Танець не має меж — про це п’ять дівчат на інвалідних візках сказали більше ніж півроку тому і вийшли на сцену із своїм першим номером. Тепер готуються до інклюзивної вистави, а з ними ще більше сотні учасників та учасниць.

Для Cюзанни, Людмили, Юлії, Наталії та Світлани заняття танцями стали і фізичною і психологічною реабілітацією. Коли вмикається музика і виконуються перші па, на обличчях з‘являється посмішка і в залі для репетицій взагалі змінюється атмосфера.

Дівчата, які займаються в центрі реабілітації «Гармонія», вже не раз виступали із танцями на різноманітних концертах, але наразі готують щось набагато більше та глибше по задуму — інклюзивну виставу «Пори року».

Ми завітали на одну із ранкових репетицій. З дівчатами займається тренерка Тетяна Чистякова, яку танцівниці сьогодні привітали із Днем ангела.

Жінка розповідає, що тренування відбуваються вже більше року і перший вихід на сцену у них був під час концерту «Танець не має меж», де виступали як маленькі діти, так і дівчата на візках й учасники, яким «за 50».

• І це був момент, коли ми зрозуміли, що танець насправді не має ні меж, ні віку, ні фізичних обмежень, ні моральних. Всі можуть цим займатися. Це був перший виступ і ми до нього дуже довго готувалися, але він був дійсно дуже яскравим для всіх. Коли закінчився цей концерт, ми зрозуміли, що взяли першу планку і відразу таку висоту, що звичайні виступи нам вже не підходять і потрібно було кудись вище рухатися. І коли влітку був проект Британської ради Пітчинг, то ми вирішили подати проект інклюзивної вистави.

Пори року або Yes I can

До роботи над виставою наразі задіяно понад 100 осіб. Окрім дівчат із «Гармонії», на сцені можна буде побачити учасників із колективу «Болеро» – як юних, так і тих, кому за 50 – вокалістів, а також п‘ять сурдоперекладачів. Звичайно, найбільша роль у цій постановці дісталася танцю.

• Ми розмовляємо жестами танців, ми розмовляємо мовою танців і це наше безпосереднє. Але там буде і вокал, який багато чого підказує. Людина, дивлячись на танець і на музику, вже сама буде складати сюжет, бо він на 20% спрямований на уяву глядачів. Це як страва, що саме готується, де кожен може додати сіль та перець за смаком, – говорить Тетяна Чистякова.

Першочергово виставу планували назвати «Спогади», проводячи паралель із тим, що у кожної людини вони є і ось в певний момент оживають: оживає перше кохання, перший дзвінок, випуск. Цю ліричну частину залишили в основі, але історії більше вплелися у пори роки. Тому нова назва вистави «Пори роки», але в лапках часто вживають ще одну назву – «Yes, I can».

• Ми розуміємо, що у будь-якому випадку тут присутня сила волі. Це стосується не тільки дівчат, у яких є певні труднощі з опорно-руховим апаратом, але це питання кожної людини, – ділиться ідеєю Тетяна.

У виставі можна буде побачити красивий зимовий вальс, закоханість, політ птахів та красу природи, веснянки, літній карнавал, ніжний стан осені та осіннє танго.

• Ми розкриваємо кожну тему, розкриваємо пори роки, але і розкриваємо стосунки: стосунки із самим собою, із чоловіками, з природою. Все це життя.

Виклик для кожного

Тетяна Чистякова розповідає, що перед таким серйозним виступом на сцені театру Садовського нервують як дівчата на візках, так і дорослі пари учасників, які займаються танцями півтора роки. Проте всім їм танець дає свободу та розкриває як особистості. Незважаючи на перешкоди, наприклад у вигляді звичайних візків, а не професійних, на котрих зазвичай танцюють, дівчата не покидають занять та вірять, що таки зможуть зібрати кошти для того, аби купити професійні, які дозволяють танцювати вільніше та навіть виконувати різноманітні трюки.

• Мені часто розповідають, як бачили подібні трюки і питають, “чому ваші дівчата такого не роблять?”. Я ж відповідаю, щоб спочатку подарували їм такий візок, як у них, і тоді ми зможемо. Візок — це ноги, тому наскільки робочі і розвинені ноги, так і буде все виходити. – пояснює тренерка.

Всього дівчата готують вісім різних танців і до репетицій підходять серйозно: інколи губляться, інколи соромляться, але у кожної змінюється настрій, коли вмикається музика. Окрім Тетяни Чистякової до проекту долучилися тренери із школи танцю «Болеро», а сценарною структурою займається Олена Павлова.

• Вона вміє створити атмосферний, сімейний настрій. Я не хочу, щоб це було пафосно, жахливо таке не люблю. Хочу, щоб кожен відчув себе затишно і спокійно. Багатьом і так буде не затишно, у багатьох і так будуть сльози на очах. Для багатьох це буде стимул задуматися «я нічого не роблю, я всього боюся, а тут вони вийшли і можуть», – додає тренерка.

Тетяна знає історію кожної учениці і розповідає, що для декого з них танці стали стимулом до життя та способом вибратися з депресії. Окрім цього, звичайно, фізична активність позитивно впливає на здоров‘я дівчат.

До речі, на виставу має приїхати посол Великобританії в Україні Джудіт Гоф.

Танці для мене — це моє життя

У кожної із учасниць колективу своя історія життя та приходу до колективу і танців, але зміни у всіх лише позитивні.

Сюзанна :

• Спочатку не було такої кількості учасниць і ми вирішили з Людою, що будемо перші, аби була команда. Зараз це як розвантаження після робочого дня і дуже хороше фізичне навантаження на спину, на м‘язи загалом. Звичайно, дуже прикольно, що ти бачиш, що твоє тіло може більше, ніж ти собі думала. Це якісь моменти, що ти раніше не уявляла, а тут робиш. Приємно, що в тебе виходить. Я виходжу на сцену і не бачу людей, хвилювання завжди є дуже сильне.

Світлана :

• Танці для мене — це моє життя. Я ними живу і дихають навіть. Мені так подобається це все, я навіть не можу ці емоції передати, які відчуваю. Вони з мене просто пруть. Якщо я завелася, то все. Ну і фізично, от як вихідні були, то вдома сидиш і відчуваєш, що вже треба, а порухаєшся тут – і організм по-іншому себе почуває. Виступи дають адреналін шалений. Я би танцювала день і ніч насправді.

Юлія

• Спочатку це було просто тренування. Люда запитала чи буду танцювати, чи це типу тренування тільки для себе, а вже десь за три місяці ми вже виступили в «Зорі». Вони дають хорошу фізичну підготовку. Перед виступами завжди нервую, а коли виходиш на сцену розумієш, що все можна зробити і все зникає. Знайомі та друзі завжди приходять на виступи великими компаніями і дуже підтримують.

Наталя:

• Я займалася танцями ще з дитинства, але травма й інвалідний візок все перекреслили. Коли я дізналася, що в Гармонії організували танці, то залюбки долучилася. Мені подобаються танці, я танцями живу, в мене настрій покращується, хочеться танцювати більше на сцені. Я тоді як на крилах. Друзі та знайомі говорять, що ми молодці, що переступили через бар‘єр і вийшли виступати, щоб показати людям, що ми також можемо і нічим не відрізняємося

Людмила:

• Якщо чесно, то відразу в мене ентузіазму не було, я навіть не уявляла, вважала себе такою дерев‘яною. Наші тренери Іра і Таня розкривають якийсь такий потенціал, який є десь прихований далеко, але вони його знаходять. Я ніколи не думала, що буду танцювати, знати ті позиції. По-перше, вони мені дають якусь впевненість в собі: я коли йду на дискотеку, то вже рухи згадую. На сцені виступати мені, якщо чесно, не дуже подобається, я нервую завжди, але через декілька хвилин на сцені попускає.

Інклюзивна вистава відбудеться 18 лютого о 18.00 у театрі Садовського. Ціна квитка 50 гривень. Додаткова інформація за номером: 0432 507 510. До виступу всіх охочі можуть допомогти учасницям у підготовці фінансово, костюмами, прикрасами, а також просто квітами та присутністю під час самої вистави.

Фото Андрія Завертаного

Марина Однорог

See Full Bio