Під дощем та в оточенні кількох сотень глядачів, під громові звуки пострілів гірської гармати та з використанням панцирника вінницькі реконструктори відтворили у Вапнярці бій сторічної давнини. Як і влітку 1919-го, українські вояки здолали більшовиків та звільнили селище від загарбників.
Минулої п’ятниці, 26 липня, виповнилось рівно 100 років з того дня, коли розпочалась Вапнярська операція Армії УНР. З цієї нагоди Центр історії Вінниці, Вінницьке історичне товариство та ГО “Жива історія” підготували низку урочистих подій, аби вшанувати українських вояків минулого та нагадати вапнярчанам їхню історію.
Меморіальна дошка та урок живої історії
Першою подією в переліку стало відкриття меморіальної дошки, встановленої на приміщенні вапнярського вокзалу. Опів на дванадцяту на залізничному вокзалі зібралось кілька десятків місцевих жителів, дехто прийшов з квітами. Поки вінницькі реконструктори перевдягались в однострої Армії УНР та обговорювали план дій, сучасний військовий оркестр розмістився поблизу приміщення вокзалу. Цієї миті на станцію прибула приміська електричка, пасажири якої щиро дивувались такій зустрічі. Дехто навіть затримався, аби подивитись що буде далі.
Нарешті, частина реконструкторів вишикувалась в шеренгу і під командуванням Віталія Головенька з ГО “Жива історія” потрійною сальвою (залп, салют) з гвинтівок розпочала подію.
Меморіальну дошку урочисто відкрили Олександр Федоришен та директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун. На неї нанесено такий напис: “100-річчя Вапнярської операції Армії УНР. На честь вояків Третьої Залізної дивізії Армії Української народної республіки, які впродовж 26-31 липня 1919 року звільнили вапнярський залізничний вузол від військ більшовицької Росії”. Також на дошці зображено Хрест Залізного Стрільця – військову відзнаку УНР, якою нагороджували тільки бійців 3-ї Залізної стрілецької дивізії.
– Протягом останніх ста років фактично кожне покоління українців мало якесь відношення до війни. Війна це страшно. Сьогодні вона знову прийшла на нашу землю. Сьогодні вже 237 хлопців з Вінниччини не повернуться додому, 570 стали інвалідами війни, а загалом більше 17 тисяч наших земляків брали до рук зброю, щоб захистити нашу державу. Щойно, коли відбувались урочисті постріли, маленькі діти почали плакати… Хто не бачив цього горя, цієї війни, ви навіть не розумієте, що таке бойові постріли, коли плачуть діти… Коли в школах на стінах намальовані смуги і діти знають, що під час обстрілів треба ховатись нижче цих смуг. Я часто чую на мирній території, що людям важко жити, що вони нещасні. В мене є рецепт для таких людей: поїдьте на схід, побудьте там певний час і ви зрозумієте які ви щасливі насправді. Бажаю вам, щоб тут ніколи не лунали бойові постріли. Нам треба всім разом стати, впертись і здолати ворога, щоб наші нащадки вже не брали до рук зброю, – звернувся до присутніх учасник АТО, представник у Вінницькій області Міністерства у справах ветеранів Олег Дмитрійчук.
Після завершення всіх урочистостей та покладання квітів до меморіальної дошки, серед місцевих жителів можна було почути скептичне “краще б дорогу зробили”. Втім, промовляли це лише декілька людей і вже після того як військові – сучасні та реконструктори – відійшли на кілька десятків метрів.
Наступною подією став урок живої історії у вапнярському будинку культури. Незважаючи на спеку, одягнені в шерстяні однострої реконструктори вирішили пройтись колоною через селище. В актовій залі будинку культури їх вже чекали учні довколишніх шкіл.
Перед початком уроку співробітники Центру історії Вінниці подарували Вапнярській селищній громаді картину Артура Орльонова, де зображена атака 1-го куреня 7-го Синього полку 3-ї Стрілецької дивізії Армії УНР на чолі із сотником Спиридоном Довгалем на контрольовану більшовиками вапнярську залізничну станцію. Приємним для всіх, та в першу чергу для дітей, подарунком стали листівки зі стилізованим під комікси Marvel зображенням генерала Олександра Удовиченка. Його порівняли із Залізною людиною, тому що 3-я стрілецька дивізія Армії УНР, якою він командував, єдина здобула звання Залізної.
“Де ваш Троцький?”: наближена до реальності реконструкція бою
Головною подією дня стала реконструкція бою української війська з “червоними”, запланована на 16:00. Ще за годину до цього на вапнярському стадіоні почали збиратись люди. Серед іншого їхню увагу привертала польова кухня, де всі охочі могли безкоштовно спробувати гречаної каші з м’ясом.
Відтворення бою розпочалось із запізненням приблизно на годину. За цей час кількість глядачів зросла до кількох сотень. Поки реконструктори збирали та заряджали гірську гармату, готували кулемет і гвинтівки, обговорювали сценарій бою, їх з усіх сторін оточили десятки дітей та дорослих, які цікавились кожним їхнім кроком. За цей час було зроблено десятки, якщо не сотні пам’ятних світлин “з дядьою в формі”. Було багато охочих сфотографуватись і з сестрою-жалібницею, роль якої виконувала співробітниця Центру історії Вінниці Олеся Коваль.
– Влітку 1919 року українській армії загрожувала катастрофа. Здавалося, що москалі от-от виконають своє завдання – відріжуть наше військо від ріки Збруч та знищать його. Однак, для здійснення своїх ворожих намірів їм треба було здійснити ключовий крок – зайняти станцію Вапнярка, – розпочала коментувати подію для глядачів Олеся Коваль.
Поки більша частина більшовицької армії зосередилась на вапнярській станції, невеликий загін розташувався на її околицях, аби забезпечити прикриття з тилу. Вісім реконструкторів на чолі з “головним більшовиком” Віталієм Головеньком гарно вжились в роль “червоних”, які не сподіваються зустріти ворога. Вони гучно розмовляють і сміються, почуваються цілком розслаблено. А тим часом до них підбирається український підрозділ: шестеро реконструкторів на чолі з Олександром Федоришеним.
Позиція більшовиків укріплена, а самі “червоні” озброєні гвинтівками Мосіна. Вони встигають помітити українців, зав’язується бій. Під час перерв у перестрілці більшовики намагаються переманити українців на свій бік, але їм це не вдається. Під прикриттям панцирника “Отаман Петлюра” та кулеметного вогню козаки рішуче атакують та захоплюють позицію, змусивши ворогів тікати.
Над стадіоном зібрались хмари і починається дрібний дощ. Олеся Коваль наголошує, що це тільки додає реалістичності відтворюваному бою, адже сто років тому бої відбувались під зливою.
Перегрупувавшись, більшовики розуміють, що їх здолав маленький український підрозділ у якого немає підкріплень. Вони запекло контратакують, українці змушені відступати. Один вояк вирішує залишитись на позиції та прикрити відступ побратимів кулеметним вогнем. В нього швидко закінчуються набої і “червоні” захоплюють позицію. Українського сміливця намагаються переконати перейти на бік більшовиків, але він відмовляється, через що його розстрілюють.
Поки реконструктори відтворюють атаки і відступи, кожна їхня дія супроводжується коментарем Олесі Коваль. Вона не тільки пояснює що саме роблять реконструктори, але й нагадує про реальні історичні події. Втім, не всі прислухаються до цих пояснень. В якийсь момент один з глядачів гучно запитав: “А де німці, а де наші?”. Його питання так і залишилось без відповіді.
Підрозділ Армії УНР в меншості, втратив одного побратима і кулемет, але все одно не здається. В запасі у козаків є ще гірська гармата системи Дангліза-Шнайдера. Кілька потужних залпів дозволяють підібратись ближче до позиції “червоних”. Поки гармату готують до чергового пострілу, зав’язується перестрілка з гвинтівок, бійці з різних сторін перекрикуються між собою. З боку українців можна почути крики на зразок: “Де ваш Троцький?” та “Влаштуємо вам Благовіщення!”. Ще кілька залпів з гармати створюють безлад серед більшовиків і українці переходять в лобову атаку. “Червоних” розбито, а тиловий підхід до вапнярської станції захоплено.
На завершення реконструктори шикуються в шеренгу і потрійною сальвою вшановують бійців 3-ї Залізної стрілецької дивізії, її командира Олександра Удовиченка та “славетну Вапнярку і не менш славетних вапнярчан”.
Варто зазначити, що перемога українського війська у боях за Вапнярку сто років тому мала вирішальне значення. Окрім того, що дії Олександра Удовиченка та його вояків можна вважати еталоном українського військового мистецтва, перемога у Вапнярці дала змогу решті підрозділів продовжити наступ і звільнити Вінницю та багато інших міст.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.