Шаленство, дике звучання, особлива харизма та мотиви, які змушують танцювати – саме таким був учорашній концерт вінницького гурту THE HYPNOTUNEZ в обласній філармонії. Vежа взяла у хлопців ексклюзивне інтерв’ю, в якому ми намагалися не говорити про Х-фактор, а лише про музику в Україні, про смаки українського слухача та культуру загалом.

Про концерт

Незважаючи на присутній у філармонії «типовий новорічний настрій» та дещо академічний вигляд ведучої, THE HYPNOTUNEZ зуміли перетворити це приміщення на місце, де на півтори години «поселилились» джаз-панк і свінг-кор, танцювальні ритми та неповторна харизма учасників.

Наскільки різні стилі, в яких грає гурт, настільки ж різною була аудиторія: від мам з дітьми, серйозних людей похилого віку до хлопців-фріків та молоді, яка не могла всидіти на місці й танцювала під сценою. Квитки на концерт були продані всі.

Хлопці співали свої власні композиції, переважно англійською мовою і майже кожна з них була про кохання.

Відразу було помітно тих людей, які знають гурт давно – вони підспівували та “замовляли” композиції.
Двома “родзинками” концерту стали відеоряд і танцювальні імпровізації від київських танцівників. Відеоряд створював друг колективу вінничанин Андрій Барчук.

• Візуальна частина виступу гурту The Hypnotunez – це авторська розробка, що створювалась досить тривалий час. Вона відображає дещо містичність музики і олдскульність музичного стилю того часу, саме таким ми бачили фінальну версію, все це грається в лайв сеті й ніколи так само не повторюється. Тут можна було побачити знайомих багатьом героїв – старий Франкенштейн або привиди та веселі танцюючі скелети, – розповів Андрій.

Під час виступу у фронтемена гурту двічі відпадала деталь від контрабасу, проте музикант не розгубився і зробив з цього елемент шоу.

Сама публіка “зловила” загальне шаленство під кінець виступу, і особливо під час україномовних пісень на біс (до речі, хлопці двічі виходили до публіки). “Мистецтво Is Dead” – буквально «розірвало» зал: на стільцях лишались сидіти одиниці.

Після концерту музиканти ще годину роздавали автографи та фотографувалися з фанатами.

Vежа: Ви існуєте з 2013 року, але за цей час змінювався склад гурту і в певному плані звучання. Що кожен теперішній учасник приніс в гурт, окрім власних інструментів?

Гера: Ну от до прикладу Сергій, барабанщик, який не з оригінального складу, це наш другий барабанщик, приніс в наш гурт прагнення працювати чітко та вдосконалювати свою техніку гри. В нас такі моменти часто йдуть на другий план, бо, в принципі, вони напрацьовуються самі собою. Але Сергій та людина, яка намагається пришвидшити цей процес, той, хто прагне покращувати техніку. Ще в нас є Олег гітарист, який зробив наш колектив таким, який тепер звучить як “фірмачі”. Ясно, що ми це робимо спільними зусиллями, але він настільки сильний музикант, що дуже прикрашає нашу музику. Коли в гурті з’являється декілька таких людей, як Олег, то колектив починає звучати дуже добре. Окрім того, це людина, яка має свій стиль гри, він любить відчувати музику.

Вова зробив нас повноцінішими в плані свінгового колективу, тому що однією з відмінних рис свінгу – є духові. От з появою Вови в нас з’явилась духова секція, саме духова. Що стосується Тимура, це , можна сказати, вожак духової секти. Він з самого заснування Гіпнотюнз і це людина, яка може забути про все, може відкинути на задній план все що завгодно, окрім джазу, окрім того, що музику потрібно саме відчувати, не рахувати її по тактам, не рахувати її взагалі ніяк, не ставити її взагалі ні в які рамки. А про мене нічого говорити не будемо, я просто взяв і сказав «егегей, давайте зробимо Гіпнотюнз»

Vежа: Є така тенденція в Україні, що про багатьох достойних виконавців та гуртів мало знають у нас, але вони є достатньо відомими в Європі. Візьмемо до прикладу навіть того ж Сашу Буля, який не настільки відомий в Україні, як за кордоном, де він регулярно дає концерти. Як ви думаєте, з чим це пов’язано?

Гера: Насправді український слухач – це наш улюблений слухач, тому ми доволі часто на нього сваримось і в інтерв’ю, і просто між собою, тому що не так винен слухач, як те, що всі ці роки відбувалось на українській сцені, в українському шоу-бізнесі, тобто і музиканти, і слухачі звикли до того, що колективи грають в пабах і це переважно якісь кавер-бенди. По сто тисяч раз переспівуються одні й ті ж самі пісні. І для того слухача, який, наприклад, сприймає того ж Сашу Буля, Stoned Jesus (які їздять всією Європою, а в нас практично не виступають), для такого слухача, те, що відбувається в нас, просто «дічь», вони таке не слухатимуть.

Я зараз на дуже банальному прикладі швидко розповім. Наприклад, є колектив, який робить матеріал, покращує його з кожним роком. Візьмемо до прикладу наш Гіпнотюнз і є гурт, який є представником тієї когорти, які роблять українську музику якимось «гімнарським двіжом», якийсь кавер-бенд, наприклад. Представник закладу телефонує гурту Гіпнотюнз і каже: «доброго дня, давайте ви в нас зіграєте концерт», гурт говорить: «добре, ми зіграємо за такий то гонорар, з таким то райдером, нам потрібні такі то мінімальні насправді умови». А після цього замовник згадує, що є прекрасний кавер-бенд, який зіграє чудові рок-хіти, які всі люблять і це йому вийде набагато дешевше, ніж гурт Гіпнотюнз і замість гурту Гіпнотюнз він бере ось цей колектив, а люди різниці не помічають, їм нормально от і все. Вони п’ють пиво, їдять і їм нормально.

Vежа: Якщо говорити про локації: яке приміщення, яка атмосфера найближча підходить саме для вашого гурту?

Іван(менеджер гурту): Ми дуже універсальні в цьому плані. Сьогодні ми можемо виступати в філармонії, а завтра якомусь сквоті взагалі. Для нас і філармонія добре, і фестиваль, і клуби, і навіть камерна атмосфера, і вулиці. Я вважаю, що Гіпнотюнз це хороший гурт і справа в тому, що хороший гурт можна представити де завгодно – в залі , в філармонії, в нічному клубі, на вулиці. Це буде одна й та сама картина, хороша картина.

Vежа: Ви міксуєте у своїй музиці різні стилі. Хто вплинув на формування стилю кожного з вас як музикантів?

Тимур: На мене великий вплив мав John Golden, Tom Parker. Одного разу, в плацкарді потягу, я відкрив для себе Miles Davis. Це все джаз, я слухаю лише джаз. Але найсильніше враження справив Gold Rain, він і до цього часу вражає.

Сергій: На мене великий вплив має безліч гуртів. В плані ударних, колись зачепила фраза одного барабанщика Жожо Майєра – «Навіть людина, яка викидає нирку із вікна може вважатись чудовим барабанщиком, тому що він добивається того звуку, який він хоче чути». Мені подобається підхід свободи, коли немає «зажатості» в певному стилі, немає ніяких рамок і ти просто сидиш і граєш. Віддаєшся гурту, віддаєшся слухачам. Найбільше вплинули на мене Жожо Майєр, Бенні Греб, Іван Савалов (жартуючи). Але насправді дуже багато і довго перераховувати. В мене нема ніякого ідола, є кожен, який дає щось своє.

Vежа: Є певне коло недооцінених гуртів в Україні. Чи є такі, яких Ви вважаєте потрібно «просувати» в маси, а вони поки залишаються в тіні? Можливо серед знайомих чи тих, кого ви слухаєте, є такі гурти чи виконавці, котрим пора виходити на вже вищий рівень? 

Гера: Ми самі з ряду цих гуртів, але який почули певним чином. Ми всі знаємо яким, але я впевнений, що ми це заслужили. Але окрім нас є ще безліч інших колективів, які грають круто. Деякі грають навіть краще, ніж ми і вони заслуговують уваги, але, на жаль, поки вони її не отримують.Їм знову-таки доводиться кататись Європою, тому що в Україні для них відкриті лише паби, які по великому рахунку, окрім гонорарів нічого не дають, і то навіть гонорари не завжди.

Особисто для мене це групи які грають рокабіллі, сайкабілі і змішані види української музики. У мене є свої улюблені гурти, котрі я б хотів чути на тому ж телебаченні. Мені дуже подобаються ті ж The Troubled, Outer Space їх не вистачає на українському телебаченні. От за ці гурти ми дуже вболіваємо, ми вдячні їм за те, що вони роблять свою справу. Я чітко розумію, що ми всі з «одного казана». Будемо намагатись зробити так, щоб вся ця музика ставала популярною і стала на місце всієї тієї музики, яку ми чуємо по популярним музичним каналам. Вона має бути почутою.

Vежа: Але як це зробити? Є велика кількість гуртів дійсно цікавих, але вони не можуть нікуди пробитись. Що їм робити?

Гера: Вони просто здаються, вони тут також в чомусь винні. Нас багато хто засуджував за те, що ми пішли на Х-фактор. Але іноді потрібно трішки «піджати собі горло», аби потім інші гурти, такі як твій, простіше добивались  успіху. Люди тепер хоч знають як контрабас називається і як він виглядає (сміються)

Іван: Вони почули музику і в першу чергу зрозуміли, що свінг це музика.

Гера: Наступного разу, коли подібний гурт піде на якесь музичне шоу, то вони викличуть менше несприйняття, ніж викликали ми. Я думаю, що це добре.

Vежа: Не хотілось би задавати чергові питання про Х-фактор, але одне таки буде. Чи не боїтеся ви, що участь у шоу може вплинути на якість вашої аудиторії. Наразі її стало, звичайно, більше, але чи залишається вона якісною? Чи не стане слухати Гіпнотюнз мейнстримом?

Гера: Аудиторія вже зменшується, ніж було під час прямих ефірів. Активність зменшується, навіть в соцмережах, але, тим більше, навіть якщо половина відсіється і частина залишиться – це вже добре. Насправді, найголовнішою справою кожного музиканта чи музичних порталів є привести людей, які зайшли «в гості» на хвилі, але найважче їх втримати і залишити. От це найголовніше.

Сергій: От є така штука в українського слухача – відсутність музичного смаку. Він не прищеплюється, тому що в школах всі заняття з музики частіше всього пропускаються, нема ніякої ні ритміки, ні музики, це все нецікаво слухачам. А прищеплюється це, як правило, батьками, які з іншої епохи, що слухає трішки іншу музику і, на жаль, це зводиться до «тумцаумца, два притопа, два прихлопа». Але факти появи Гіпнотюнз на Х-факторі, ще деяких команд – це вже добре, це вже прищеплювання музичного смаку слухачам. Я надіюсь, що все так «поїде», як воно «поїхало» і нарешті в Україні «скресне крига», а люди навчаться слухати нормальну музику.

Ми якось виступали в Любліні і після концерту організатор сказав, що ми зробили фестиваль для людей, для того, щоб вони вчились ходити на концерти , щоб «розворушити» жителів Любліна, бо вони трішки “зажаті”.  Ми були відверто в шоці, бо це і є прищеплювання культури ходити на концерти і прищеплювання музичного смаку, адже команди були шикарні. Я надіюсь, що в нашій країні буде те ж саме.

Гера: (емоційно) Близько 500 людей прийшло на наш концерт не попити пива чи щось подібне! Вони прийшли сюди, щоб почути наш концерт. В людей в Україні є музичний смак, він з’являється! Просто багато хто з усіх тих, хто нам пишуть і підписуються на нас в Інтернеті взагалі ніколи про нас не чули. Люди не чують хорошу музику! Але не факт, що вона їм не подобається, не факт, що в них нема музичного смаку. В останні роки український музичний слухач якісно виріс. Підтвердженням тому є все те, що відбувається у нас. Те, що люди приходять на наш концерт і в нас аншлаг. Ми не можемо говорити, що в українського слухача нема смаку, що він слухає гівно, просто 90% українського ефіру заповнено гівном, тому й люди не знають про хороші гурти. А коли дізнаються, то говорять, що нарешті почули щось нормальне. А це є показником смаку.

Сергій: Тут знову все починається зверху, всі ці проблеми. Адже програми міських свят, наприклад, складають люди, які є віку тих самих батьків , які не можуть прищепити той музичний смак, бо вони іншого покоління. Наприклад, на престижні фестивалі їдуть ті люди, в яких вже є цей музичний смак і вони готові платити гроші за концерти.

Vежа: Ви молодий гурт, який вже вийшов на певний високий рівень. Що ви можете порадити таким ж молодим, амбітним гуртам, які хочуть нарешті вийти на ширший рівень. Як пробивати собі шлях вище, окрім шоу і дійсно якісної музики?

Гера: Дорогі українські музиканти, якщо ви займаєтесь музикою, просто займайтесь музикою, не будьте кавер-бендом, не грайте так як грає хтось. Я це завжди буду говорити! Всі ті фірмачі, як ми їх музиканти називаємо, на яких ми дивимось, і от ці «чєбурашки», які просто переспівують їх пісні і більше нічого не роблять. От ці фірмачі не «знімали» нічиї пісні, вони дивились на великих, робили якісь свої висновки і шукали свій звук і себе у музиці. Не опирайтесь на формати, грайте так як ви хочете і те, що ви хочете. Авторська музика це дуже важливо і, звичайно, якість – без цього ніяк. Більше порадити нічого не можу – це просто те, що я завжди роблю і чим керуюсь у музиці.

Сергій: Колосальний секрет в тому, що потрібно працювати цілодобово, безкорисно, вкладати повністю себе – свою душу, нерви, гроші, час для того, щоб зробити свій продукт. Саме свій і зробити його якісно.

Фото Нестора Підгурського

Марина Однорог

See Full Bio