Сьогодні, 23 грудня, у Вінниці прощались із військовослужбовцем Дмитром Неумивакіним. Близько сотні людей прийшло висловити свою пошану людині, яка захищала Україну та загинула у полоні.

39-річний вінничанин проходив службу у військовій частині пп В0927, 53-тя окрема механізована бригада. На службу Дмитра було призвано у 2014 році. Після демобілізації був звільнений з частини.

За деякий Дмитро Неумивакін час підписав контракт. В зоні АТО Дмитро із ще двома товаришами потрапив у полон. Товариші втекли, а Дмитра терористи жорстоко вбили. Понад місяць тіло бійця перебувало у морзі міста Дніпро. Впізнали Дмитра за результатом експертизи ДНК.

На прощання із Дмитром, яке відбулось у Кафедральному храмі Нерукотворного Образа Господа нашого Ісуса Христа, прийшло чимало людей. Серед них були родичі, друзі, військові побратими та колеги «із мирних часів». Останні й розповіли, яким був Дмитро Неумивакін.

• Спочатку ми навчались разом у шостій школі, потім вже разом працювали у Вінницькому таксомоторному парку, де Дмитро був водієм таксі. Веселий та компанійський хлопець, завжди міг знайти слова підтримки у важкі хвилини, та розвеселити міг – він був дуже «живий». Востаннє бачились влітку – він відслужив один термін, підписав контракт та знову пішов. Справжній товариш, який завжди казав, що «все буде добре», мовляв прорвемось.

Колеги розповіли, що мати Дмитра – лікар, а батько також був військовослужбовцем. У Дмитра залишились дружина та син.

• Це був найкращий друг мого зятя, – розповідає жінка. – Був Дмитро такий, що з усіма знаходив спільну мову. Бешкетником був, з дівчатами такий веселий.

Вже інші побратими, бойові, розповіли про інше життя Дмитра Неумивакіна.

• Ми із Дмитром познайомились рік тому. Він перевівся до нас у другий батальйон нещодавно, а раніше він приїжджав до нас ремонтувати техніку, розумівся на цьому, – пригадує Олексій. – А потім вирішив до нас перейти. Який він? Позитивний дуже. Завжди молодших хлопців оберігав, сам усюди в небезпеку ліз. Був стрілком, мав звання прапорщика, дуже хотів на передову. І загинув, в Зайцевому.

• Чотири місяці ми прослужили разом: Горлівка, Майорське, Зайцеве – усю передову він допомагав нам у ремонті військової техніки, – розповідає Віктор Присяжнюк. – Вмілий та відважний хлопець.

Відспівували Дмитра у церкві більше години, ховали у закритій труні (у дніпровському морзі Дмитра опізнали лише за тестом ДНК), люди все несли й несли квіти та вінки. Військові прийшли із прапорами України. «Хай буде йому вічна пам’ять, світлій людині» – стиха говорили між собою вояки.

Юлія Плахтій

Журналіст

See Full Bio