Вчора, 14 липня, на Алеї Слави вінницького кладовища відбулося вшанування пам’яті двох військових льотчиків – командира екіпажу Дмитра Майбороди та помічника командира Дмитра Шкарбуна. Вони загинули рівно п’ять років тому внаслідок потрапляння в літак Ан-26 ракети, випущеної винищувачем з території РФ.
Як йдеться у сюжеті Командування Повітряних сил Збройних сил України, саме 14 липня 2014 року військовослужбовці 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України (Вінниця) виконували бойове завдання в зоні АТО. На висоті 6 200 метрів літак бригади був атакований.
Вшанувати пам’ять загиблих льотчиків на Алеї Слави прийшли родичі та бойові побратими загиблих. Після хвилини мовчання та салютної групи заграв Державний Гімн України, а над кладовищем пролетів Ан-26.
Тоді до слова запросили побратимів загиблих льотчиків. Пригадуючи те, якими були Дмитро Майборода та Дмитро Шкарбун за життя, військовослужбовці зазначили, що чоловіки завжди стійко виконували бойові завдання. “У них ніколи не виникало сумніву щодо того, куди ми летимо, що ми виконуємо. Ми цей день пам’ятаємо, кожен день. Вони для нас Герої”.
Тоді до слова запросили матерів загиблих Героїв.
– Я була найщасливішою матір’ю до того страшного дня, 14 липня, – каже Тетяна Майборода та, ледве стримуючи сльози, каже, що її син дуже любив життя.
Матір Дмитра Шкарбуна, Ельвіра Віталіївна, сказала:
– Напевно, ніхто не зрозуміє так мати, як мати, котра так само втратила сина. Тисячу разів у своїй пам’яті я прогортую сторінки з життя мого сина, з самого його народження, – каже жінка. – Він був наче світлий промінчик, добрий, уважний, турботливий, він мав чудове почуття гумору, мав виняткову пам’ять та легко навчався, тому багато чого знав та багато що вмів, він умів створювати щось своїми руками, любив це.
– В нашій родині за п’ять років відбулося багато подій – і печальних, й радісних, і щасливих, – продовжує Ельвіра Віталіївна. – Та ні жодна подія, ні час не вилікує рани втрати. Цей біль, біль втрати сина – житиме в серці матері до кінця її днів, до останнього подиху.
Як розповів Віталій Воробей, штурман, який останнім покидав Ан-26, що палав, обидва Герої залишились у його пам’яті на все життя.
– Сьогодні є такі вислови, що це громадянський конфлікт і рахують, що це не герої сьогодні. Вони для нас завжди будуть героями, ці хлопці, тому що вони виконували свій обов’язок, вони військові люди, і виконали його, обов’язок, з гідністю та честю.
“14 липня 2014, під час другого за день вильоту в зону АТО, екіпаж Ан-26 мав десантувати парашутним способом воду й продукти в підрозділи Сухопутних військ, які були відрізані від основних сил і перебували в оточенні в Краснодонському районі Луганської області. На відстані приблизно 5 км від російського кордону на висоті 6500 метрів літак було атаковано, імовірно, керованою ракетою типу «повітря-повітря». Унаслідок влучання лівий двигун та електрообладнання відмовили. Командир екіпажу майор Майборода разом з помічником командира майором Дмитром Шкарбуном до останнього намагались утримати літак від зривання в штопор. Решті членів екіпажу було наказано залишити літак. Всього на борту було вісім осіб, вижили лише шестеро. Обидва пілоти загинули, ціною власного життя вони відвели літак від населеного пункту Давидо-Микільське. Члени екіпажу, зокрема бортрадист Сергій Олесюк понад добу виходили ворожим тилом, після чого були евакуйовані на підконтрольну Україні територію.
Дмитро Майборода та Дмитро Шкарбун загинули 14 липня 2014 року у Краснодонському районі Луганської області. Чоловіки до останнього керували літаком, що дозволило іншим членам екіпажу евакуюватися” – Вікіпедія.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.