86 політв’язнів досі перебувають в російських тюрмах після анексії Криму. Дехто з них мусить сидіти у “тюремній тюрмі” за надуманими обвинуваченнями, головні з яких – “ти українець” або “ти кримський татарин”. В умовах сучасної Росії цього “звинувачення” цілком достатньо, аби людини відправили за ґрати на десятки років.

Сьогодні до Вінниці приїхали родичі політв’язнів, які перебувають в Росії, спільно з ініціативою “В’язні Кремля”. Вони розповіли не лише історії своїх чоловіків та синів, або ж власні історії потрапляння в російський полон, але й висловилися з приводу нинішньої політики влади щодо стосунків з Москвою та зокрема – звільнення заручників.

Подаємо головні тези виступу політв’язнів Ільмі Умерова, дружини ув’язненого Сейрана Салієва Муміне Салієвої, Петро Вигівський, батько політв’язня Валентина Вигівського; Анастасія Нагірняк, активістка кампанії “#SaveOlegSentsov”.

Ільмі Умеров

Коли в Криму була українська влада, я займав на півострові досить високі пости: був віце-спікером кримського парламенту, віце-прем’єром в уряді, очолював Бахчисарайський район. Хочу сказати, що ніколи в Криму, за весь час незалежності України, не було проукраїнської влади. Тобто вона була номінально українська, але не проукраїнська. Ситуацію яскраво характеризує наприклад те, що майже 100% працівників СБУ зрадили присязі та перейшли на бік агресора. Вони всі були до цього готові.

Коли розпочалася анексія, я виявився єдиним з керівників міст і районів, який відмовився брати участь у “референдумі” та закликав інших не йти на нього.

Мене затримали за сфабрикованим звинуваченням, звинувативши в порушенні територіальної цілісності Росії. Я виявився першим політичним в’язнем з Криму, до якого застосували примусову психіатричну експертизу. Це тривало 21 день. Я не буду розповідати подробиці того, що там відбувалося, зокрема й тому, що мені це складно згадувати… Але коли це все завершилося, я назвав це одним великим катуванням.

Я наполягаю на повному відновленні територіальної цілісності України. Якщо тема Донбасу і Криму будуть відділені одне від одного – це означатиме капітуляцію. Це здача позицій. Україна має ставити питання руба: про відновлення територіальної цілісності, не по ліній розмежування, а по державному кордону.

Вже потім мають відбутися обговорення про виплати компенсацій та інше. Але точка відліку – це державний кордон. Не ми вводили війська, не ми захоплювали території: у нас відібрали території, це Росія ввела сюди війська. Україна за підтримки НАТО та всього світу має вирішувати це питання тільки таким чином. Все інше ми будемо розцінювати як здачу позицій та капітуляцію.

Треба активніше спілкуватися з різними державами, тому що корупцію ніхто не скасовував і всюди там є газпромівське лобі. Інколи з’являються розмови про зняття економічної блокади Криму чи подачу туди води… Я хотів би нагадати, що за окуповану територію відповідає окупант. Україна має робити все, щоб Крим і Донбас для Росії стали непідйомними ношами. Для цього зараз не лише роблять недостатньо, але й навпаки – говорять зайве.

Не можна взагалі обговорювати питання подачі води, поки ця територія окупована. Вантажопотік і вода туди повернуться тільки разом з нами.

Муміне Салієва. Дружина ув’язненого Сейрана Салієва

Я і наші двоє дітей вже два роки без чоловіка та батька сейрана Салієва. Одно дня, рано вранці озброєні люди в масках без пояснення причин прийшли в наш дім, забрали чоловіка і з того часу ми бачилися лише кілька разів. Я, і інші жінки намагалися врятувати своїх чоловіків, інколи викрикуючи “Ви будете стріляти в мене?”. На що люди зі зброєю відповідали “Ні, ми ще встигнемо вас всіх перестріляти”.

Мій чоловік після цих геополітичних змін почав допомагати політв’язням. У Криму після окупації не лишилося незалежних ЗМІ, тому всю роботу з документування та поширення інформації взяли на себе звичайні люди: педагоги, будівельники… За подібну діяльність моєму чоловікові зараз інкримінують статтю “тероризм”: йому загрожує до 20 років тюрми.

Ми просимо всіх якомога голосніше говорити про цю проблему, залучати до цього процесу якомога більше людей, аби це питання не сходило з порядку денного, поки не будуть звільнені всі такі в’язні.

Петро Вигівський, батько політв’язня Валентина Вигівського

Мій син Валентин був захоплений ще в 2014 році, він був в десятці перших, хто був захоплений росіянами після анексії. Валентин їздив до Криму в своїх волонтерських справах. Коли його затримали, його звинуватили у намаганнях зруйнувати авіакосмічні сили Росії, всього-навсього. До цього ще доєдналося, що він був активним учасником Майдану.

Його справа була однією з найбільш засекречених. Є лише два документи: перший – довідка із українського МЗС, що його було заарештовано в Росії. Другий – це довідка з російської колонії, що він прибув на місце. Його засудили на 11 років колонії суворого режиму, в Кемеровській області. Там його тримають в одиночній камері – це тюрма в тюрмі. Побачення не дозволяються, дзвінки не дозволяються, передачі робити неможливо. Модна писати лише листи паперові, а ще до нього має право раз на три-чотири місяці приїжджати український консул. В нас була велика надія на останній обмін, але так сталося, що цього не сталося.

Чи варто обмінювати невинних полонених українців на російських терористів? 

Питання, яке часто спливає в контексті звільнення політв’язнів з Росії: “А чи справедливо видавати Москві терористів, на руках яких кров українців, в обмін на українців, які не скоїли жодного злочину?”. Попри його моральну складність, не поставити його звільненим політв’язням та родичам тих, хто досі перебуває у полоні, ми не могли.

Ільмі Умеров

Коли мова йде про одного в’язня – це трагедія. Але коли про це йдеться загалом, як про явище – це проблема державна. Я вважаю, що є поступки, на які не варто було йти. Наприклад, як це було в питанні моряків. Є рішення трибуналу про те, що Росія зобов’язана повернути полонених і судна. А ми по факту їх поміняли. Фактично це був обмін, а формально – це було взаємне звільнення. Кримінальні справи не закриті, адвокати будуть продовжувати працювати. Чим це завершиться – не зрозуміло.

Відповідно українська влада звільнила цінного свідка Цемаха, взамін на 24 людини, які були звільнені з українського боку. Всі полонені, яких ми утримували – вони є справжніми злочинцями, які скоювали серйозні злочини як на неконтрольованих, так і на контрольованих територіях. Я вважаю це (такий обмін – ред.) недопустимим. Держава має ставити інтереси держави в пріоритет.

Путін сьогодні звільнить 35, а завтра в один день на будь-якому КПП може 70 людей зібрати.  І буде в нього знову обмінний фонд більший за нас.

Петро Вигівський:

Взагалі з розмови із сином про ці речі, стало зрозуміло, що його думка – як і думка інших в’язнів – вони не хотіли би своєю ціною заплатити за те, що країна розвалиться. Зараз дії теперішньої влади – вони не зовсім ідуть в тому ключі, щоб зміцнити країну. Можна було би поступати набагато агресивніше активніше та більш впорядковано.

Ільмі Умеров

У світі має відбутися повний бойкот Росії на всіх фронтах. Посилювати санкції до такої міри, щоб вони працювали. Якщо все це не працює або працює недостатньо – треба їх ще більше посилювати. Якщо все одно не допомагає – то військовий варіант не виключений. Потрібно Розвивати армію, зміцнювати партнерські стосунки з НАТО, і з їхньою допомогою я не виключаю військовий варіант розвитку подій. За власну землю у всі часи люди проливали кров і віддавали свої життя.

Як може допомогти в’язням кожен з нас

Як розповіла Анастасія Нагорняк, активістка кампанії SaveOlegSentsov, після звільнення перших полонених і зокрема Олега Сенцова волонтери продовжують боротися за кожного, хто перебуває в полоні Москви.

 – Ці медійні персони, яких випустили, спершу не були медійними, вони нікому не були відомі. Вони стали відомі тільки після сотень акцій та флешмобів. Про тих, хто зараз перебуває за гратами ми повинні говорити так само голосно. З цими історіями ви можете ознайомитися на сторінці Save Sentsov у Фейсбуці.

“Звільнені політв’язні розповідають що до тих із них, хто отримує багато листів, застосовують менше тортур. Бо росіяни розуміють, що вони перебувають на контакті із зовнішнім світом, вони знають багатьох. Ми маємо продовжувати боротися за кожного українця, аби разом довести всім, що наша солідарність міцніша за грати російських тюрем”.

Листи українським політвєязням в російські тюрми можна написати в кілька способів. Наприклад, листи можна відправляти звичайною поштою або скористатися електронною системою ФСІН (fsin-pismo.ru). Для цього необхідно:

– Писати тільки російською мовою

– Памятати, що ваші листи будуть перевіряти цензори

– Вказати на конверті рік народження, повне ім’я, по батькові та прізвище адресата.

В окупований Крим листи політвязням слід надсилати на адресу Центру громадянських свобод: 01024, м. Київ, Басейна, 9-г, оф. 25.

Фото Олесі Яненко

Читайте також: “Як за часів ГУЛАГу”: у центрі Вінниці розклали 86 капканів на підтримку в’язнів Кремля. ФОТО

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio