У Вінниці під землею показали анімаційну виставу “Кіт, що гуляє сам по собі”

Година чистої магії, шаманських мотивів, ароматів та справжнього сучасного театрального натхнення – саме це подарували вінницьким маленьким і дорослим глядачам Театр анімаційного мистецтва (“ТАМ”), які в молодіжному центрі “Квадрат” показали неймовірну виставу «Кіт, що гуляє сам по собі».

Це дійство твориться тут і зараз. Ось сидять музиканти та вокалісти Дарина Войтенко і Серж Авдєєв із цілим набором музичного шаманського приладдя: варгани, укулеле, дзвіночки, губна гармошка, глюкофон, калімба, окарина, шейкери.

Музика також створюється з допомогою запису і семплювання. Його проводять за допомогою чотирьох мікрофонів та програми ableton live.

З іншої сторони залу з планшетом у реальному часу творить візуальну картинку художниця Олена Овраменко. Печери, джунглі та дика природа – все це легко переноситься на стіни молодіжного центру «Квадрат». Посеред зали імпровізована сцена, дві людини у чорному Ольга Пінаєва та Олександр Мартиненко та безліч іншим мініатюрних героїв, які оживають з допомогою світла і тіні. Стіл, який швидше схожий на живий механізм, стає частиною вистави та однією із основних декорацій.

Загалом, казка “Кіт, що гуляє сам по собі” – це поєднання мистецтва драматичного театру, театру ляльок і театру тіней, а також комп’ютерної анімації та музично-звукового супроводу. Для дітей – це звичайна казка про кота із яскравою анімацією та безліччю процесів на сцені, а для дорослих – міф, що повертає нас до точки відліку, коли світ перестав бути диким.  Це казка, яка поєднує в собі багато прихованих образів та сенсів, які кожен шукає сам у маленьких деталях.

Створена за мотивами одноіменної притчі Редьярда Кіплінга, вистава “Кіт, що гуляє сам по собі” – це своєрідний “живий” мультфільм, який народжується під час самого перегляду, «тут і зараз». В основі сюжету – легенда про найперші взаємини між первісними Чоловіком, Жінкою та їхнім Малюком, а також першими прирученими ними тваринами – Коровою, Конем і Собакою. У цій оповіді лише Кіт довгий час не хотів втрачати свободу, проте тепла печера та компанія спокусили врешті-решт і його.

Вистава у баченні «ТАМ» отримала дещо нове та більш гуманне звучання, а також «обросла» магією, на відміну від хитрості, яка є у класичному творі. Саме кіт дозволяє собі у потрібній ситуації бути вільним, пити молоко, грітися у печері та гратися з дитиною. На противагу псу, який залишається на довгому ланцюгу. Це питання свободи та хитрості й уміння підлаштовуватися під обставини властиве не лише хитрому котові, але й людям.

Сюжет вистави та всі дійства, якими вона «обросла» не дозволяє навіть на хвилину відвести погляд. Бо насправді акторів на сцені не двоє, а набагато більше, а кожен їхній рух і звук викликає захват у дорослої та дитячої аудиторії.

Тут багато живих і лялькових танців, світла та красивих картинок. Актори існують тут і зараз, так само як музиканти і художниця. Вони тримають ліхтарики в зубах та говорять різними тваринними мовами, швидко змінюють ролі та створюють атмосферу. Процес за процесом, крок за кроком казка заворожує ще більше і дітей, і дорослих.

Це новий формат вистави, який ще невідомий для Вінниці та і для України загалом, а в режисурі та грі відчувається «рука» київського театру «ДАХ». Це нове бачення і саме те мистецтво, яким воно має бути, аби рівноцінно змусити “не дихати” як дорослих, так і дітей.

Дикий ліс, дикі люди та тварини і абсолютно спокійні та захоплені люди в залі. Це вистава-медитація, вистава-прогрес та вистава-магія. Магія, яка тривала ще довго після завершення, адже і дорослі і діти хотіли доторкнутися до частини казки, приміряти образ кота або навіть дізнатися як все працює. Актори з охотою їм це дозволяли.

Режисерка вистави Катерина Тушдер розповіла Vежі, що ще з самого дитинтсва дуже любила казки, особливо Кіплінга. Під час навчання у Харківській академії мистецтв її дипломною роботою мала стати саме казка. Тоді у Катерини не виникло жодних питань щодо її вибору. Так ще у зовсім іншому форматі без яскравої проекції та живої медитативної музики, але вже із створеними ляльками народилася вистава «Кіт, що гуляє сам по собі». Вже згодом у Києві дівчина знайшла команду однодумців із якими впродовж довгого часу, зі змінами та постійною комунікацією творила нову виставу, яка відрізняється від всього того, що бачив український глядач.

Виявляється на таку медитативно-філосовську казку надихнув Катерину індонезійський театр ляльок, де присутні плоскі ляльки, тіні та ритуальність.

– У них лялька – це щось набагато глибше, ніж у нас. Вони точно не сприймають їх як іграшки – це живий організм, який має свою душу. Ця ритуальність мене дуже захопила і я вирішила перенести щось подібне у нашу виставу, але адаптувати для нашого глядача, аби вона залишалася цікавою та близькою.

Катерина також додає, що для того, аби все запрацювало як єдиний механізм, вони із командою дуже багато працювали, обговорювали разом та пробували щось нове.

– Це люди, які мені близькі. Які розуміють, яким може бути мистецтво і не бояться робити щось нове, дещо незвичне. Лише цієї осені все нарешті запрацювало так, як нам цього хотілося би, тому Вінниця побачила той варіант, яким нам всім дійсно подобається. Нарешті не було непотрібних та зайвих рухів, пропусків між моментами, а все запрацювало як один організм.

Режисерка також відзначає особливу захопленість, дружелюбність та розуміння вінницької публіки, які двічі за день майже вщент заповнювала зали.

– Ми відчували це на якомусь інтуїтивному рівні. Коли я ще вийшла на сцену оголосити виставу, то відразу відчула це тепло і позитивний настрій. Нам багато хто казав “дякую” за цю виставу, а ми відчували, що Вінниці вона дуже потрібна. Безумовно, дуже гарно попрацювали організатори на місці і ми залишилися задоволені всім.

Виставу творили: музиканти: Дарина Войтенко, Сєрж Авдєєв, художниця Олена Овраменко, актори: Ольга Пінаєва, Олександр Авраменко, режисерка Катерина Тушдер.

 

Фото: Сергій Кіржа