Вінницькі Хутори. Частина команди Vежі разом з волонтерами зупиняється біля непримітного будиночка. Нас проводять всередину – 77-річна господиня цієї домівки нас очікувала в кімнаті з усім необхідним для в’язання.
Господиню звати Марія Гаврилівна Удалова і вона вже кілька років в’яже для бійців теплі шкарпетки. У іншій кімнаті підсвідомо та вголос виривається “вау!” – від вигляду ліжка, повністю вкритого акуратно складеними парами різнокольорових теплих шкарпеток, що є результатом кількамісячної праці жінки. Волонтери нам одразу гордо пояснюють – таке “вау” виробництва Марії Гаврилівни створюють та відправляють уже протягом п’яти років для українських бійців.
– Такі шкарпетки дуже теплі. Ніякі армійські шкарпетки, які в нас видаються, не зрівняються з ними. Тому що в’язані дихають, не парять і зберігають тепло. З осені до середини весни вони незамінні, – розповідає пані Оксана, волонтерка волонтерського центру “Шахіна”.
Питаємо, скільки за цей час пар шкарпеток створила пані Марія. Бабуся задумується та починає вголос рахувати всі створені партії. “Разом десь близько 500 пар виходить“, – підсумовує жінка.
Далі Марія Гаврилівна буденно розповідає, що через порушення сну встає щоденно о третій-четвертій годині ранку та починає плести шкарпетки.
– Розміри шкарпеток – з 40 до 44. На кожну пару йде кілька днів… За день пара шкарпеток не виходить – це велика клопітка праця. А я ще й руку пошкодила, то тепер доводиться змінювати підхід – я вже не така швидка, – розповідає пані Марія та додає, що через такий режим сну після обіду вже стає сонливішою.
Волонтери доповнюють: Марія Гаврилівна перший час купувала нитки за власні кошти. Тепер їй з цим допомагають благодійники: привозять нитки чи в’язаний одяг з секонд-хенду – на переробку. Бабуся розповідає – проблеми із закупівлею почались після двох пережитих інсультів.
– Я в’яжу з 20 років, зараз це моє улюблене заняття. Так вийшло, що я стала людиною з інвалідністю, тож я вирішила працювати руками – надавати хоч якусь допомогу в пам’ять про своїх загиблих синів, – розповідає пані Марія та зрештою закликає кожного допомагати ЗСУ – хто як може.
В нас тут є хліб, картопля – вважайте, все, що треба. Якби люди відгукувалися і добро робили – це було б найголовніше. Та й хлопчиків (українських захисників – авт.) так не били б. Хочеться допомогти хлопцям наблизити перемогу, кінець війни.
Пані Марія поділилась, що потребує ниток для в’язання – нових чи у вигляді в’язаного одягу. Крім того, жінка скаржиться на самотність, а волонтери додають, що їй часом не вистачає продуктів чи іншої допомоги. Передати допомогу можна через волонтерський центр “Шахіна”, контактний телефон: 067 112 43 16.
Фото Зорини Гаджук
Дякуємо!
Тепер редактори знають.