Той, хто малює кавою: як художник Віктор Байрак «наводить мости» чорним напоєм. ФОТО, ВІДЕО

Спочатку нас захопили його роботи кавою в кав‘ярні «Пан Заваркін і син», але коли побачили  квартиру-майстерню, то зрозуміли, що однією кавою не обійдеться. 

Ми завітали в гості до вінницького художника, барда, поета, КВНщика, журналіста та затятого рибалки Віктора Байрака аби з’ясувати: які вони – сучасні вінницькі митці та в яких умовах працюють?

Не кожна людина та митець запросить тебе до себе в гості додому, а водночас і майстерню, але Віктор Байрак зовсім інший. Зустрічає нас біля під‘їзду у в‘язаному білому светрі, звичайних домашніх капцях та запрошує в квартиру. Ще в маленькому коридорчику, в якому ледве поміщаємось з оператором, розуміємо, що тут живе митець — картини стоять навіть у коридорі. В невеличкій, приблизно 15-метровій, кімнаті вміщається безліч цікавих речей — від величезної кількості робіт майстра до книг, гітари, нагород та грамот.

Імпровізований майстер-клас ми вже бачимо на кухні, після того, як художник пригостив нас кавою, звареною в джезві. Тут атмосфера також особлива: кава в тарілках, клей ПВА, купа різних пензлів та додаткових матеріалів. На кухні відчинене вікно, відчувається весна, а натхненний художник за три хвилин створює кавовий міст та вулиці.

Для цього використовує лише пензлик, ПВА, олівець та суху каву. З допомогою звичайного олівця з’являють основні лінії, потім наноситься прозорий клей ПВА, посипається кавою, декілька рухів, трішки клею для фактури і картина готова. Звичайно, це імпровізований малюнок, але сама техніка та те, з яким натхненням він працює з кавою, захоплює.

Тут всюди кава – в кімнаті та на кухні, адже Віктор Байрак малює унікальною технологією – сухою кавою (порошком). Малюнки народжуються або просто з допомогою кави, рук та пластикової картки, або ж завдяки клею та пензлику.

Стоси малюнків і любов до живого

• Ось це Лєнін на рентгені — показує нам одну із робіт Віктор, посміхаючись і дістає невеличкий альбом, де всі малюнки в основному виконані олівцем.

• Ось це все начерки, малюнки, малюнки і малюнки. Вони в мене виходять дуже швидко. Я ж всюди їжджу і малюю людей. Особливо на фестивалях, ескізи в мене «вилітають» буквально за декілька хвилин. От там дійсно добре малювати, бо люди сидять, слухають, грають, а я за час виступу встигаю намалювати портрет. Одного разу за три дні намалював 16 портретів і повісив їх на фестивалі авторської пісні, – перегортаючи десятки різноманітних картин, розповідає Віктор.

Художник говорить, що багато портретів відразу дарує, деякі ескізи залишає собі і допрацьовує, а потім виходить повноцінний малюнок. Дістаючи папку з малюнками, розміром майже як саме ліжко митця, з посмішкою продовжує:

• Дивіться, воно ще й на різному папері все. Портрети, портрети, а ось і природа. У мене багато портретів моїх відомих друзів. Дивіться ось Шура (ред. Олександр Шемет) аквареллю зроблений. А це ж лише один із багатьох альбомів.

Перед нами з‘являються безліч портретів, виконаних різними техніками, із живим поглядом та неймовірним поєднанням кольорів. На картинах художника дійсно живуть тварини, риби, яких насправді дуже багато, замальовки з подорожей, знайомі багатьом вулиці та міста у кольорах, яким він надає особливої магії.

• Я не хочу зупинятись на якихось жанрах, у мене постійно експерименти в творчості. Використовую різні матеріали: і гуаш, і акварель, і пастель, звичайні олівці та жирові, каву, планшет та навіть морілку, – розповідає художник і продовжує показувати нам свої роботи, які неначе сторінки книги, розповідають історію людини, відкривають обличчя друзів, гарячі мандри та любов до природи і Вінниці.

Віктор говорить, що дуже любить малювати великі роботи, на великих листах паперу, об‘ємні та живі. Показує нам яскраву роботу «Африка», яку планує надіслати сину в Одесу. Тут з‘являється ще одна «гаряча» робота.

•  От люблю я живопис соковитий! Колись прийшов з риболовлі, поклав рибку і дивлюсь, а вона так смачно виглядає, взяв шух-шух і вийшла така картина. А ось це ню, ну який художник без «обнажонки» (сміється). «Обнажонка» – це натхнення. А ось це такий собі зачарований глядач. Це все експерименти, експерименти, експерименти, – розповідає художник.

• А це  до мене приїздила в гості подруга з дочкою і я хотів показати дочці як можна сміливо малювати. Оце поклав  – шух-шух – і намалював. І пальцями, і пензликами,  ми з нею разом тут всі в фарбах були. А це дуже гарна заготовка до моєї афіши «старий, дурнуватий» (сміється) . Ось це щука у схованці.
  
  Роботи на замовлення він називає «це таке дурне, на замовлення», однак подібних робіт вистачає, адже потрібно на щось жити. Робота у Віктора Байрака також мистецька — він працює в палаці мистецтв «Зоря», веде сайт, робить афіші, артистом працює та проводить ігри “Що?Де?Коли?”. В «Зорі» також працює багато давніх друзів Віктора.  На запитання про те, чи викладає десь він живопис, Віктор говорить, що для цього потрібно мати хорошу майстерню, але інколи дає приватні уроки.

• Це дівчинка вчилась у мене і запитала як малювати планети, то я їй показав. Для мене в малюнках головне настрій, щоб ось це падало в душу і грало в ній.

Серед митців для себе виділяє художників початку минулого століття, а саме Моділіяні, Пікассо, Ван Гога. Цей вплив можна побачити, особливо в плані настрою та кольорів. На його роботи потрібно дивитись, бачити фактурність, кольори, адже у них ховається значно більший сенс, ніж може здатись на перший погляд. У деталях оживають очі, починають ворушитись листя дерев і здається, що природа та люди оживають. 

Віктор не малював 25 років і коли повернувся з Воронежу до Вінниці, його хороші друзі Марк і Олена Беденко попросили підготувати дочку до вступу в художній інститут, а так як митець сам закінчив живописний факультет, то вирішив допомогти. До того ж друзі дуже допомогли художнику освоїтись заново в місті. 

• Я погодився, бо пояснювати це ж не малювати. Пояснював, пояснював, але бачу щось не те. А я чого зав’язав з живописом, бо не міг добитися того, що мені хотілось, щоб воно було таке, живе, справжнє, щоб люди були живі. Бо все техніка та техніка, гола техніка. Я ж дуже довго не малював, мультики, дизайн, то одне, але живопис закинув ж «к чортам собачим». А потім якось в процесі підготовки дивлюсь – а воно виходить! Дивлюсь і головою трясу, бо не вірю, що малюю. То я прийшов додому і намалював картину «Банан і стопка» (показує нам її на телефоні). От так і повернувся до живопису вже у Вінниці.

Випадкова розлита кава, як крок до нового мистецтва

Так, як Віктор Байрак дуже багатогранний митець, за безліччю робіт ми в певний період навіть забули, що хотіли побачити імпровізований майстер-клас з малювання кавою. Але розсипана на склі кава біля вікна не дозволяє про це забути. Це особлива техніка, яку, за словами митця, він вигадав сам. Звичайно, рідкою кавою є багато малюнків і цей жанр поширений у багатьох країнах світу. Але меленою кавою (порошком), якою колись вже посмакували, працює лише вінницький художник. Хоча все й розпочалось два роки тому із випадково розлитої кави, яка стала малюнком. Це вже далі у художника з’явились різні техніки і кава потрапила у безліч робіт. Вона прекрасно «грає» в тандемі із гуашшю, аквареллю та навіть використовується в графічних малюнках. Вона не лише має особливу фактуру, але й кольори.

Це тут все в процесі, тут я готую все. Ось це мій головний інструмент – пластикова картка. Дивіться, воно все живе!

І справді, лише за декілька рухів рукою і карткою звичайна кава перетворюється на малюнки. У нас виникає кавовий ліс, який оживає, шумить кавовим листям та передає світло, яке цього дня ніби доповнювало казковість художника.

• Інколи сюжети продумую, інколи експромт, а малювати руками – то святе, так відчуваєш фактуру і матеріал. Для малювання використовую «випиту каву». Часто її мені приносять друзі, от «Заваркін» дуже допомагають. Ось це, наприклад, на ПВА, ось це на звичайному пластику. Тут сорт не грає ролі, головне, аби була суха. Я дуже люблю експерименти, тому постійно роблю щось нове, – розповідає Віктор, а паралельно малює кавовий ліс.

В кав‘ярні «Пан Заваркін і син», через яку ми і дізнались про Віктора Байрака, картини опинились досить просто, адже художник товаришує з власником.

• Кажу йому одного разу чого це в нього картин нема ніяких. От і приніс  намальовані кавою. А все починалось з того вовчика, який вкусить за бік. Тоді я повозив, повозив трохи, а дивлюсь і вона картина.

Відразу запитуємо про персональні виставки та виступи, адже Віктор нещодавно мав концерт у «Заваркіні».

• Бувають, але у Вінниці це дуже дорога справа зробити виставку, бо і приміщення потрібно і кошти, щоб оформити картину. Ось в мене в березні буде концерт-виставка в Заваркіні, я там інколи виступаю і за два-три дні квитки розбирають.

Планшет, як нове захоплення

Віктор Байрак «йде в ногу з часом» і окрім живопису та малюнків кавою, працює ще з графічним планшетом. Роботи показує на старому комп’ютері. Тут багато і пейзажів і навіть ілюстрацій до книги.

• Я покажу вам як ним можна малювати, це дуже цікава річ, я в неї закохався насмерть. Мені ж все цікаво, олівці, порошок, пастель,  — дуже багато всього.
  От, наприклад, це не фотошоп — це все намальовано планшетом. Зараз я працюю над оформленням книги. Це  вже другу книгу своєму товаришеві оформляю. Перша була зроблена олівцем, а ця — це вже суміш технік, використовую каву також. До однієї ілюстрації мені потрібно було секретні «пісмєна» зашифрувати, то я ось так повозився і зробив, навіть двічі використав одну роботу в ілюстраціях.

Показуючи нам роботи і техніки, роблячи щось на комп’ютері, готуючи каву, Віктор постійно щось наспівує, що ще раз підтверджує те, що можна поєднувати різні галузі мистецтва.

• Коли малюю дуже часто співаю. Буває і під час цього народжуються нові твори. А я ж себе не обмежую. Що подобається — те й роблю.

Далі маємо ще один майстер-клас з малювання пейзажу на планшеті. Тут вже головний інструмент – графічний олівець і планшет. Декілька штрихів, вдало підібраних мазків і готово.

• Дивіться, ось це ми з вами разом намалювали. Бачите!

«Я ж справній жидобандеревець»

Розмова про життя митця, про його переїзд з Росії, про Майдан, Ізраїль та можливості заробітку продовжилась вже на кухні, де ми дізнались більше про життєвий шлях Віктора, про переїзди, захоплення, жінок та конкурси.

• Колись я до Вінниці приїхав з Одеси в 1980 році, одружився і 10 років жив тут, дружина моя була художницею, скульпторкою, досить хорошою скульпторкою, я вам скажу. У неї була своя майстерня, а так як ми займались безліччю активностей, то мали багато друзів. Ми ж і в КВНі грали, і авторською піснею займались, і тур-клуб «Меркурій» будували і саме через цей клуб з багатьма познайомились. Ми ж клоунади робили, і фільми в тій майстерні знімали, і фестивалі робили, чуть не на мітлах літали. От це мистецтво почалося з майстерні, а потім я поїхав в Одесу.

Проживши декілька років в Одесі, художник переїхав до Росії, де одружився вдруге. Але через 15 років, в 2013 повернувся в Україну.

• Я не зміг жити в Росії, я залишався громадянином України, я був за Україну, підтримував Майдан. В мене багато друзів в Росії, гарних людей, в мене ж нема паталогічної ненависті. Та і друзів по всьому світі у мене багато. От, коли приїжджаю в Ізраїль, то мені там відразу концерт влаштовують. І знаєте що, я там за один-два концерти дорогу туди-назад повертаю. Роботи мої там також купують, краще ніж в Україні, бо нам зараз насправді не до цього. Хто думає про якісь картини, коли таке відбувається. Але, звичайно, все одно купують, я говорю символічну ціну. А ще друзі допомагають дуже, то фарбу принесуть, то ще якісь матеріали. От ми зараз маємо майстерню оформляти, то піду за переводом з-за кордону, бо що ми без друзів, – розповідає Віктор.

Ми не могли не згадати про міжнародний конкурс «Пушкін в Британії» для російськомовних поетів, але не громадян Росії, в Лондоні, де навіть в російському посольстві художник вийшов на нагородження з українським прапором. Автор розповів, що він дуже здивувався і зрадів, коли пройшов відбір і зрозумів, що може потрапити в Лондон. Серед учасників із 86 країн, Віктор увійшов в фінал, в якому було лише 17 поетів та поеток. Саме в цьому конкурсі було 5 переможців, троє із них з України.

• В нас був ряд конкурсів і першого дня я виграв турнір одного вірша. Встав ранці о шостій годині, пішов прогулявся і написав вірш. Всі ж готувались, відібрали свої найкращі роботи, а я тут його «запилив», а потім ще другий і виграв, а судили нас до половини представники російського посольства, бо це було в російському посольстві в Лондоні. То був якраз 2014 рік в самий розпал, ми ще й тоді поговорили з послом, а в мене щодо ситуації в Україні дуже жорстка позиція. Я ж ще нарвався там на палестинську демонстрацію проти ізраїльської, я їх терпіти не можу, бо я ж справжній жидобандеревець: по материній лінії – єврей із “западенщини”, а по батьківській з Полтавщини, то ж гримуща суміш зовсім. Там потім в лондонскій газеті з’явилась моя рука на фоні цієї демонстрації і з характерним жестом середнім пальцем.

Далі художник показав нам багато фото на телефоні і з Лондона, де він закутаний в український прапор, і з поїздок в АТО разом з Олександром Шеметом, сина і внука та багато фото із подорожей. Про все розповідає весело, жартує та посміхається.
Більше робіт Віктора можна побачити тут

Ми провели в квартирі-майстерні Віктора майже дві години. Звичайно, атмосферу, яку там панує передати жодними словами, бо це певний дух, натхнення та особлива харизма її власника. І на останок ми вирішуємо, що більше не будемо викидати каву, адже якщо не самі використаємо, то зможемо допомогти їй стати новим шедевром.

Фото Андрія Завертаного