. А у Вінниці замість того щоб облаштувати і адаптувати існуючі ділянки дороги під парко місця чим стимулюватимуть бізнес навпаки забороняють і штрафують.
– Як відомо, Ви будуєте ферму для потреб ресторану, просуваєте місцеві продукти та виробників, а також прагнете розвивати туристичну привабливість міста. Розкажіть детальніше: що вже вдалося зробити та що Ви плануєте втілити?
– Мій вектор руху – популяризація локальних продуктів і місцевих виробників. Я хочу, щоб людина, яка приїжджає до Вінниці, могла відчути “на смак” Вінницю та регіон. Туристи приїжджаючи з інших регіонів хочуть спробувати саме щось з місцевого колориту так як італійська піца, японські суші чи грузинська кухня в них теж є.
– То таким, до речі, і має бути Ваш ресторан “Трофей”, з місцевою кухнею?
– “Трофей” – це локальна кухня, це навіть не про українську чи подільську кухню. Це про Вінницю та Вінницький регіон, де буде представлена продукція місцевих виробників та крафтових сімейних господарств.
Ось коли ви їдете, наприклад, в Одесу – що хочеться скуштувати? Не вареників. Хочеться форшмаку, морепродуктів – чогось колоритного. А з чим в нас асоціюється Вінниччина? В нас є багато лісів та водойм, риби, дичини. Наша проблема, що ми не розвиваємо те, що в нас є. Влада має слухати бізнес і думати, що в нас є привабливого для туристів – і розвивати це. В нас багато яблук, є заводи. А чому б не зробити фестиваль яблук чи сидру на який приїхали б з усієї України?
– А як щодо інших сфер життя у Вінниці, в яких Ви бачите, що та як потрібно змінювати?
– Стартова допомога потрібна всім. Просто знову ж таки – це потрібно досліджувати шляхом діалогу та залученням фахівців. Наприклад, підтримка потрібна різним громадським організаціям і творчим людям. Творчість займає багато часу, але не дає великих коштів. Влада має дати можливість таким людям самореалізуватись. Наприклад, надавати приміщення чи території для роботи чи творчості. Запевняю вас якщо зібрати громадські організації, кожна з них дасть чіткий план розвитку і те чого вона потребує. А зараз в нас за копійки здаються чи продаються комунальні приміщення тільки «своїм», так не має бути.
Цікаві й події, де творчі люди можуть “розгорнутися”. Наприклад, коли Богдан Куценко на Старому місті влаштував “Ticket to the Sun” – це було неймовірно. Різноманітні творчі колективи, інсталяції. А безкоштовний вхід дозволив завітати людям з родиною, прихопивши ковдру сидіти, лежати, танцювати, їсти, – робити, що до вподоби. Такі події треба робити, людям потрібен простір і відчуття свободи.
Але простір потрібен не лише людям, спеціалізований майданчик для вигулу собак є лише біля Вишенського озера тому влада має піклуватись і за тварин, створювати подібні об’єкти в кожному з районів. Доречі мій заклад Pet Friendly.
Чому “Голос”?
– Чому Ви обрали саме “Голос”? Які принципи та ідеї партії Ви поділяєте беззаперечно?
– Мені сподобалась сама ідея, яку декларував “Голос” та Святослав Вакарчук. Ця партія не схожа на жодну іншу. Тут немає такого, що вся партія працює на благо якоїсь “верхівки”. Нещодавно вийшов рейтинг, в якому “Голос” назвали найчеснішою партією Верховної Ради. З 20 депутатів партії жоден не був задіяний в якихось корупційних схемах. Вони не популісти, в них все по суті.
Щодо підтримки тих чи інших законів… Ось щодо ринку землі, я вважаю, що він має бути. Бо землю все одно купували і купують, але це робиться “в чорну”.
Також підтримую збільшення лімітів для ФОПів 1-3 групи. Я вважаю “Голос” найбільш проукраїнською партією на цей момент. Недаремно майже всіх депутатів “Голосу” внесли в санкційні списки Росії. Це партія нового типу і формату, що матиме підтримку українців і ця підтримка зростатиме. Населення України, а Вінниччини – так точно, стало більш свідомим: ми вже відчуваємо, коли нас хочуть обманути й не дамо цього зробити популістичними гаслами.
– А які кроки нинішньої влади, центральної та місцевої, Ви вважаєте неправильними? Чому?
На мою думку центральна влада повністю провалила боротьбу з COVID-19. Всю країну посадили на карантин, а за цей час держава, в особі Міністерства охорони здоров’я, не купила жодного, вдумайтеся апарату ШВЛ з березня місяця. Все переклали знову на волонтерів та самих лікарів. Тестування провалене, а гроші всі вкрали на дороги.
Ми бачимо, як зараз піднімають голову проросійські партії, потроху починається відкат в сторону Росії. Немає взагалі стратегічного бачення, замість політики і виважених стратегічних рішень в нас ток-шоу.
На місцевому рівні мене обурює як вінничанина, що відбувається з вінницькою землею, з культурною спадщиною міста. З однієї сторони я, як підприємець роблю все, щоб зробити місто привабливим, а в цей самий час а нас замість реставрації культурних та історичних пам’яток, як Замкова гора, тулять чергову автомийку. Земля навколо – вся “роздерибанена” і там незаконно стоять приватні маєтки. В нас немає місць для молоді і коворкінгів, в цей самий час депутатам за декілька гривень на місяць віддають приміщення на Соборній. Це те, що щиро обурює.
“Бачу ціль – не бачу перешкод”
– Наведіть головні причини, чому виборцям варто віддавати свій голос за Вас.
Я знаю як досягати успіху чесно. Я і моя сім’я живе і житиме у Вінниці тому мені насправді є, що втрачати я маю на увазі репутацію. А у разі чого мене легко знайти, зайшли в “Трофей” – і все.)
– Політик – це в першу чергу людина. Розкажіть про себе детальніше. Як відомо, Ви починали з вирощування грибів і ось Ви – успішний підприємець, ресторатор. Яким був цей шлях? Які Ваші людські якості цьому сприяли?
Як у кожного з підприємців є успіх і невдача але потрібно завжди йти вперед і вірити, що все вийде. Я вмію мріяти і щоб реалізувати мрію чи бажання спочатку аналізую як цього досягти і тоді починаю завзято працювати. Потрібно ставити перед собою великі і на перший погляд не здійснені цілі, і постійно про них пам’ятати.
– Щодо поєднання політики та підприємництва. Як Ви плануєте все встигати?
– Я встигаю багато чого. Звісно, будуть розставлені пріоритети. Але маю сказати, що за весь час керування рестораном чи компанією все автоматизувалося, налаштоване й структуроване. Кожна людина відповідає за те, чи інше питання. В мене проблем з делегуванням повноважень взагалі немає. І я вважаю, що неможливо досягти успіху, якщо ти сам на собі всю роботу зациклюєш і без твого підпису ніхто нічого не може зробити – сидять і чекають.
– Багато людей думають, що депутат приходить до влади і відразу сам робить все: і дороги, і те, і се. Але насправді містом керують департаменти в міськраді. Депутат – це менеджер, який робить “місток” між людьми та владою. Депутат – Це голос людей і представлення їх інтересів в міській раді. І якщо люди не хочуть автомийку замість історичного комплексу, то це злочин голосувати по іншому! Я розумію, що я – хороший менеджер, який зможе розібратися з тими питаннями, які потребують вирішення. Так само я розумію, що зможу знайти відповідальних людей та досягти результату, в нас чудова команда. Як я вже казав, бачу ціль – не бачу перешкод
Фото Ольги Мірошниченко
Дякуємо!
Тепер редактори знають.