Фрік-кабаре Dakh Daughters – це сім дівчат акторок театру «ДАХ» Влада Троїцького. Ці українські “киці” за шість років свого існування підкорили багато європейських майданчиків та відкрили іноземцях Україну.

Dakh Daughters не боїться говорити гучно про речі, які їх турбують. Вони вміло використовують фольклор та великий пласт класичної і сучасної української літератури. Кожен їх виступ – це міні-шоу, вистава, дійство, яке важко описати словами, але точно можна відчути серцем.

Я сьогодні курю і курю папіроси 

Я сьогодні  смутний

Я сьогодні смутний я сьогодні

смертельно смутний

Бо люблю її коси.

Використовують уривок із вірша Михайла Семенка дівчата в одній із своїх найбільш популярних композицій «Папіроси».

Dakh Daughters – це водночас про театр і музику, про фольклор і сучасне бачення культури, про надрив та сльози, про божевілля і біль, про іронію та самопізнання, а головне – про справжність і щирість. Все, що вони роблять на сцені, навряд чи вписується в якісь стилістичні рамки. Не боятися бути собою, смішною, дивною, мінятися інструментами та в одній композиції поєднувати декілька мов та стилів – в цьому всі вони.

Dakh Daughters – це передусім про свободу, яка вчить і допомагає ідентифікувати себе.

Доньки ДАХу в ангарі діамантового заводу: як завершився Air ГогольФест у Вінниці. ФОТОРЕПОРТАЖ

Символічно, що зустрілися ми з дівчатами, а точніше із Танею Гаврилюк саме на Гогольфесті у Вінниці. А публікуємо коротке інтерв’ю на День народження колективу і річницю Революції Гідності. 10-хвилинна розмова із Танею вийшла несвідомо сфокусована саме на впливі Революції та культурній дипломатії, чим гурт займається вже шість років.

«Рози Донбас» були написані за рік до Революції Гідності: про створення гурту

Ми були створені за рік до Революції Гідності у 2012 році. Революція дуже сильно вплинула на становлення гурту, на погляд на світ і на еволюцію колективу. Цікаво, що ще за рік до Революції, коли ми утворилися, ми вже якось передчували, що будуть якісь великі зміни. Мабуть, так само всі це передчували, це витало в повітрі й пісня «Рози Донбас» була написана не під час революції, а за рік до, на самому початку створення ДахДотерс і створення нашого репертуару.

Нас потім дуже часто питали, чи ми написали цю пісню спеціально під час революційних подій і що хотіли саме цим сказати і чи надавали назві регіону якусь позитивну чи негативну назву. І насправді нічого такого не було. Це була абсолютно якась мистецька візія, це було щось таке, що витало в повітрі.

Взагалі як виникли ДахДотерс. Ми робили із Владом Троїцьким виставу, яка називалася «Школа нетеатрального мистецтва». Це був Гогольфест на арт-заводі. І там ми спробували зробити такий класний номер, де були всі всі-всі дівчата театру «ДАХ»: і майбутні «ДахДотерс»,  і вже тогочасні «ДахаБраха» й інші акторки. Це було надзвичайно для нас цікаво і вже фактично з того часу, від цієї вистави був такий початок, така прелюдія до нашого створення.

21 жовтня в нас був перший концерт в альма-матер в театрі «ДАХ», потім наступний концерт був в Парижі і так ми почали свою діяльність.

Про вплив Революції Гідності на формування гурту

І справді через рік почалася Революція Гідності. Безумовно, що для нас це були надзвичайно серйозні події, в яких ми брали серйозну участь і дуже серйозно до них ставилися. Це вплинуло на наш світогляд, але воно тільки нас затвердило в тих принципах, в тому концепті, в якому ми перебували і ще чіткіше сформулювалося це колективне висловлювання, колективна мрія про якесь краще майбутнє, яке прийшов час створити власними руками. Тому нам ці ідеї були близькі завжди і мабуть під час Революції і після неї ми тільки укріпилися в цьому.

Це були ідеї того, що прийшов час прокинутися, стати свідомими і взяти відповідальність за своє життя і за долю своєї країни, свого народу і свого майбутнього. І зробити ці дії власними руками, збудувати це майбутнє, бо, вочевидь, ми всі зрозуміли, що якщо ми не зробимо це самі, то ніхто за нас це не зробить і не приїде ніякий чарівний принц на чарівному коні не зробить це за нас. Це те, що ми повинні зробити самі, це якась надзвичайно чудова мрія, яка втілюється в реальність про щасливу, благополучну, прекрасну таку прогресивну Україну, яка має всі перспективи стати новою культурно, мистецькою та в принципі, економічною столицею світу.

Про світлу українську мрію та культуру

Україна має цей потенціал, бо ми дуже багато їздимо, багато бачимо інші країні. Україна має в собі щось таке безцінне, що мало де знайдеш в світі, а можливо більше і ніде. І це є щось таке, на чому ми могли би збудувати це щасливе українське майбуття. Безумовно, великою частиною цієї історії є культура, сучасна українська культура, мистецтво сучасне українське.

Бо що ми на даному етапі можемо запропонувати світу, якими ми можемо поділитися цінностями, якими ми можемо поділитися реаліями? Окрім таких сумних реалій, що в нас в країні йде війна, в нас в країні досі досить добре почуває себе таке явище, як корупція. Ясно, що це все дуже прикро, але попри це ми вважаємо, що замість того, щоб скиглити і скаржитися оточуючому світові про те, як нам тяжко, про те які ми бідні, які ми нещасні, треба навпаки взяти сильну оптимістичну, позитивну позицію і треба навести порядок в себе. Треба показати світові, що ми маємо щось таке прекрасне і сильне і це прекрасне і сильне, як ми собі вважаємо (але це не тільки це, бо ми маємо багато чого чудового – це і люди і земля, традиції) називається культура. Це є сучасна культура, сучасне мистецтво, але безумовно дуже важливо зараз враховувати та інтегрувати в нього архаїчні українські традиції.

Ми дуже багато працюємо з фольклором, завжди із задоволенням це робимо. Ось сиділа поруч Соломія, яка з нами займається фольклорними студіями. Ми беремо на себе таку сміливість, часом давати незвичну інтерпретацію цьому фолку, аби дати йому нове дихання і продовжити актуалізувати його життя в сучасному світі. В тому, безумовно, ось цей діалог світу, який тепер відбувається і те красиве, позитивне, унікальне, що ми можемо презентувати світові і цим поділитися – це є наша культура, наше мистецтво і коли ми їздимо світом ми так і робимо.

Про культурну дипломатію поза Україною та всередині

Якщо порахувати загальну кількість концертів в Україні та за кордоном, то все одно вийде приблизно однакова кількість концертів. Можливо, за цей рік вийде трішки більше концертів за кордоном. В нас насправді дуже багато закордонних концертів, закордонних гастролей, кілька крупних проектів колабораційних, зокрема, з Францією. Але ми робимо тури Україною і це є абсолютно свідомий крок, бо це є не менш важливо, ніж закордонні, напевно, й більш важливо.

Тому ми стараємося тримати цей баланс, окрім того, що бути за кордоном і представляти Україну поза її межами, так само бути в різних куточках України показувати, ділитися нашим досвідом, нашим мистецтвом, бо регіони України також дуже різні.

Для нас великий взірець це гурт «ДахаБраха»  – вони вже дуже серйозні посли миру і посли української культури і українського в світі. Вони дуже часто бувають в Америці – це зовсім інакший континент, зовсім інакший куточок світу. Ми часто буваємо в Європі.

Марко Галаневич з ДахаБраха: “Ми музиканти-примітивісти. В простоті цієї музики – її сила”

Дуже важливо їздити світом, розповідати правду і ділитися чимось справжнім. Бо в сучасну епоху технологій, сучасних медіа, пропаганди, дуже легко реальність перекрутити і видати інакшою, зробити із правди брехню і навпаки. Тому ми, наше мистецьке шоу, всотало, ввібрало в себе якісь дуже гострі рефлексії на те сьогодення, на ті реалії українські і світові, в яких ми живемо.

“Ми завжди говоримо про важливі речі у нашій творчості”

Ми завжди говоримо про якісь такі важливі речі у нашій творчості, які нас щиро хвилюють – про наш біль, про нашу радість, про наші надії, наші страхи, про нашу злість і можливо невдоволення чимось, про те, що ми хочемо змінити, аби стало краще, про нашу мрію. І тільки так ми себе мислимо.

В нашому розумінні митець – це є той, хто, безумовно, повинен говорити про якісь вічні метафізичні речі: життя і смерть, любов ненависть і знову любов любов любов. Але, безумовно, неможливо закрити очі на якісь такі явища, які відбуваються тут і зараз з тобою, з нами, і вони є якимось надзвичайно важливими і дуже радісними. Як якісь речі, які ми здобули під час Революції Гідності, скажімо, і водночас дуже трагічними, такими як анексія Криму, війна на Донбасі. Це надзвичайна трагедія, яка триває досі. І на нашу думку, митець – це є той, хто в своїй творчості реагує на ці всі речі і відображує їх у ній, а потім ділиться цим зі світом.

Підсумовуючи хочу сказати, що курс, вектор, дуже позитивний, тому що насправді від часів Революції Гідності й дотепер з’явилося і з’являється дуже багато цих справжніх, прогресивних митців якогось новітнього світогляду, які готові формувати нову українську парадигму, ділитися нею зі світом і таким чином формувати якесь таке позитивне, але правдиве враження про Україну у світі.

І таким  чином будувати цю правильну культурну дипломатію, правильний імідж України у світі. Так само наша колективна задача будувати світле майбутня тут і зараз в нашій Україні і побажання нам всім успіху, сил, наснаги і все обов’язково буде дуже круто.

Читайте також: Кращі фото Air ГогольФест-2018 у Вінниці

Фото Катерини Акварельної, з концерту – Андрія Завертаного

Марина Однорог

See Full Bio