Вибухи гранат, кулеметні черги з “Максима” і автоматні з ППШ, засідка УПА біля блокпосту СС і маса жертв з усіх боків. У Стрижавці на території Меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму відбулась реконструкція бою часів Другої світової війни.
Понад 200 учасників фестивалю військово історичної реконструкції “Жива історія: Вінниччина у Другій світовій війні”, з’їхалися у Стрижавку з усієї України.
Отаборилися вони на Вервольфі ще у суботу, 24 вересня: особовий склад воюючих сторін дислокувався у різних частинах ставки. Так, у північно-західному напрямку на галявині біля лісу стали червоноармійці. На південному сході, ближче до нацистського басейну свій табір розгорнули війська Вермахту. Криївка УПА замаскувалась у сосняку майже на лінії поміж радянськими й німецькими військами – ближче до південного сходу.
Ми пройшлися таборами безпосередньо перед боєм і помітили, що реконструктори ніби відтворювали і певні особливості характеру тих чи інших вояків: у таборі “червоних” – галас, і багато міцної лексики, біля криївки українських повстанців – дуже тихо і поміж дерев видно лише жінку за столом. Ми запитали у неї, де всі: “Пішли на війну!”, – неголосно відповіла нам наглядачка за табором.
Дорогою до табору Вермахту ми саме зустріли нацистів: кілька десятків бійців йшли маршем у напрямку плац-театру. Переважно піхота, у той час як десантники та есесівці вже передислокувались на свої вихідні позиції.
За десять хвилин до початку реконструкції за огорожею навколо плац-театру зібралося вже кількасот люду. Ведучий та співорганізатор заходу, представник ГО “Вінницьке історичне товариство” Олександр Федоришен попросив усіх не заходити за обмежувальну стрічку, адже під час бою буде використана піротехніка, летітимуть уламки та гільзи.
Надалі історик коментував увесь перебіг битви, однак спочатку оголосив хвилину мовчання: у пам’ять про тих, хто загинув на фронтах Другої світової та тих, хто гине зараз, обороняючи Україну на Донбасі.
…Все почалося на блок-посту підрозділу СС “Мертва голова”: у 43-му Третій Рейх контролював нинішні терени Вінничини і есесівці часто ставили пересувні блок-пости для виявлення диверсантів. Через блок-пост намагалась пройти група місцевих мешканців: кілька жінок та маленькі діти, поранені чоловіки. Усі в простому одязі, звичайні селяни з кошиками.
Однак нацисти мали наказ нікого не пускати. До того ж за кілька хвилин прибули вістові на мотоциклі: вони повідомили, що неподалік виявлено диверсійну група “червоних”. Тож солдати на блок посту почали займати бойові позиції та телеграфувати далі, скликаючи підкріплення у цей район.
Зрештою, есесівець біля шлагбауму вирішив попорпатися в селянському кошику з їжею, а заодно і обшукати місцевого чоловіка. Раптом нацист виявив у кишені заборонену окупаційною владою підпільну листівку. Чоловік кинувся на нациста, зав’язалась бійка та пролунав постріл, відразу після якого блок-пост із засідки атакували українські повстанці. Почався бій.
За рахунок раптовості і гарної тактики, а ще – дякуючи гранатам, – вояки УПА оточили ворога і невдовзі захопили блок-пост, а разом з ним – амуніцію та боєприпаси. Проте через надто коротку дистанцію, на якій вівся бій, повстанці також понесли великі втрати: більшість бійців загинула. Тож на трофейному мотоциклі німецького вістового, неспішно поїхали далі в ліс.
Саме у цей час на місці ще свіжого бою з’явилася розвідка радянських диверсантів: короткими перебіжками вони дісталися блок-посту. Все, що відкрилося перед їхніми очима – тіла вбитих гітлерівців без амуніції. Один з червоноармійців знайшов документ: повідомлення німецького вістового про їхню диверсійну групу. Стало зрозуміло, що німці про них знають і невдовзі можуть оточити.
Однак радянський командир все ж приймає рішення зайняти оборону і прийняти бій: основна частина диверсійної групи вже підійшла до розвідників.
Ледь встигли стрілки лягти на рубежах, як з лісу висунулася група німецьких десантників: елітний підрозділ півколом наступав на блок-пост. Озброєні автоматами, нацисти поливали червоноармійці вогнем, у той час як радянські солдати економили набої та стріляли лише прицільно.
За рахунок чисельної переваги радянським військам вдалося відбити атаку десантників, але понісши значні втрати, вони приготувалися до вірогідної наступної атаки з лісу. Так і сталося: із сосен вийшов саперний підрозділ військ Вермахту, на озброєнні якого була навіть гармата. Пролунав потужний постріл, зі ствола гармати вирвались клуби диму, у повітрі відразу запахло сірою. В диму солдати обох сторін вже нерідко переходили до рукопашного бою, застосовували ножі та багнети. Хтось кинув гранату прямо за позиції радянських солдат – ще троє “двохсотих”. Лави “червоних” проріджувалися на очах, багато вбитих і поранених було і серед німців.
Однак з лісу вже вийшли нацистські піхотинці: розгорнувшися в ланцюг, вони широким фронтом пішли в наступ на залишки “червоної” оборони. Зрозумівши, що це вочевидь останній їхній бій, “червоні” ринулись у відчайдушну контратаку “лоб-в-лоб”: німців почало косити вогнем, однак і всі наступаючі також загинули. Поле бою нагадувало радше братську могилу, хоч то тут, то там ще чулися зойки.
З-поза шматка скелі, нарешті, вийшли кілька жінок і двійко дітей, які увесь цей час, сховавшись, чекали поки все скінчиться. Між тілами полеглих воїнів, вони нарешті змогли минути блок-пост: його більше ніхто не охороняв…
… Ведучий знову взяв мікрофон та подякував реконструкторам за відтворення не лише бою, але й атмосфери тих подій. У цей час глядачі щиро аплодували, а дехто навіть не міг втримати сліз, так натурально побачивши, скільки життів забирає війна.
“Цією реконструкцією ми хотіли показати, що війна – це завжди велика трагедія для всіх. У таких війнах немає переможців і переможених, гинуть солдати, страждає мирне населення, ламаються тисячі і мільйони життів. Ми сподіваємося, що війна якомога швидше скінчиться і в нашій країні, наші солдати повернуться додому з перемогою і в Україні запанує мир”, – розповіли по закінченню дійства ще один організатор, голова ГО “Чест і слава” Віталій Головенько. Як виявилось, мало не більшість серед реконструкторів – це учасники бойових дій на Донбасі, а всього їх прибуло на фестиваль до Вінниці понад 200 чоловік.
Глядачам зрештою дозволили зайти за огорожу і підійти ближче до солдатів, які вже “ожили” після битви і тепер із задоволенням фотографувалися з публікою.
Фото Андрія Завертаного.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.