Суперлисиця з Вінниці: дизайнерка Катерина Подрєзова створює одяг та українського супергероя

Вінниця – місто, багате на творчих людей. Наші винахідники, поети, музиканти вже давно відомі далеко за межами України. Хтось їде за кордон, хтось – залишається працювати у рідній Вінниці. А хтось – переїжджає до нас, аби жити та творити.

Катерина Подрєзова родом із Криму – там у багатодітній родині минуло її дитинство та юність. У 1999 році переїхала до Вінниці, що змінило її життя, як вона сама каже, на краще.

Тепер вона очолює власну Студію дизайну одягу Katrin Fox, виховує двох дітей та навіть має один встановлений рекорд України: презентація найбільшої колекції одягу за участю найбільшої кількості дітей-моделей на найбільшій площі-подіумі під відкритим небом. Одним із останніх втілених проектів дизайнерки є дитяча модельна студія.

Про Крим, Вінницю, життя та моду Катерина Подрєзова розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для VежА.

Vежа: Ви народились у Криму. Як сталося так, що Ви переїхали до Вінниці?

• Це було у 2000-них роках. Моя мати, коли була масажистом і травником, переїхала із містечка з-під Сімферополя до Вінниці, аби тут працювати. Вже згодом сюди «перетягнула» й майже всю нашу багатодітну родину – трьох з шести дітей. Згодом і я, навчившись мистецтву масажу, влаштувалась на мою першу повноцінну роботу. Спілкування з людьми мені дуже подобалось, бо всі вони були дуже різними, але приємними і цікавими. Потім з’явилася можливість поїхати з Вінниці, та ми вирішили залишитись.

Vежа: За понад 16 років, що Ви мешкаєте та працюєте у Вінниці, чи вдалось Вам «прижитись»? Наскільки це було просто чи складно?

• У Криму було намішано забагато із різних культур – треба було бути жорстким та йти по головам, щоб чогось досягти та відстояти своє. Наша мати вчила нас бути іншими – м’якими та добрими, творчими, емоційними. Ми таким й були, відтак там не прижились. Якщо у Вінниці ти спитаєш у перехожого, як кудись пройти, тобі ввічливо скажуть. У Криму все трішки інакше. Особливо взимку – люди в основному злі, неприязні, я таких зустрічала найбільше. А от Вінниця у сенсі гостинності приємно здивувала.

Vежа: Наскільки різні між собою Крим і Вінниця? Чи сумуєте за півостровом?

• Вінниця – дуже компактне, тепле місто. А Крим наприклад зимою вмирає – холодний, сірий. Мене здивували у Вінниці люди у шубах, бо в нас ніхто взимку майже не ходив у них. Наче Крим, Україна, але в нас весь одяг в принципі був легшим. І по моді – теж різне все, всі легше сприймають новинки. А тут склалось бачення таке – має бути багато блиску, золота, каменів. Так було на той час. У Криму українського було мало, патріотичне виховання – ось чого не вистачало Криму. За Кримом сумую, найбільше – за морем. Воно прекрасне, як і вся тамтешня природа.

Vежа: Якою мовою Ви спілкуєтесь у побуті?

• Російською та українською, щоправда, останньою менше. Татарську практично не знаю. Проблем із мовою у Вінниці для мене не було з самого початку – це місто дуже відкрите в цьому сенсі, у розмові зі мною багато хто переходив на російську і це було нормально. Зараз мої діти на льоту схоплюють українську і я хочу, щоб вони тут жили, були патріотами, досягли успіху.

Vежа: Як виявився Ваш дизайнерський талант?

• Про те, що хочу бути дизайнером одягу, я зрозуміла вже у п’ять років, побачивши по телевізору показ модного дому Шанель. Взагалі, з дитинства постійно була чимось зайнята: писала вірші, малювала. Якось мама з Польщі привезла дуже гарну тюль, в яку була вплетена люрексова нитка. А в мене саме був «приступ», коли мені дуже хотілось пошити одяг для своєї ляльки – відтак з нової тюлі була створена спідниця. Так, трошки була шкодницею. Мене іноді ставили у куток, сварили, але це було безрезультатним – я все одно «творила» з підручних речей свої дитячі «шедеври». Тому вже з раннього віку мріяла створити власне ательє з дизайну та пошиву одягу.

• Коли я розповіла, що у свої 27 років хочу піти навчатись дизайнерському ремеслу, родина лише запитала, чого раніше не йшла. Але на те були причини. Щоб почати і відкрити у дорослому віці свою студію, мені не вистачало освіти, багато часу зайняло створення сім’ї, потрібно було багато уваги приділяти дітям, та й коштів було мало. Відтак, лише у 27 років я пішла вчитись у Вінницький інститут конструювання одягу. Приємно, що хоч я й була найстаршою в групі, мене сприйняли учні та викладачі просто чудово. Це ще одна людська риса, за яку я люблю вінничан.

• Після того, як вивчилась, поставила собі наступну ціль – участь у модних показах. Коли я була в Полтаві, там відбувалися покази дизайнерів – це було близько до «високої» моди, що мені до душі. А у Вінниці все більш комерційне. Відтак вирішила йти своїм шляхом і створити свою студію у Вінниці, а на покази мрію потрапити до Києва, а згодом і Мілану. Але на це потрібні кошти, тож зараз наша студія не тільки шиє одяг – ми беремо й невеличкі замовлення з ремонту одягу, дизайну. Щоправда, довгий період були проблеми зі здоров’ям і я була вибита зі строю, відтак зараз маємо наверстати. Відкрила дитячу модельну студію, хочу запровадити курси крою та шиття.

Vежа: Що вплинуло найбільше на формування Вашого дизайнерського світогляду?

• Бабуся часто розповідала мені в дитинстві казки, з яких я собі й фантазувала різні образи. Сама вона пережила Голодомор, тож не випускала нас з-за столу, поки не впевнювалась, що ситі. А щоб ми всиділи за столом, вона розповідала нам казки, українські. Коли казки із книжок закінчувались, вона їх складала «на ходу». Так у мене й почала формуватись фантазія, бо в деталях уявляла все, що казала бабуся.

• Крим, до якого з’їжджались люди з різних країн, був моєю територію, де я бачила людей різних національностей, релігій, віросповідань тощо. І всі вони привозили із собою моду на зачіски, образи, музику. Чого тільки вартували представники субкультур! Втім, я не була ні панком, ні готом, тільки спостерігачем. Це все разом суттєво вплинуло на мій світогляд й бачення стилю як такого.

Vежа: Чи передався дизайнерський хист дітям?

• Донька, 14-річна Даша, захоплюється мистецтвом тату, веб-дизайном. Втім, вона малює небагато, та й сучасний стиль малювання мені здається якимось бездушним – люди часто зображуються без очей, природних ліній. Тимур, якому зараз чотири, дуже любить конструктори, він теж творчий. Я завжди забезпечувала їх олівцями, фломастерами, альбомами та всім для творчості.

Vежа: Як діти ставляться до Вашої дизайнерської діяльності? Чи долучаєте Ви їх у це русло?

• Мій Тимур дуже любить комікси, особливо Marvel, DC Comics. Я йому кажу – нам потрібно зробити українського супер-героя. Він спочатку не відреагував – мовляв, навіщо, якщо є такі круті – супер-мен, людина-павук? Я кажу – потрібно, він й каже – українська людина-павук. Я трохи пофантазувала і показала йому лисичку із синьо-жовтим шарфом, тоді Тимур і увімкнувся – почав пропонувати риси, якими буде наділений наш супер-герой, силу-силенну назвав. Тож, поки ми працюємо над цим образом.

• Так, мої діти носятьь одяг, дизайн якого я розробила. Моя донька зараз вдягає футболку із принтом «Я люблю Вінницю». Раніше я готувала її спеціально для дівчинки, яка брала участь у фіналі конкурсу міні-міс у Києві. Дехто навіть побачив у малюнку оберіг – два великодніх яйця.

Vежа: У жовтні минулого року Ви створили модельну школу для дітей. Зараз у ній навчається більше десятка дітей. Як виникла ідея та чи є попит?

• Дітей, якщо є задатки, варто залучати до моди чимдуж. У них замало можливостей у плані модельного бізнесу, та й якісного дитячого одягу у Вінниці шиють мало – ця ніша, як мені здається, слабо заповнена. Який бачимо дитячий одяг? Вечірні сукні хіба, а ось ніхто на серйозному рівні дитячою модою не займається. Мені ця сфера цікава, бо я сама мама і люблю одягати своїх діток в усе гарне.

• Модельну школу я створила, щоб діти вчились бути гарними. А ще – щоб, як хочуть стати професійними моделями, мали змогу навчатись цьому. З дітками працює психолог, інструктор, який стежить за фізичним здоров’ям дітей, і фешн-інструктор, яка вчить, що мода – це робота. Поки постійно в нашу школу ходить понад двадцять дітей різного віку. Школа не безкоштовна, але для тих, хто хоче навчатись та не має можливості, ми підемо назустріч. Ми прагнемо зробити можливості рівними.
• Ми влітку разом робили модні покази, але вони були стихійними – нас кудись запрошували, ми кудись самі йшли. За якихось кілька місяців діти вже позують, як справжні моделі – досвід вже нарощується. Я хочу показати дітям, що світ моди, якщо хочеш в ньому досягти чогось, маєш любити і бути трошки «повернутим».

Vежа: Чого в першу чергу навчаєте дітей, окрім модельного мистецтва?

• Тепер я вчу дітей, наше майбутнє, любити українське, бо нам везуть багато чужого. Чуже, на жаль, легше любити, бо воно блискуче, таємниче, а потрібно прививати любов до якісного і рідного. Це стосується мови, земель, природи, традицій та манери вдягатись зокрема. Що стосується позитиву, то нам є чого повчитись в європейців – чистоти у будинках, на вулицях, в думках; тамтешні люди давно вміють відстоювати свою честь та гідність, нам же цього не вистачає.. У сучасних дітей є можливість побачити те, як живуть в інших країнах, бо є інтернет, спілкування – так можна переймати найкраще.

Vежа: Ви дуже любите лисичок й втілюєте їхні образи усюди, де це можливо. Звідки така любов?

• Любов до лисичок в мене з самого дитинства, навіть у садочку я завжди на дитячі свята була перевдягнена у лисичку. Мені дуже до вподоби лисиця, її яскраве помаранчеве хутро. Просто у нас в природі доволі мало тварин, яким властиві яскраві кольори – хіба лисичка, павич. Я дуже люблю собак, котів, проте, як на мене, лише лисиця поєднує хижі та «домашні» риси. Єдине, що образливо – те, як завершуються казки про лисиць. Тому мені потрібно терміново зробити якусь свою історію, де врешті-решт лисиця буде доброю, а фінал для неї – щасливий.. Взагалі, не виключено, що лисички скоро завоюють весь світ.

Vежа: В Україні війна. Як це позначилось на Вашій професійній діяльності? Можливо, знизився попит? Або ж це вплинуло на характер дизайну?

• Коли почалась війна, виникли бажання або плакати, або малювати. Я обрала малювання – таку моральну підтримку. Чим ще можу допомогти бійцям, людям? Творчістю, підтримкою. Почала використовувати все частіше у своїх малюнках патріотичні кольори, пробую себе у благодійності. Стало менше замовлень, звичайно. Жодному поколінню чи країні не діставалась просто так свобода, але ми працелюбні. В нас тут ще й сусідство жахливе таке. Хлопцям потрібно спеціальний одяг, який я не маю змоги пошити, багато грошей я також не можу передати, відтак почала використовувати українську символіку – герб, вишивку. Готую також проект для дітей АТОвців.

Vежа: У серпні 2016 року Ви організували та встановили рекорд – найбільша колекція дитячого одягу (302 одиниці) за участю найбільшої кількості дітей-моделей (302 дитини) на найбільшій площі-подіумі. Як це вдалось? 

• Вже не пам’ятаю, з чого все починалось. Хотілось зробити щось корисне, зібрати кошти для дітей, для тих, хто цього потребує. На Вінницьких днях моди вдалось зібрати дуже мало. Тож я подумала, що раз грошима я не можу допомогти, варто зробити все інакше.
• Згодом знайшла дітей, які мали ознаки інвалідності, мали діабет, хвороби серця тощо. До слова, от у транспорті кажуть поступатися місцем людям з особливими потребами, а ці діти часто не мають явних ознак, проте статус при цьому мають. Є багато фондів, які допомагають їм фінансово, ліками, а я вирішила допомогти творчо – щоб вони побули моделями. Ще запросили хіміків, які демонстрували цікаві досліди, та ведучого Івана Грозного, який розважав дітей. Запросила дітей з модельних студій, щоб вони всі разом взяли участь у показах мод, зробила проект «Інтеграція дітей з особливими потребами в соціум». Відтак, вони відчули себе справжніми моделями, були цим горді. Ми їм всім подарували наші фірмові футболочки. Це просто інша сторона благодійності. Свято потрібно всім. Був момент, коли батьки здорових дітей казали, що їх діти не стоятимуть поруч із особливими дітьми. Втім, їх ніхто не послухав, і всі діти були разом – пліч-о-пліч.

Vежа: Розкажіть про Вашу участь у Вінницьких Днях моди? Наскільки Ви вважаєте даний захід якісним?

• Я доволі молодий дизайнер і не можу давати професійної оцінки. Хотілось би, щоб цей захід був більше саме для молодих та нових дизайнерів, для їхнього розвитку, а не закрита вечірка для тих, у кого все й так добре. Путівки у майбутнє дуже сьогодні потрібні молодим фахівцям, та в цілому Вінницькі Дні моди – цікаве та корисне для міста явище.

Vежа: Які плани на найближче майбутнє?

• Дуже хочу зробити комікс із лисичкою, де вона буде українським позитивним героєм, адже дітям так потрібні саме наші герої. Чомусь в нас мало уваги приділяється висвітленню наших супер-талановитих людей, а це треба робити якомога частіше. Бо українці можуть здивувати.

• Запускаємо курси крою та шиття. На них можуть приходити всі бажаючі та навчитися, як конструювати одяг з нуля або ж переформатовувати готовий одяг. За три місяці вже можна буде стати впевненою швачкою, а хто хоче отримати знання більш «серйозні» та, наприклад, залишитись працювати у нашій студії – ласкаво просимо на триваліше навчання.
• Я дуже погано встановлюю контакти із новими людьми, відтак поки рухаюсь повільно, але мені вкрай потрібна команда. Моя мрія – зробити показ у стилі високої дитячої моди. Нас зараз запросили до Києва. Готуємось. Також готую комікс для школи англійської Flash. До цього їм хтось з Києва пропонував зробити у якості героя рибу… Ну хто б це був – аквамен? Дівчата відмовились, захотіли лисицю. Ось ми й підключитись – готуємо героя, обговорюємо.

Vежа: Що порадите носити цією весною?

• Найголовніше – не стати жертвою моди. Це дуже легко зараз зробити, це своєрідний модний вінегрет й мало хто може впоратися із ним. Дивіться у дзеркало, шукайте те, що точно личить саме вам. А мода – потім. Звісно, і українська символіка, кольори – це теж потрібно, бо хоч цей краплина в морі, та так ми теж робимо певний внесок у імідж країни. Так ми також показуємо, що ми пишаємося своєю нацією.

На момент інтерв’ю, студія Katrin Fox саме переїжджала, відтак вдалося зробити світлини лише однієї частини готових дизайнерських речей. Решту, а це й сукні, спідниці, кофтинки та ще багато елементів гардеробу – пропонуємо переглянути на сайті студії. Також через інтернет-магазин можна придбати, замовити чи запропонувати ідею пошиття того чи іншого одягу. Замовити чи придбати одяг, а заразом і поспілкуватися із Катериною Подрєзовою, можна й особисто: Вінницький універмаг (площа Гагаріна, 2), 5-ий поверх, авторське ательє «Katrin Fox».

Що стосується вартості одягу, то вона варіюється залежно від складності роботи. Втім, середня вартість дизайнерської футболки – 450 гривень, сукні – 700 гривень, а спідниці – 400 гривень.

Фото Ольги Мірошниченко