Вчора, 22 лютого, у Вінниці відбулась прем’єра кінострічки “Носоріг” (18+) режисера Олега Сенцова, який також написав для неї сценарій. На прем’єру в кінотеатрі “Сінема Сіті” завітав і його творець. “Носоріг” – це якісний фільм про погані часи. І про те, що на глядачів чекає важке видовище, сам режисер попередив перед початком показу.
Тож якою є нова робота Олега Сенцова та про що режисер говорив з публікою після завершення показу – у нашому матеріалі.
“Носоріг” – кримінальна драма, базована на реальних подіях. Це друга повнометражна робота Олега Сенцова і перша після незаконного ув’язнення в Росії. Головну роль у фільмі зіграв український активіст Сергій Філімонов.
Як повідомляє видання “The Village”, стрічка Олега Сенцова за перший вікенд прокату зібрала понад 3 мільйони гривень, а подивились фільм понад 27 тисяч глядачів. Вийшов фільм у прокат на минулому тижні, 17 лютого.
15 лютого відбувся допрем’єрний показ фільму у Києві. Також кінострічка українського режисера здобула низку нагород та була презентована на кількох фестивалях.
Фестивалі та премії:
– Офіційна конкурсна програма “Горизонти”, Венеційський кінофестиваль, 2021;
– Міжнародна конкурсна програма, Варшавський міжнародний кінофестиваль, 2021;
– Найкращий фільм і Найкращий актор, Стокгольмський міжнародний кінофестиваль, 2021;
– Найкращий актор, Міжнародний фестиваль артхаусного кіно в Батумі, 2021.Крім цього, права на онлайн показ “Rhino / Носоріг” придбала американська платформа “Netflix“.
Олег Сенцов – український кінорежисер, сценарист, письменник. Лауреат Премії імені Андрія Сахарова за свободу думки, Премії Американського ПЕН імені Барбари Ґолдсміт “Свобода писати”, Національної премії України імені Т. Шевченка. Був незаконно ув’язнений Російською Федерацією з травня 2014 року і засуджений російським судом до 20 років позбавлення волі. Звільнений у вересні 2019 року в рамках обміну в’язнями між Україною та Російською Федерацією.
“Цікавого перегляду, приємним він точно не буде”: початок прем’єри та коротка рецензія на фільм
Призначено прем’єру було на 17:30. На цей момент в холі кінотеатру вже зібралося чимало охочих подивись стрічку Олега Сенцова, поспілкуватися з режисером та зробити спільне фото. На прем’єру завітали також творча спільнота Вінниці та деякі посадовці міської ради. Окрім того, сюди прийшов і соліст гурту “ТіК” Віктор Бронюк.
Допомагали з організацією прем’єрного показу також вінницькі митці. Зокрема, Богдан Куценко та поетеса Катерина Калитко.
Можна сказати, що стрічка зібрала на перший показ майже аншлаг – вільних місць в залі лишилося небагато. Перед початком режисер завчасно попередив, що на глядачів чекає важке видовище.
– Я ніколи нічого не кажу перед кіно, тому що режисер, який повинен щось пояснювати про своє кіно – це дуже поганий режисер. Я, можливо, ще не дуже хороший режисер, але що зробили, то зробили. Щодо фільму, то це дуже важке кіно. Жорстке, іноді – жорстоке. Тому, в кого слабка нервова система, є поряд неповнолітні діти, хто в передінфарктному стані, будь ласка, покиньте приміщення, тому що це буде досвід не для всіх. Ніхто не вийшов? Добре, я вас попередив. Цікавого перегляду, тому що приємним точно він не буде. Це я вам гарантую, – сказав Сенцов, перш ніж світло в залі згасло і розпочався кінопоказ.
Варто зазначити, що стрічка тривалістю понад дві години майже не залишає відчуття втрати часу. Однак, хоча ці зазначені в анонсі 150 хвилин і минули швидко, легкими вони не були напевно. На відміну від відомих на пострадянському просторі російських фільмів чи серіалів про криміналітет 90-х, стрічка не ідеалізує своїх героїв. Головний герой не постає перед глядачем у вигляді романтизованого бандита. Носоріг у виконані Сергія Філімонова – це, безумовно, людина свого часу. Звичайний хлопець “з глибинки”, який, в пошуках свого місця в світі, ще більше губиться, коли це місце починає шукати. І поступово втрачає обриси людини з душею та мораллю, перетворюючись на людиноподібну тварину. Особливо це підкреслено аудіовізуальним супроводом у сцені, показаній після однієї з найтрагічніших подій в житті цього антигероя.
Загалом, атмосфера стрічки пронизана духом 90-их, а локації, відзняти в індустріальному Кривому Розі, це неабияк підкреслювали. Задля атмосфери використано і цілком доречний музичний супровід. І хоча тут трапляються російськомовні треки, вони тут не “вліплені для годиться”, а цілком пасують тогочасним настроям, вподобанням або зображеній на екрані ситуації.
Окрема “родзинка” фільму – операторська робота. Особливо яскраво вона виражена в перші хвилин 10-15 стрічки, коли ледве не одним кадром зображено років 10-12 життя молодого Носорога – від юного підлітка, який потерпає від однолітків, до “твердолобого здорованя”, від якого починають потерпати оточуючі.
Втім, є і певні недоліки, помітні або очевидно, або якщо дуже прискіпуватися. Перший – якість звуку в діалогах. І цей недолік є очевидним. Нерідко в діалогових сценах під час перегляду в кінозалі важко розібрати, що саме говорить головний герой. І чи це проблема звуку в стрічці, чи техніки в кінотеатрі, чи вимови самого Сергій Філімонова – питання залишається відкритим.
Другий – філософські діалоги Носорога з безіменним співрозмовником. На тлі реалістичної мови та переконливої акторської гри в решті стрічки, вони, як і сама сцена, виглядають дещо натужно. І хоча завершення діалогу і розв’язка роблять постановку більш гротескною та притчевою, протягом усього фільму це дещо десонує з іншими сценами.
Загалом, акторська гра дійсно якісна. І навіть, здавалось би, недогравання в нібито емоційних сценах виконавця головної ролі грає на користь антуражу фільму. Бо які емоції, навіть переживаючи їх, може відобразити Носоріг?
Вибір тематики, творчі плани та особливості кінострічки: спілкування Олега Сенцова з глядачами
Перегляд фільму завершився аплодисментами, і переважна більшість глядачів лишились на своїх місцях в очікуванні виходу режисера.
Загалом, спілкування між глядачами та Олегом Сенцовим тривало близько пів години. Протягом яких режисера розпитували про його роботу на майданчику, вибір тематики, музичний супровід та подальші плани. Нерідко в своїх відповідях Олег Сенцов наголошував – він не є режисером за освітою, оскільки навчався знімати фільми самотужки, на основі кінокласики. Відтак, робив фільм, як відчував, а не як був навчений робити.
Далі – подаємо тезами.
Про вибір жанру та звідки ідея фільму.
– Тема і жанр мене не дуже цікавлять, мене цікавлять люди. Я завжди знімаю про людей. Є два фільми і ще є чотири закінчені сценарії, і вони всі дуже різні. Я знімав про людину, яка не мала вибору, яка вибрала дуже поганий шлях, нічого хорошого не зробила. І питання для мене: чи можемо ми її зрозуміти, чи можемо ми її пробачити, чи можуть такі люди дійсно покаятись? Це дуже важливо і про це я знімав кіно. 90-ті, кримінальний світ, весь цей антураж, який допомагає робити це кіно більш об’ємним, ширше показати цей період, його вплив, щоб було більше шарів, більше якихось моментів, щоб кіно було більш об’ємне і сильне.
Про аудіоряд фільму і музичні вподобання Сенцова
– Насправді, більшість треків цього фільму було закладено ще на етапі сценарію. Але це не мої улюблені пісні. Це пісні, які були доречні в цьому фільмі для певної сцени. Коли ми знімали, я з телефона або з динаміків звукорежисера вмикав ці пісні на майданчику, в якому ми ритмі рухаємось. Наприклад, “It`s my life” (йдеться про пісню виконавця “Dr. Alban”, кліп на яку було презентовано в 1992 році, – прим. авт.)…
І ці речі закладаються, і про це знімається цілий епізод, в якому пісня кладеться, і все гармонійно відбувається. Я повинен був використовувати пісні, які підходять цьому фільму, які доречні. Так, я переважно слухаю рок: іноземний і український теж.
Про особливість образу головного героя
Тут варто ширше розкрити контекст. Одна з присутніх глядачок відзначила, що, як людина, яка пережила епоху 90-их, але не була безпосередньо дотичною до тих подій, вона відчуває лише сором стосовно того, що в ті часи відбувалося. То ж чому автор стрічки зняв фільм так, аби люди, які його переглядали, все ж співчували головному герою?
– Цього героя дуже важко ідеалізувати, і я все зробив для цього. Але це таке завдання мистецтва. Навіть, якщо негативний герой, навіть, якщо він коїть погані речі, він може не подобатись, але ти все одно за нього переживаєш. Тоді виникають в душі зовсім різнонаправлені почуття: ти його ненавидиш і співчуваєш одночасно. Це не я вигадав, так робиться в кіно. Я намагався чесно його робити максимально поганим і простим, як носоріг, якого все одно в кінці шкода. Шкода через те, що він так даремно загубив своє життя і життя інших. Не знаю, наскільки я впорався, але завдання було саме таке.
Про сюжетні зміни у фільмі
Далі варто відзначити, що фільм задумувався режисером ще 10 років тому. Однак реалізувати свою ідею режисерові вдалося лише після виходу з російської в’язниці.
– Сюжетно фільм майже не змінився, просто я трохи став старший. Я став по-іншому ставитись до життя, до людей, до кіно. Тюремний досвід, 5 років, теж дав змогу глибше зануритись в психологію таких людей. І якби цей фільм був знятий, коли він повинен був бути знятим, 10 років тому, він був би набагато гірший.
Про головного героя, схожість стрічки з іншими кримінальними фільмами та залишковий вплив 90-х на сьогодення
– Будь-які кримінальні фільми схожі, тому що там є певні сюжетні повороти. Стосовно головного героя, прототип в нього є. Це мій знайомий. Він досі живий, він пройшов певний шлях. Дуже різний, скажімо так. Кримінальне життя його закінчилось, він почав жити іншим життям. Я знав його з одного боку. Але якось ми мали розмову в машині, і зовсім з іншого боку він переді мною постав. Я подумав, як це цікаво, як люди можуть якось рефлексувати, про щось задуматись. І вирішив зняти про це кіно. Я з цієї точки пішов і зробив зовсім іншу історію, не схожу на мого товариша. Це не його історія, але певні елементи та події, що відбулись в його житті, теж знайшли в цьому кіно своє місце. Його теж так катували, прибиваючи до підлоги, і дружина в нього загинула з дитиною. Це така реальність, яка була в житті. Просто в житті події ці між собою не пов’язані, і немає такої драматургії. В кіно треба робити драматургію, адже кіно живе по інших законах.
Плюс, я жив у 90-ті роки, хлопець з села, який приїхав вступати до економічного вишу. 1993-й рік, Крим, Сімферополь, дуже бандитські регіони. Були “розборки”, стрілянина, сильні кримінальні війни були. Коли я вчився, була лекція на другому курсі, а на сусідній вулиці вбили кримінального авторитета. Просто під’їхала машина до світлофора, підійшов кіллер і вбив його з водієм.
Були теж різні знайомі, тому що цим світом 90-х все було пронизано. Проблема була в тому, що бандити не були якимись маргіналами, які сховалися, які вважалися злочинцями. Це були просто хлопці, які були поруч. Всюди. І це була частина життя, і це була проблема, тому що вважалося, що ми будемо завжди жити так. На щастя, це все скінчилося. Вони повбивали один одного, тодішня міліція трохи “підняла голову”. Почала “кришувати” за 10%, потім – за 50%, потім – забрала в них весь бізнес. І насправді, ці наслідки 90-х досі в нас є, б’ють по нас. Тому я зняв це кіно – показати, звідки “ростуть ноги” Трухіна, хто там бігає з сумкою зі 160 тисячами доларів, від поліції ховається десь по лісах. Це “діти Носорога”, які досі живуть. В нас ментальність, яку треба змінювати, казати правду, і тоді ми зможемо з цим поборотись.
Про антураж, “великодки” та перший тизер десятирічної давнини
Фільм сповнений своєрідних “великодок” – посилань для “знаючих”. Наприклад, одна з локацій стрічки має назву “Вавилон”. Таку назву носив відомий в Криму комп’ютерний клуб, який також був великим бандитським баром. Останнє стосувалося і бару “Берізка”, показаного в стрічці.
– Там багато всього. І люди, навіть не з Криму, просто з епохи 90-х років, дуже уважно подивились це кіно. І запитання було одне: хто консультував режисера? Ніхто не консультував, і такого бути не може, тому що занадто правильно і чітко. Показаний цей світ, всі ці фразочки, моменти, дуже тонкі. Ці люди могли розпізнати фальш, але цього не було. Я знав цей світ, тому показав його, як є.
Стосовно тизера – то на той момент ми ще не приступали до знімального процесу. Стосовно того, як ми шукали грошей на цей фільм. Є така штука на фестивалях – пітчинги (або подання – прим. авт.). Тобто, коли приїжджають режисери молоді і презентують свій проєкт, а проєкт розглядає комісія, в яку увійшли якісь круті продюсери, директори якихось фестивалів, інше. Вони голосують і обирають кращий проєкт. Приз – якісь невеликі гроші. Це означає, що вони вважають, що цей проєкт стане кращим. Ми відібралися в 2012 році на пітчинг в Софії, це головний пітч Східної Європи. Туди всі приїжджали і просто розповідали про своє кіно. Інколи – навіть без картинок. Ми зняли короткий простий тизер за 100 доларів, який був знятий майже за один день. І просто показували двохвилинне відео. Перемогли там, потім перемогли в Одесі на кінопітчингу. Потім перемогли на пітчингу Держкіно. І так і отримали фінансування. Зараз всі, хто презентують свої проєкти, роблять такі відео, тому що це наглядно. Ми ж у свій час були першопрохідці. За 10 років багато чого відбулося.
Про вихід фільму на “Netflix”
– Багато мене просили не говорити. Не знаю точно, в скількох регіонах фільм вийде. Це перший для них досвід, коли вони купили велике українське повнометражне кіно. До цього вони робили тільки документальне кіно, пару серіалів купили, які не дуже “зайшли”. І ось “Носоріг”. Для мене це приємно. Це дає можливість робити наступне кіно і це дає можливість іншим українським фільмам просуватись на ринку, тому що ми повинні робити якісне кіно. Яке повинне бути цікавим не тільки нам, але і за кордоном. Адже за кордоном наше кіно дуже мало знають. Може, на фестивалях більш-менш, але дистрибуції та показів майже нема. А в цього фільму дуже хороша дистрибуція в Європі, на телебаченні покази. І ось купив “Netflix”. Це дуже вдала історія, навіть не знаю, з чим порівняти з українського досвіду.
Про реакцію суспільства та страх зображення негативного образу українців за кордоном
– Ви бачили фільми Ґая Річі, що там відбувається? Чомусь англійці з цього приводу не паряться. А Тарантіно? Вони ж не знімають про те, що от колись Радянський Союз розвалився, і було дуже важко. Ні, вони показують, як воно є, і в цьому проблем нема. Розумієте, ми такі трохи “село”. Ми так боїмось, що про нас скажуть в “місті”. А люди вже не паряться з цього приводу вже дуже давно. Люди досвідчені, розуміють. Якщо зайти на IMDb (Internet Movie Database – найбільша база даних та сайт про кінематограф) і почитати відгуки європейців, то вони пишуть з розумінням, що це таке. І проблем в цьому нема. Це просто кримінальна драма про якийсь період нашого життя, який вже закінчився.
Про роботу на майданчику
– Я і в житті страшна людина, а на майданчику взагалі – демон. Достатньо диктатична людина, тому що там 70 людей, які мають тебе слухати, і це без урахування акторів. Стосовно акторів, то я дуже багато часу приділяю кастингу. Довго шукаю не тільки головного героя, а й всіх інших. Десь 3-4 місяці мої асистенти шукали людей, кликали не перше коло кастингу, показували мені, я показував, хто мені подобається, кликали на друге коло, де актори вже невеличкі сценки відігрували. Ми дивились, хто краще працює, запрошували їх далі. Так, через сотні, десятки, а потім – одиниці людей, ми обирали претендентів на фінальний кастинг. Проводили його в один день. Приходили 2-3 претенденти на кожну роль, і ми ставили їх в різних варіантах, щоб всі подивились, хто як працює, навіть, як працює його конкурент. Такий собі відкритий кастинг, таке змагання. Я не знаю, хто так теж робить, я просто був відвертий з акторами і казав їм: хто буде кращий, того я візьму. Коли я знайшов людей, максимально схожих на своїх прототипів, все інше було дуже легко.
В мене нема критерію, що обов’язково повинен бути професійний чи не професійний актор. Я знав, що на Носорога я не знайду професійного актора. На решту позицій були різні варіанти. Наприклад, ось є Носоріг – непрофесійний актор, навколо нього коло, десь людей 10, – професійні актори. А далі, другий план, вже йдуть як професійні, так і не професійні актори. І люди, які дивляться це кіно, не зовсім розуміють, хто з них хто. Це для мене дуже хороший комплімент, адже люди просто дивляться фільм. Наприклад, актор, який грає Черепа (такий собі антагоніст стрічки – прим. авт.), – непрофесійний актор. По суті, людина з вулиці Кривого Рогу. А, наприклад, в сцені в міліцейському відділенні є п’яна парочка. І от тамтешній “бухарь” – це головний режисер Криворізького драмтеатру. Його дружина – це головний режисер театру ляльок міста Кривий Ріг. Вони прийшли і були прекрасні.
Про окремих акторів
– Сергій Філімонов був одним з багатьох претендентів. Я його взяв не тому, що він відомий активіст. Це ніяк на мене не впливало, на мене важко вплинути такими речами. Я сам на кого хочеш вплину своєю біографією. Просто він дуже був класний, в нього була фактурність. Хоча він не такий здоровенний, як в кіно показується. Він трохи вище мого плеча. Я йому кажу, мовляв, “якийсь ти малий, мені потрібен здоровий, навіжений такий”. Він каже: “ну нічого, все зробимо”. І були проби, де він дуже класно себе показав з акторського боку. Зранку прийшов на кастинг ще такий “дерев’яний”, а до вечора був уже майже “Буратіно”. І далі вже був схожий на актора, який щось може робити. І при цьому – був дуже природній. Плюс, він трохи підкачався, був також невисокий оператор, який брав більш широку лінзу і знімав його. Тому видається, що він такий здоровенний. І дійсно, без Серьоги цей фільм не був би таким. Це правда, він багато чого приніс своєю фактурою. Він класно відіграв, і ми вже отримали два призи за кращу акторську роботу. І це не тому, що це Філімонов чи що це зняв Сенцов. Ні, він просто зіграв краще, ніж усі інші актори.
Теж стосується Володимира Адольфича (йдеться про Володимира “Адольфича” Нестеренка (справжнє прізвище – Шамрай), контркультурного діяча, російськомовного письменника, драматурга та журналіста, який виконав роль Баті. Його герой є покровителем кримінального світу в місті, зображеному Сенцовим – прим. авт.). Він теж з цієї “бандитської двіжухи”, теж сценарії писав. Тут він прочитав сценарій, йому сподобалося, він відіграв свою маленьку роль і поїхав. Все. Я не роблю з когось зірок.
Про свій творчий доробок: майбутній і попередній
– В першому фільмі нікого не вдарили, ніхто не загинув, і жодного матерного слова не була. То був фільм про геймерів. А це фільм про бандитів. І він не може бути інший, в моєму розумінні. І це мій перший і останній кримінальний фільм, і саме “темний” мій фільм. Інші будуть зовсім різні. Один з них, це фільм “Кай” – сімейна драма. Інший фільм ми хочемо знімати з американцями тут в Україні. Це буде просто світлий фільм.
Нагадаємо, це не перший приїзд Олега Сенцова до Вінниці. Під час попереднього приїзду митець розповідав про свої літературні роботи.
Фото – Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.